Під куполом - Кінг Стівен. Страница 19

Усі погляди були прикуті до телевізора над стійкою. З тим почуттям недовіри й дезорієнтації, що властиве людям, котрі особисто побували на місці великої катастрофи, Барбі побачив на екрані телеведучого Сі-Ен-Ен Андерсона Купера [65], той стояв на шосе 119, а позаду нього все ще тліла махина розбитого лісовоза.

Клієнтів за столами обслуговувала сама Розі, раз у раз кидаючись до шинкваса по готові замовлення. З-під сіточки на голові вибилося й теліпалося біля обличчя її розкуйовджене волосся. Вигляд вона мала втомлений, знесилений. Територією шинкваса від четвертої дня і до закриття мусила б опікуватися Ейнджі Маккейн, але ніяких ознак її Барбі наразі не помітив. Можливо, вона перебувала поза межами міста, коли замкнувся бар'єр. Якщо причина в цім, за стійку вона повернеться ще не скоро.

Роль кухаря виконував Енсон Вілер (Розі зазвичай називала його просто «хлопчик», хоча цьому хлопчикові було десь близько двадцяти п'яти), і Барбі побоювався навіть уявити собі, що зварганить Енс, якщо йому доведеться готувати щось складніше за квасолю з сосисками, традиційну суботню страву в «Троянді-Шипшині». Горе тому чоловіку чи дівчині, котрим здумається замовити щось легше за ядерну яєчню у виконанні Енсона. Та вже добре, що хоч він зараз тут є, бо, на додаток до відсутності Ейнджі, у закладі також не спостерігалося й Доді Сендерс. Хоча цій лепеті, щоби прогуляти роботу, не потрібна ніяка катастрофа. Ні, вона не була ледаркою, просто легко знаджувалася. А якщо згадати розумові здібності… трясця її матері, що тут можна сказати? Її батько — міський перший виборний Енді Сендерс — ніколи не зміг би претендувати на членство в Менса [66], але поряд зі своєю дочкою він виглядав справжнім Альбертом Айнштайном.

У телевізорі позаду Андерсона Купера сідали гелікоптери, роздмухуючи елегантно укладене біляве волосся диктора, ледь не заглушаючи його голос. Гвинтокрили скидалися на «мостильників» [67]. Барбі на таких відкатав своє в Іраку. Аж ось у кадр ввійшов армійський офіцер, накрив долонею в рукавичці мікрофон телевізійника і щось проказав йому на вухо.

Люди в «Троянді-Шипшині» загомоніли. Барбі зрозумів їхню тривогу. Він сам її відчув. Коли людина у формі без усякого «з вашого дозволу» перекриває мікрофон знаменитому телерепортеру, вже ясно, що це кінець світу.

Армієць — полковник, але не його полковник, якби Барбі побачив там Кокса, почуття ментальної дезорієнтації в нього стало б абсолютним — договорив своє. Полишаючи мікрофон, його рукавичка видала звук «хрруп». З тим же незбагненним лицем він вийшов з кадру. Барбі впізнав вираз обличчя типового армійського дубаря.

Купер продовжив репортаж.

— Пресі наказано відсунутися на півмилі назад, до місця, яке називається Придорожня крамниця Реймонда.

Почувши таке, клієнти знову загомоніли. Тут усі знали крамницю Реймонда в Моттоні, де у вітрині висів напис: ХОЛОДНЕ ПИВО ГАРЯЧІ СЕНДВІЧІ СВІЖА НАЖИВКА.

— Цю територію, на відстані трохи менше сотні ярдів від того, що ми називаємо бар'єром — поки нема кращого терміна, — оголошено зоною під контролем сил національної безпеки. Ми продовжимо наш репортаж одразу, як тільки зможемо, а наразі я передаю слово Вашингтону, Вульфе.

Під картинкою з місця події йшов напис по червоній смузі: НАДЗВИЧАЙНІ НОВИНИ. ЗАБЛОКОВАНЕ МІСТО В МЕЙНІ. ТАЄМНИЦЯ ПОГЛИБЛЮЄТЬСЯ. А в правому верхньому куті екрана блимало червоне слово-попередження для батьків малих телеглядачів: ЖОРСТОКО, немов неоновий знак на якійсь таверні. «Ковтніть жорстокого пива», — подумав Барбі й мало не розсміявся.

У кадрі замість Андерсона Купера з'явився Вульф Бліцер [68]. Розі була фанаткою Бліцера й нікому не дозволяла перемикати телевізор на щось інше, коли в буденному надвечір'ї починався «Ситуативний простір», вона називала його «мій Вульфі». Цього вечора на Вульфі була краватка, але пов'язана незграбно, і Барбі подумав, що решта його одягу виглядає підозріло схожою на той, який вдягають люди, коли пораються у себе в садочку.

— Нагадую про перебіг нашої події, — почав Розин Вулфі. — Сьогодні після полудня, приблизно о першій годині…

— Це трапилося зовсім не о першій, а на доволі значний шмат часу раніше, — промовив хтось.

— А то правда про Майру Еванс? — запитав ще хтось. — Вона насправді померла?

— Так, — підтвердив Ферналд Бові. Старшим братом Ферна був Стюарт Бові, єдиний трунар у Міллі. І Ферн йому вряди-годи допомагав, коли був тверезий, от і сьогодні він виглядав тверезим. Бентежно тверезим. — А теперка всі взяли й замовкли, я хочу послухати.

Барбі також хотів послухати, бо Вульфі саме говорив на ту тему, яка найбільше хвилювала Барбі, і говорив він саме те, що хотів почути Барбі: повітряний простір над Честер Міллом оголошено зоною, забороненою для польотів. Фактично, весь Західний Мейн і східний Нью-Гемпшир, від Люїстона-Оберна до Північного Конвея став такою зоною. Президента було поінформовано. І вперше за останні дев'ять років колір Бюлетеня національної безпеки підскочив вище помаранчевого [69].

Проходячи повз стіл Джулії Шамвей, хазяйки й редакторки «Демократа», Барбі зауважив, як вона стрельнула на нього оком. А слідом і скупа, потаємна напівусмішка, що була її особливим, ледь не фірмовим знаком, майнула на її обличчі.

— Схоже на те, що Честер Мілл не бажає вас відпускати, містере Барбара.

— Схоже, що так, — погодився він. Те, що вона знала про його відхід звідси — і з якої саме причини — не здивувало Барбару. Він достатньо часу прожив у Міллі, аби розуміти, що Джулія Шамвей знає все, про що тут варто знати.

Розі помітила його, якраз коли збиралася розставляти на чотиримісному столику, довкола якого згромадилися шість клієнтів, квасолю з сосисками (плюс обсмалені рештки чогось, що колись, певне, було шматками свинини). Тримаючи по дві тарілки в кожній руці й ще парочку на згинах ліктів, вона заціпеніла з виряченими очима. А тоді посміхнулася. Ця її усмішка була сповнена непідробного щастя й почуття полегшення, і серце його зраділо.

«Отаке-то воно, повернення до милого дому, — подумалось йому. — Хай мене чорти візьмуть, якщо це не так».

— Та невже це ти, Дейле Барбара, я й подумати не могла, що побачу тебе колись знову!

— Мій фартух ще живий? — спитав Барбі трохи сором'язливо.

Врешті-решт Розі прийняла його, дала йому роботу — якомусь приблуді з кількома написаними ручкою рекомендаціями в наплічнику. І потім сказала, що цілком розуміє його намір залишити місто, татусь Джуніора Ренні не той чолов'яга, котрого варто мати своїм ворогом, але в Барбі все одно було відчуття, ніби він покинув її в біді.

Розі сяк-так примостила на стіл тарілки й поспішила до Барбі. Їй, невисокій огрядній жіночці, довелося стати навшпиньки, щоб його обняти, але вона з цим впоралась.

— Я така рада тебе бачити! — прошепотіла вона.

Барбі теж її обняв і поцілував у тім'я.

— Великий Джим і Джуніор не зрадіють, — промовив він. Але жодного з Ренні, принаймні зараз, не було тут; уже за одне це можна бути вдячним. Барбі усвідомив, що на якусь хвилину інтерес до його особи тутешніх завсідників переважив навіть природну цікавість до показу їхнього міста на національному телеканалі.

— Великий Джим Ренні може тільки відсмоктати в мене! — відповіла вона. Барбі розсміявся, потішений такою лютістю, але задоволений її потайністю — вона все говорила пошепки. — А я думала, ти поїхав собі геть!

— Та мало не вибрався, але трохи запізно вирушив.

— А ти бачив… оте все?

— Так. Розповім пізніше.

Він розімкнув обійми, продовжуючи її тримати на відстані простягнутих рук, і подумав: «От якби ти була років на десять молодшою, Розі… чи хоча б на п'ять…»

вернуться

65

Андерсон Купер (нар. 1967 р.) — журналіст, письменник і телеведучий авторської програми «360°».

вернуться

66

«Mensa» — заснована в Англії, в Оксфорді, 1946 року міжнародна організація людей із найвищим рівнем інтелекту (IQ); латиною назва означає «стіл», мається на увазі стіл короля Артура, за яким сиділи рівні між собою рицарі.

вернуться

67

«Мостильники» — пошуково-бойові вертольоти далекого радіуса дії «Sikorsky МН-53 Pave Low».

вернуться

68

Вульф Бліцер (нар. 1948 р.) — ведучий тригодинної телепрограми CNN «Ситуативний простір», присвяченої політиці, безпеці й міжнародним новинам.

вернуться

69

Бюлетень національної безпеки — запроваджена з 2002 року шкала з 5 кольорів (знизу вгору: зелений, синій, жовтий, жовтогарячий, червоний) для позначення рівня потенційної небезпеки з боку терористів для країни в цілому або її окремих районів, публічних місць чи бізнесів.