Зворотний бік темряви - Корний Дара. Страница 14

– Та пішов ти в… – але стрималася, не договорила. Просто згадала свою бабусю Горпину. І від того спогаду аж проясніла на обличчі. Так, може, вона зараз і безсила, однак має те, чого ані Стрибог, ані Морок, ані жодний із темних не можуть забрати – це світлі спогади й пам’ять про людей, які її досі люблять, пам’ятають, і та любов і тут збереже її – була впевнена.

Морок сприйняв її заминку по-своєму. Яке просвітління на обличчі в малої. Він ще не таких зухвалих та нікчемних ламав. А тут? Хай і безсмертний, але такий куций та неосвічений, хай і на перспективу доволі сильний, розум. Хмикнув уголос і перепитав, кривляючись:

– Ну-ну, шановна! І куди б це я мав би піти?

Мальва відповідала вже напрочуд спокійно, втамовуючи нарешті свою лють, але контролюючи водночас і голову, в яку без дозволу прагнули влізти майже всі, хто сидів за столом:

– На хутір метеликів ловити.

Відповів задумливо:

– Гарно. Тільки, здається, що той вислів образливий. Де навчилася так говорити? Шантрапа зі смертного світу підкувала? Думаєш, що мовлені слова – то лишень оті кольорові метелики, які ти можеш бачити, коли вони вилітають із рота людей?

Мальва здивовано витріщилася на Мора.

– Що, вражена? Ти хоч і навчилася стіну ставити в голові, але тільки віднедавна. А до цього, пригадай, як ти себе поводила, – навіть дуже зухвало. Тож дещо про тебе вже знаємо і про твої уміння також.

– І шо? – Мальва нервово сіпнула бровою, – примусиш мене стіну розібрати? Ну, примусь! Я знаю, що у вас прийнято мізки людям промивати. Спробуй. Може, і перескочиш. Але, як кажуть смертні, – слово «смертні» сказала надто голосно і з притиском, – матері твоїй ковінька.

– Що? – Мор здивовано витріщився на Мальву. Та стояла спокійно і зовсім не кашляла. Тільки хитро мружилася. Мор сердито вичавив із себе: – А ти не така вже й проста.

– Ага. Як двері чи перевернута макітра з макогоном, тобто не як двері чи макітра не перевернута без макогона. Тьху, заплуталася! Та менше з тим, просто попереджаю: легко вам зі мною не буде, і мене шукатимуть, якщо довго не повертатимуся.

– Хто, світлі? Ага-ага. Розмріялася.

– Я просто знаю, – і Мальва впевнено блимнула очима. Вона знала, що Птаха та всі ті, хто любить її, просто так темним не віддадуть. І ще – їй подобалося дратувати Мора.

Той на диво швидко погодився з її твердженням:

– Поживемо – побачимо. Так, здається, кажуть у тому світі, де ти виросла. А зрештою… Не дуже б на твоєму місті тішив себе нездійсненими ілюзіями. Бо, поки вони там отямляться, до них же доходить часто-густо як до сороканіжки в мокру погоду, ти вже зробиш свій правильний вибір. Тому ласкаво просимо додому, е-е-е, безсмертна.

Мор не наважився аж надто тиснути на Мальву. Тому називав її нейтральним йменням. Най, він ще встигне – і добереться-таки рано чи пізно до темного єства її душі. Бо той, хто потрапляє в Темний світ, або виходить із нього стовідсотково темним, або взагалі не виходить… Щодо Стрибога, тут геть інше. Мор у тому винен, не вберіг. Син не був готовий до спокус Світлого світу, і ще та жінка з дурним йменням Птаха… Але все вже позаду, хвала Чорнобогу! Морок упевнений в цьому. З його онукою чогось схожого не трапиться. Він не дозволить. Бо її мати мертва, а дід та батько легко дадуть раду з дівкою.

Мальва зітхнула і сумно перевела свій погляд з Мора на Стрибога. Той сидів, втупивши очі в миску та заховавши під стіл руки. Розсердилася:

– Всьо. З мене досить. Дякую за той, їдження та теплі приймання. Цілуватися та обніматися не станемо, бо каро… – вкусилася за язик. Тішити дорогу публіку своїм кашлянням більше не хотілося. – Тобто я ніяка не Желя і принаймні поки що відкликатися на таке ім’ячко відмовляюся. Не хочете казати Мальва – ваше право. – От свинство, а ще вчора вона вважала своє ім’я відстоєм, а тепер готова писок за нього натовкти. – Тож вибір у вас невеликий, шановні!

Мальва сердито блиснула очима:

– Або Мальва, або «ти чуєш, дівчино?» Можна і «панно». Ходи батьку, покажеш своїй непутящій дочці її апартаменти, тобто кімнату.

Стрибог нарешті відклеїв погляд від миски, але подивився не на Мальву, яка до нього зверталася, а на батька, на Мора. Морок ледь помітно кивнув, і тільки тоді Стрибог звівся на ноги та встав з-за столу.

«Тепле масло», – подумала про себе Мальва словами бабусі Горпини, навіть не блокуючи думку. І всі, здається, почули той її розмисел, а вона вже не зважала, бо, як казала колись бабуся Горпина, з вовками жити – по вовчому вити. Але вона не вовк і вона ще покаже тим темним, де раки зимують, так, здається, буде безпечно говорити і думати. І хай шукають дешифратора у світі Єдиного Бога. А можна і в себе в околицях понишпорити. Бо раптом десь поруч завалялася проклята душа зі світу Єдиного Бога. Хоча темні занадто самовпевнені та гидливі, щоб звертатися до таких за допомогою. Вони навіть думок проклятих гребують торкатися. По-перше, чи може тінь мати власну думку? По-друге, чи заслуговує згиблий на увагу? А даремно. Ой, дуже даремно. Бо Мальва, може, не така і могутня та сильна, як Мор чи Стрибог, але досі вміє легко читати неприховані думки. Темних вона і не думала читати. Їй це було нецікаво, до того ж вимагало певної розконцентрації і давало змогу темним у відповідь легко залазити у її голову. Такий собі двосторонній рух. Несподівано відкрила для себе аксіому: коли хтось зчитує тебе, він сам стає відкритим для зчитування. Темні це знають, тому в них зчитування – одне з головних правил, це так звана відкритість та відвертість у спілкуванні. У світі світлих це не прийнято робити. Бо довіра – одне з найважливіших правил Світлого світу. Довіра чи відкритість? Перше їй подобалося більше… Бо інколи люди можуть думати і про те, чого це мене в правому вусі штрикає і чи не піти б мені зараз до клозету…

6. Світлиця з вікном на сонце

Тож після змістовної розмови з темним сердиту та роздратовану Мальву Стрибог повів на другий поверх Чорнобогового Храму. Її відіслали, що називається, від гріха подалі. Бо продовжувати бесіду стало безглуздо: вона могла наговорити Мороку чогось не дуже пристойного. Зрештою, він теж за словом у кишеню не ліз, і очевидно, що поводився з нею ще досить коректно, роблячи скидку на брак виховання, молодечу наївність та обмеженість. До того ж, якби не її важливість для темних і генетична близькість з древнім темним роду, то з нею б розмовляли набагато жорсткіше. Це тобі не панібратство світлих. Німа покора, закони писані одні для всіх. Немає значення, хто ти така і чи є в тебе власна думка. Запхай її собі… Нє. Вона краще не казатиме куди. Ага, зараз уже навіть у думках старалася не вимовляти дошкульні слова. Бо так кепсько їй ще ніколи не було. Вона вкрай ока бачила реакцію інших темних на свої муки, коли корчилася від болю після свого не дуже коректного спічу, адресованого Мору. Темні насолоджувалися її колючою безпорадністю. Більше такого вони від неї не дочекаються. Вона зуміє стримуватися. Варто тільки згадати еталон досконалості – світлу Птаху з її переконливою манерою висловлюватися, підказувати, втішати, наказувати. Легко, невимушено і завжди гідно.

Дорогою Стрибог щось там лепетав про послух, про те, що їй слід намагатися ставати кращою, оскільки вона є вибраною для якоїсь там великої місії самим Чорнобогом. І в жодному разі не сердити Мора, бо навіть те, що вона його онука, не рятує від покарання в разі непослуху. І далі по тексту моралізаторське бла-бла-бла.

Вона мовчки краєчком вуха слухала чоловіка, роздивляючись довкола. Не раз пожалкувала, що сама нав’язалася темним. Але вже вироблена звичка довіряти Птасі говорила про те, що Учителька, відпускаючи її сюди, мала на це якісь вагомі причини. Якби Птаха тільки натякнула чи показала своє невдоволення тим, що дівчина типу хоче ближче запізнати рідного батька та його світ, Мальва, звісно ж, залишилася б. І справа тут не лишень в авторитеті Птахи. Ніяк із голови не могла викинути Остапа, та й не хотіла, зрештою. Остапа, простого смертного хлопчину, що розумів її, як ніхто. Може, тому, що були вони майже однолітки, може, тому, що долі мали схожі. Він теж сирота, його також ростили чужі. Але й то не найвагоміша причина. Бо вона, здається, закохалася. І її коханий залишався у Світлому світі. І це було ще однією вагомою причиною не ставати темною.