Дракула - Стокер Брэм. Страница 27

Я завжди на ніч прив’язую ключ від дверей до зап’ястка. Але вона прокидається і ходить кімнатою, сідає біля відчиненого вікна. Минулої ночі, коли я прокинулася, то побачила, що вона висунулася з вікна. Я спробувала розбудити її, але не змогла.

Вона була дуже млявою. Коли я спробувала повернути її в ліжко, вона зовсім не трималася на ногах і тихенько зойкала між глибокими тяжкими вдихами, які завдавали їй болю. Коли я запитала її, як вона опинилася на вікні, вона похитала головою і відвернулася.

Сподіваюся, її хвороба не пов’язана з тим злощасним уколом англійською булавкою. Я подивилася на її горло, коли вона спала. Крихітні ранки, здається, не заживали. Вони досі не затягнулись і навіть збільшилися, а їхні краї побілішали. Вони схожі на маленькі білі цяточки з червоною серединою. Якщо вони не заживуть за день або два, я наполягатиму, щоб на них глянув лікар.

Лист Самюеля Ф. Біллінґтона, повіреного у справах, з Вітбі до панів Картера і Патерсона з Лондона

17 серпня

Шановні панове! Цим повідомляю, що отримав товарну накладну, за якою товар відправлено з Великої Північної залізниці. Товар має бути доставлено до Карфакса, що біля Перфліта, після отримання на станції Кінґс-Крос. Будинок на даний момент стоїть порожній, але зачинений. Ус і пронумеровані ключі додаю до листа.

Розмістіть, будь-ласка, ящики, кількістю п’ятдесят штук, із яких складається вантаж, у зруйнованій частині будинку, поміченій літерою «А» на схемі, яку додаю. Ваш агент легко визначить її місцезнаходження, бо це старовинна каплиця. Товар відправлять потягом сьогодні ввечері о 9.30, а до Кінґс-Крос він прибуде о 4.30 завтра пополудні. Оскільки наш клієнт бажає, щоб товар було доставлено якнайшвидше, вам потрібно підігнати запряги на вказану годину до станції Кінґс-Крос, щоб доправити товар до місця призначення. Аби уникнути можливих затримок через платежі у вашому відділенні, додаємо чек на суму десять фунтів, у отриманні якого прошу видати розписку. Якщо витрати будуть меншими за видану суму, ви можете повернути різницю, якщо більшими, ми негайно відправимо чек, аби покрити перевитрату. Коли від’їжджатимете, залиште ключі у парадному холі будинку, де їх зможе знайти власник, відімкнувши будинок своїми дублікатами ключів.

Дуже прошу не ображатися на нас за те, що ми, переходячи межі ділової етики, певною мірою чинимо на вас тиск, аби прискорити доставку.

З повагою

Семюел Ф. Біллінґтон і син.

Лист від панів Картера і Патерсона з Лондона до панів Біллінґтона і сина, Вітбі

21 серпня

Шановні панове! Ми отримали чек на 10 фунтів, і повертаємо залишок чеком на суму один фунт, 17 шилінгів і 9 пенсів, яка випливає з рахунка, що додається. Товар доставлено згідно з інструкцією. Ключі залишено у зв’язці в парадному холі, як ви і просили.

З повагою

Картер, Патерсон і К.

Щоденник Міни Мюррей

18 серпня

Сьогодні я почуваюся щасливою. Я сиджу і пишу на лавочці на цвинтарі. Люсі суттєво покращало. Минулої ночі вона міцно спала всю ніч і жодного разу не потурбувала мене.

Здається, до неї повертається її здоровий рум’янець, хоча вона досі бліда і квола. Якби в неї була анемія, все тоді було би зрозуміло, але анемії в неї немає. Вона у піднесеному гуморі, сповнена життя і радості. Здається, хвороблива замкненість полишила її. Щойно вона нагадала мені, хоча я не хотіла би до цього повертатися, про ту ніч, коли я побачила, як вона спить на цій-таки лавочці.

Грайливо вистукуючи каблучком по кам’яній плиті, вона сказала:

— Тоді мої маленькі босі ніжки не робили багато шуму! Смію сказати, що бідолашний старий містер Сволес сказав би мені: це тому, що я не хотіла розбудити Джорджа.

Скориставшись тим, що вона комунікабельна і в доброму гуморі, я запитала, що робила вона уві сні тієї ночі.

Перш ніж відповісти, вона зробила милу гримаску, яку Артур (я називаю його Артур за її звичкою), за його словами, обожнює, і я не здивуюся, якщо так воно і є насправді. Потім вона почала розповідати, тихо і спокійно, наче уві сні, намагаючись воскресити все у пам’яті.

— Я не зовсім спала, бо все здавалося реальним. Я просто хотіла опинитися тут, на цьому місці. Я не знаю чому. Пам’ятаю, хоча, гадаю, що я спала, як я йшла вулицями і через міст. Проходячи ним, я чула, як із води вистрибує риба, і нахилилася, щоб подивитися на неї. А ще я чула виття безлічі собак. Здавалося, що місто кишіло собаками і всі вони завили одночасно, тільки-но я ступила на сходи. Потім я невиразно пам’ятаю когось високого і темного з червоними очима, саме такими, як ми бачили на заході сонця, а потім сталося щось, від чого я почувалася солодко і болісно водночас. Далі мені здалося, що я занурилася у глибоку зелену воду, в моїх вухах звучала якась пісня, я чула, таке трапляється із потопельниками. А потім здалося, що все навколо мене закрутилось, і моя душа полишила тіло і злетіла у повітря. Здається, я пригадую, що якимось чином Західний маяк опинився праворуч піді мною. Потім — відчуття агонії, мені спало на думку, що стався землетрус, і я прийшла до тями, побачивши, як ти трясеш мене. Я спочатку побачила тебе, а потім уже відчула.

Вона почала сміятися. Мені це здалося трохи недоречним, і я слухала подругу, затамувавши подих. Це мені не надто сподобалося, але нехай краще так, ніж зациклюватися на тій ночі, тож ми переключилися на іншу тему, і Люсі знову стала самою собою. Коли ми повернулися додому, її щоки справді прибрали рожевого відтінку — свіжий бриз одживив її. Її мати зраділа, побачивши її, і ми всі разом провели дуже щасливий вечір.

19 серпня

Радість! Радість! Радість! Хоча й неповна. Нарешті новини від Джонатана! Мій коханий був хворий, тому не писав. Тепер, коли я вже все знаю, я не боюся думати чи говорити про це. Містер Гоукінс надіслав мені листа про нього від сестри милосердя, написавши і від себе також. Це так мило з його боку. Сьогодні вранці я їду до Джонатана, щоб допомогти доглядати його, якщо треба, і привезти його додому. Містер Гоукінс каже, не буде нічого поганого в тому, що ми одружимося не тут. Я плакала, притиснувши до грудей листа від сестри милосердя, аж відчула, що він геть вологий від моїх сліз. Лист про Джонатана, тому має бути біля мого серця, бо він — у моєму серці. Моя поїздка спланована, а багаж зібраний. Я взяла з собою лише одну сукню на зміну. Решту речей Люсі відвезе в Лондон і триматиме у себе, поки я не пришлю по них, хоча може статися так… Все, мені не слід більше писати. Я маю зберегти щоденник, щоб показати Джонатанові, моєму чоловікові. Лист, на який він дивився і якого торкався, повинен підтримувати мене, поки ми не зустрінемося.

Лист від сестри милосердя Агати зі шпиталю Святого Йосифа і святої діви Марії, Будапешт, до місіс Вільгельміни Мюррей

12 серпня

Шановна мадам!

Пишу на прохання містера Джонатана Гаркера, який досі слабує і не має сил писати сам, проте процес одужання йде добре, дякувати Богові, святому Йосифові та святій Діві Марії. Він перебуває під нашою опікою вже близько шістьох тижнів, страждаючи на сильне запалення головного мозку. Він хоче, щоб я передала вам, що він кохає вас, і щоб я цією ж поштою відправила листа і містеру Гоукінсу в Ексетер, написавши йому, що він висловлює повагу і жалкує через затримку, але всю свою роботу він виконав. Він потребує кількатижневого відпочинку в нашому санаторії в горах, а потому повернеться. Він просить мене переказати, що він не має достатньої суми грошей з собою і хотів би розплатитися за своє перебування тут, бо є й інші пацієнти, які потребують нашої допомоги.

Вірте, і Господь благословить вас.

Сестра Агата.

P. S. Мій пацієнт зараз спить, а я вирішила дописати від себе кілька слів, щоб повідомити вам дещо. Він все мені розказав про вас, знаю, що незабаром ви станете його дружиною. Нехай Господь благословить вас обох. Він пережив жахливе потрясіння, так каже наш лікар. У гарячці він марив про щось жахливе, про вовків, отруту, кров, примар і демонів і про таке, про що й казати боюся. Бережіть його, бо тривалий час його не повинно нічого збуджувати. Сліди такої хвороби, як у нього, легко не зникають. Ми мали би написати вже давно, але нічого не знали ані про його друзів, ані про нього самого. Він приїхав потягом з Клаузенбурґа. Начальник станції сказав сторожеві, що він забіг до станції з криком, що йому потрібен квиток додому. Побачивши його бурхливу поведінку і зрозумівши, що він англієць, вони дали йому квиток до кінцевої станції цієї залізничної гілки.