Гра престолів - Мартін Джордж. Страница 135

— Санса, мила моя дитино, — мовила вона, — я знаю, що ти питала про мене. Яка жалість, що я не могла послати по тебе раніше. Тут в нас чинився суцільний безлад, і я не мала навіть зайвої хвилини. Сподіваюся, мої люди добре про тебе дбали?

— Всі були вельми люб’язні та чемні, ваша милосте, красно дякую за турботу, — ввічливо відповіла Санса. — Тільки от… нам ніхто нічого не говорить, не розповідає, що сталося…

— Нам? — здивувалася Серсея.

— Ми помістили до неї дочку управителя, — мовив пан Борос. — Не знали, куди ще її подіти.

Королева спохмурніла.

— То наступного разу питайте, — різко вимовила вона. — Відають боги, яких побрехеньок Санса від неї наслухалася.

— Джейна злякана, — мовила Санса. — Плаче без упину. Я пообіцяла спитати, чи не може вона побачити батька.

Старий великий маестер Пицель опустив очі.

— Її батько живий та здоровий, хіба ні? — занепокоєно спитала Санса. Вона знала, що в замку відбувся бій, але хто і навіщо стане чіпати управителя? Вайон Пул навіть меча ніколи не носив.

Королева Серсея кинула погляди на усіх радників по черзі.

— Я не дозволю даремно хвилювати нашу Сансу. Що нам робити з її подружкою, панове?

Пан Петир нахилився уперед.

— Я знайду, де її влаштувати.

— Аби не в місті, — зазначила королева.

— Ви мене за дурня тримаєте?

Королева не вшанувала його відповіддю.

— Пане Боросе, супроводьте ту дівчину до покоїв пана Петира і накажіть його людям тримати її там доти, доки він сам по неї не прийде. Скажіть, що Мізинець відведе її до батька — може, вона заспокоїться. Я хочу, щоб до повернення Санси в опочивальню дівчини там вже не було.

— Як накажете, ваша милість, — відповів пан Борос. Він низько вклонився, крутнувся на підборах і вийшов, розвіваючи білим корзном.

Санса була збентежена.

— Я чогось не розумію, — мовила вона. — Де Джейнин батько? Чому пан Борос не може відвести її до нього сам, а це має робити пан Петир?

Вона пообіцяла собі бути шляхетною панною, доброю, як королева, і сильною, як мати, пані Кетлін, але раптом знову перелякалася і якусь мить думала, що заплаче.

— Куди ви її відсилаєте? Вона ж нічого не скоїла, вона хороша дівчинка.

— Вона засмутила тебе, — співчутливо мовила королева. — Ми цього не потерпимо. І ані слова більше про неї. Пан Баеліш подбає, щоб з Джейною вчинили як належить, обіцяю тобі.

Вона поплескала по стільцю коло себе.

— Сідай, Сансо. Я бажаю з тобою побалакати.

Санса сіла біля королеви. Серсея знову посміхнулася, та Сансиного збентеження її усмішка не розвіяла. Варис крутив складеними разом руками, великий маестер Пицель втупився сонними очима у папери перед собою на столі, але вона відчувала, що Мізинець не зводить з неї очей. Під поглядом цього маленького чоловічка Санса почувалася так, наче не мала на собі одягу. На шкірі в неї повиступали курячі лапи.

— Люба Сансо, — мовила королева, кладучи м’яку руку їй на зап’ясток. — Така чарівна дитина. Сподіваюся, ти знаєш, як ми з Джофрі обоє любимо тебе.

— Справді?! — перехопило Сансі подих. Мізинець був забутий тієї ж миті. Її принц кохає її. Більше ніщо в світі не має значення.

Королева посміхнулася.

— Я вважаю тебе майже своєю донькою. І знаю, як ти кохаєш мого Джофрі.

Вона стомлено хитнула головою.

— На жаль, ми маємо скорботні новини про твого пана батька. Кріпися, дитино.

Від її спокійного твердого голосу Санса раптом затремтіла.

— Що таке?

— Твій батько — зрадник, люба моя, — мовив пан Варис.

Великий маестер Пицель підняв старезну голову.

— На власні вуха я чув, як князь Едард присягався нашому улюбленому королю Роберту, що боронитиме юних принців, як власних дітей. Але щойно король помер, як він зібрав малу раду, аби відібрати в принца Джофрі його законний трон.

— Ні! — вигукнула Санса відчайдушно. — Це неможливо! Вони не могли!

Королева підняла зі столу листа. Папір був подертий та зашкарублий від крові, але зламана печатка була батькова — лютововк, витиснений на білому воску.

— Ми знайшли це при сотникові вашої сторожі, Сансо. Листа до брата мого покійного чоловіка, князя Станіса, із запрошенням прийняти корону і престол.

— Благаю, ваша милосте, це якась помилка. — Раптовий переляк запаморочив їй голову, затьмарив свідомість. — Прошу вас, приведіть мого батька, вони вам усе розкажуть, вони б ніколи не написали такого листа. Вони з королем були друзями!

— Роберт теж так думав, — мовила королева. — Ця зрада розбила б йому серце. Але боги зглянулися, і він не дожив до неї.

Вона зітхнула.

— Сансо, люба моя, ти маєш зрозуміти, як нам усім важко. Ми знаємо, що ти не зробила нічого поганого, та все ж ти — дочка зрадника. Як я можу дозволити тобі вийти заміж за мого сина?

— Але ж я кохаю його, — заскиглила Санса, спантеличена і налякана. Що з нею хочуть зробити? Що зробили з її батьком? Все мало статися зовсім інакше. Вона мала одружитися з Джофрі, вони були заручені, він був обіцяний їй. Вона навіть бачила уві сні їхнє весілля. Нечесно забирати в неї принца з-за чогось там, що скоїв її батько.

— Хто може знати про твоє кохання краще за мене, дитино? — мовила Серсея м’яким голосом, повним співчуття. — Чого б іще ти прийшла до мене і розповіла про план твого батька відіслати тебе від нас? Так, тебе вело кохання.

— Кохання, тільки кохання, — поспіхом завірила Санса. — Батько не дозволяли мені навіть попрощатися.

Вона була гарною та слухняною дочкою, але почувалася майже такою ж поганючою, як Ар’я, коли тим ранком втекла від септи Мордани і порушила волю батька. Вона ще ніколи не чинила так свавільно, та й ніколи б не вчинила, якби не кохала Джофрі так відчайдушно.

— Вони бажали забрати мене назад до Зимосічі й там видати за якогось вбогого заплотного лицаря. А мені ж не треба нікого в світі, крім Джофрі. Я їм казала, та вони не слухали.

Останньою її надією був король. Король міг наказати панові батьку залишити її в Король-Березі та видати за принца Джофрі. Санса знала, що це в його владі, але ж король завжди лякав її. Він гучно гримів своїм грубим голосом, часто бував напідпитку, і найпевніше відіслав би її назад до князя Едарда, навіть якби її до нього пустили. Тому натомість вона пішла до королеви, розкрила їй своє серце, і Серсея послухала, і подякувала їй так люб’язно… а потім пан Арис відвів її до високої опочивальні у Маегоровому Острозі й поставив коло дверей варту, а за кілька годин ззовні почався бій.

— Благаю вас, — закінчила вона, — ви мусите дозволити мені одружитися з Джофрі, я буду йому такою хорошою дружиною, ось побачите. Я стану такою ж самою гарною королевою, як ви, обіцяю.

Королева Серсея запитально глянула на решту присутніх.

— Панове радники, що ми маємо відповісти на прохання юної панни?

— Бідна дитина, — промуркотів Варис. — Така віддана й невинна любов, ваша милість. Жорстоко відмовляти проханню чистого серця… і все ж, що ми маємо робити? Її батько скоїв жахливі злочини.

Його м’які руки ламалися, зображуючи безпорадний відчай.

— Дитині, народженій від сім'я зрадника, зрада в’їдається у плоть і стає природною, — проказав великий маестер Пицель. — Зараз це миле і добре дитя, але хто скаже, які лукаві змови сплете вона через десять років?

— Ні! — вигукнула Санса з жахом у голосі. — Я не… я ніколи… ніколи не зраджу Джофрі. Я кохаю його, присягаюся!

— О, яка зворушлива пристрасть, — мовив Варис. — І все ж правду кажуть люди, що голос крові сильніший за клятви.

— Вона радше нагадує мені матір, аніж батька, — тихо мовив пан Петир Баеліш. — Подивіться-но самі. Волосся, очі. Подоба Кетлін у ті самі роки.

Королева стурбовано зиркнула на неї, але Санса все ще бачила добрість у її чистих зелених очах.

— Дитино, — почала вона, — якби ж тільки я могла вірити, що ти не подібна до свого батька, то, божечки ж мої, ніщо в світі не втішило б мене більше, аніж ваше з Джофрі весілля. Я ж знаю, що він кохає тебе усім серцем.