Дракула - Стокер Брэм. Страница 22

Усіх охопив жах, бо здавалося, що корабель дивом дістався гавані, керований рукою мертвої людини! Однак події розгорталися значно швидше, ніж можливо описати словами. Шхуна без зупинки пронеслася через гавань і врізалася у гору піску і гравію, намиту багатьма приливами і штормами, у південно-східному куті молу, розташовану під скелею Іст-Кліф. Тутешні мешканці називають цю місцину Тейт-Гіл Пірс.

Звісно, коли корабель викинуло на купу піску, це викликало значний струс. Всі бруси, мотузки і снасті були пошкоджені, а деякі верхні попадали вниз. Але найдивнішим було те, що тільки-но судно торкнулося берега, як на палубу звідкись знизу вискочив величезний собака і кулею рвонув уперед, зістрибнувши з носової переділки корабля у пісок.

Він кинувся просто до крутої скелі, де церковний цвинтар нависає над алеєю до Іст-Кліф, так круто, що деякі пласкі надгробки, або «труфстінс», як їх тут, у Вітбі, називають на місцевому діалекті, у дійсності мали би міститися вище, і де опорна скеля обвалилася, і зник у темряві, яка здавалося ще непрогляднішою поза променями прожектора.

Це сталося тоді, коли на Тейт-Гіл Пірс нікого не було, бо всі люди, будинки яких стояли поблизу, були або у ліжку, або на інших високих точках. Таким чином береговий сторож, який чергував на східному боці гавані, одразу ж спустився і побіг до малого молу, і був першою людиною, що ступила на корабель. Люди, що працювали з пошуковим прожектором, прочесали вхід у гавань і, нічого не побачивши там, спрямували світло на покинуте командою судно й утримували промінь на ньому. Береговий сторож підбіг до корми шхуни, нахилився, придивляючись до штурвалу. Але відразу ж сахнувся назад, раптово вражений чимось. Ця обставина збудила загальний інтерес, і цілий натовп народу рвонув туди.

Від скелі Вест-Кліф через міст Дроу-Бридж до Тейт-Гіл Піср була відстань чимала, але ваш кореспондент — бігун нівроку, тож я прибіг набагато швидше за решту натовпу. Хай там як, коли я з’явився на молі, там уже зібрався ціла юрма, якій береговий сторож і поліція не дозволили піднятися на борт. Завдяки люб’язності головного човнового мені як кореспонденту і ще маленькій групі людей, яка вже бачила мертвого моряка, прив’язаного до штурвала, було дозволено ступити на палубу.

Немає нічого дивного в тому, що береговий сторож був уражений або навіть наляканий, бо побачити таке вдається нечасто. Людина була прив’язана за руки до спиці штурвала, причому руки були прив’язані одна над одною. Між тильним боком руки і деревом вставили хрест, а чотки, до яких кріпився хрест, були обмотані навколо зап’ястків і штурвала, і все це разом було зв’язане мотузкою. Можливо, цей бідолашний раніше сидів, але вітрила, що їх шарпав вітер, вочевидь, розбили штурвал, і тоді його почало кидати з боку в бік, і мотузки, якими він був прив’язаний, врізалися у плоть до самих кісток.

Усе побачене ретельно занотували, і доктор Дж. М. Каффін, 33 років, з Іст-Еліота, який прибув одразу ж після мене, після огляду заявив, що ця людина померла щонайменше два дні тому.

В кишенях небіжчика не було нічого, крім міцно закупореної пляшки з маленьким згортком паперу всередині, який виявився додатком до корабельного журналу.

Береговий сторож казав, що він, можливо, сам зв’язав собі руки, затягнувши вузли зубами. Факт того, що береговий охоронець першим піднявся на борт, може зняти деякі подальші ускладнення в Адміралтейському суді, бо береговий охоронець не може вимагати винагороди за врятування майна, а якби першою на борт ступила цивільна особа, вона мала би таке право. Однак уже знайшовся один молодий студент-правник, який голосно заявив про те, що права власника вже порушені, його власність буде утримуватися із порушеннями законодавчих актів відносно майна, що не підлягає відчуженню, через те, що власник, як і державний герб, не встановлені, тому володіння об’єктом вважається в мертвих руках.

Слід сказати, що покійного штурмана шанобливо зняли з того місця, де він стояв на своїй почесній вахті до самої смерті, зі стійкістю такою ж благородною, як стійкість юного Касабланки, [9] і тепер, занесений до списку мертвих, очікує на слідство.

Шторм, який налетів так раптово, вже затихає, його лють спадає, хмари розсіюються, і небо над йоркширськими полями поволі багряніє.

Я надішлю вам до наступного номера подальші подробиці про покинуту шхуну, що знайшла у такий дивний спосіб шлях до пристані під час шторму.

Вітбі, 9 серпня

Обставини, що відкрилися після вчорашнього дивного прибуття шхуни у шторм, ще жахливіші, ніж сам факт. Це виявилася російська шхуна «Деметра» з Варни. Вона майже цілком наповнена вантажем сріблястого піску і, крім того, незначною кількістю великих дерев’яних скринь, натоптаних чорноземом.

Цей вантаж призначався повіреному у справах містеру С. Ф. Біллінґтону з Кресент, 7. Він зійшов на облавок сьогодні зранку й офіційно взяв у свої руки вантаж, призначений для нього.

Російський консул прийняв згідно зі своїми обов’язками судно і заплатив усі портові мита тощо.

Більше немає про що розповісти сьогодні, крім дивного збігу обставин. Великі чиновники з Торгової палати дуже наполягають на розгляді кожної скарги згідно з чинними нормативно-правовими актами. По закінченні дев’ятиденного терміну вони, вочевидь, вирішать справу закрити.

Великий інтерес викликає собака, що вистрибнув на берег, коли об нього вдарився корабель. Кілька членів Спілки захисту тварин від жорстокого поводження, яка має великий вплив у Вітбі, намагалися подружитися з твариною. Але на загальне розчарування її так ніде і не знайшли. Складається враження, що вона зовсім зникла з міста. Можливо, її налякали, і вона втекла на болота, де й досі ховається з переляку.

Є дехто, хто із побоюванням дивиться на таку можливість, яка пізніше може обернутися небезпекою, бо цей собака може виявитися скаженою потворою. Сьогодні рано-вранці поблизу Тейт-Гіл Пірса знайшли мертвим великого собаку, мастифа-покруча, що належить торговцю вугіллям, і саме на шляху, навпроти подвір’я господаря. Він із кимось зчепився, ймовірно, то був жорстокий противник, бо горло в нього було розірване, а живіт розпоротий так, ніби його роздерли гострими кігтями.

Згодом

Ласкою інспектора Торгової палати мені дозволили оглянути судовий журнал «Деметри», що його акуратно вели аж до останніх трьох днів, але у ньому не виявилося нічого особливого, крім факту зникнення людей. Набагато цікавішим був папір, знайдений у пляшці й доправлений сьогодні для дослідження. Порівняння обох цих документів наштовхнуло мене на думку, що я не в змозі зрозуміти причину того, що там відбувалося.

Що не було причин щось приховувати, то мені дозволили скористатися тими паперами, отже я надсилаю вам копії, просто поминаю деякі технічні подробиці морехідної справи і суперкарго. Судячи з усього, перед виходом у відкрите море капітан був охоплений якоюсь нав’язливою ідеєю, і вона послідовно розвивалася у ньому впродовж цілої мандрівки. Звісно, мої міркування слід сприймати критично, бо я пишу під диктовку секретаря російського консула, він-бо зробив мені неоціненну ласку, переклавши записи судового журналу, хіба що часом скорочуючи їх.

Судовий журнал «Деметри»

Варна — Вітбі

Записано 18 липня

Відбуваються такі дивні речі, я вирішив ретельно занотовувати їх віднині й до того часу, як дістанемося землі.

6 липня

Ми скінчили завантаження срібного піску і скринь із землею. У полудень розпустили вітрила. Вітер був східний, свіжий. Команда — п’ятеро людей, два помічники капітана, кок і я (капітан).

11 липня

Зайнялося на світ, входимо у Босфор. На облавок зійшов офіцер турецької митниці. Бакшиш — і все гаразд. Знялися з якоря о четвертій пополудні.