Мiстер Мерседес - Кінг Стівен. Страница 13

— 12 —

У той час як Брейді клеїть жовті наліпки «знижка 50 %» на старі фільми Квентіна Тарантіно, а Фредді у Вест-Сайді рятує стареньку місіс Віру Вілкінз (як виявляється, крихтами в неї забито клавіатуру), Білл Ходжес завертає з Лоубраяр — чотирисмужного шосе, що прорізає все місто і ділиться частиною своєї назви з районом Лоутавн — на парковку біля італійського рісторанте «ДеМазіо». Йому не потрібно бути Шерлоком Голмсом, щоб здогадатися, що Піт прибув сюди першим. Ходжес паркується поряд з безхитрісно сірим седаном «шевроле» з чисто-чорними колесами [73], який буквально кричить про свою приналежність міській поліції, і вилазить зі своєї старої «тойоти», машини, котра просто кричить, що належить якомусь старигану пенсіонеру. Він торкається капота «шевроле». Теплий. Піт не набагато його випередив.

На мить він застигає, насолоджуючись цим передполудневим часом з його яскравим сонячним світлом і різкими тінями, дивлячись на віадук за квартал звідси. Той по саме нікуди вважався місцем кучкування бандоти і, хоча там зараз порожньо (полудень — це ранок для юних насельників Лоутавна), Ходжес знає, що, якщо зайде під нього, він відчує кислий сморід дешевого вина і віскі. А під підошвами в нього рипітимуть скалки розбитих пляшок. І в риштаках валятимуться пляшечки. Маленькі, коричневого кольору.

Це більше не його проблема. Крім того, темрява під віадуком порожня, а його чекає Піт. Ходжес заходить до ресторану, радіючи тому, що Елейн за стійкою адміністраторки посміхається й вітає його на ім’я, хоча він не з’являвся тут уже чимало місяців. Можливо, навіть цілий рік. Звичайно, в одній із кабінок сидить Піт, він уже підняв руку, також його вітаючи, якраз Піт і міг, як то кажуть адвокати, «освіжити її пам’ять».

Ходжес піднімає навзаєм долоню і, коли він підходить до кабінки, Піт уже підвівся й стоїть, розкинувши руки, щоб ухопити його у ведмежі обійми. Вони поплескують одне одного по спинах потрібну кількість разів, і Піт каже Ходжесу, що той має чудовий вигляд.

— Ти ж знаєш про три чоловічі віки, авжеж? — питає Ходжес.

Посміхаючись, Піт хитає головою.

— Юність, середній вік та «ти, скурвий сину, пречудово виглядаєш».

Піт гуркоче реготом і питається в Ходжеса, чи той знає, що сказала білявка, коли відкрила коробку «Чіріоз» [74]. Ходжес відповідає, що не знає. Піт робить великі здивовані очі й каже:

— О! Ви тільки подивіться, які гарнюні маленькі насінини пончиків!

Ходжес видає власний обов’язковий гуркіт реготу (хоча не вважає це особливо дотепним зразком творчості в жанрі «Про Блондинок»), і так, обмінявшись люб’язностями, вони нарешті сідають. Підходить офіціант — у «ДеМазіо» нема жодних офіціанток, тільки літні чоловіки у фартухах без жодної плямочки, зав’язаних високо на їхніх курчачих грудях — і Піт замовляє глек пива. «Бад лайт» [75], не «Айворі спешел». Коли пиво приносять, він піднімає свій кухоль.

— За тебе, Біллі, за життя після роботи.

— Дякую.

Вони цокаються і п’ють. Піт питає про Еллі, а Ходжес питається про Пітових сина й дочку. Їхні дружини — обидві в статусі колишніх — згадуються побіжно (немов кожен доводить одне одному — і самому собі, — що не боїться говорити про них), а потім цілком випадають із розмови. Замовлено їжу. Коли її приносять, вони вже покінчили з двома онуками Ходжеса і проаналізували шанси «Індіанців Клівленда» [76], яким випало бути найближчою до їх міста командою вищої ліги. Піт замовив собі равіолі, а Ходжес спагеті з часником і олією — те саме, що він завжди замовляв тут.

На півдорозі через ці начинені калоріями бомби, Піт дістає з нагрудної кишені якийсь складений папірець і опускає його, дещо церемоніально, поряд зі своєю тарілкою.

— Що це? — питає Ходжес.

— Доказ того, що мій детективний нюх заточений так само тонко, як це було завжди. Я з тобою не бачився відтоді, як відбулося те шоу жахів у «Рейнтрі Інні» — до речі, похмілля в мене тривало три дні, — а балакав з тобою… скільки, двічі? Три рази? А ж раптом бах — ти дзвониш і запрошуєш мене на ланч. Чи здивований я? Ні. Чи унюхав я якийсь прихований мотив? Так. Тож, нумо, подивимось, чи я правий.

Ходжес знизує плечима:

— Я — як той цікавий кіт. Знаєш, як то кажуть — цікавість його оживила.

Піт Гантлі широко усміхається, а коли Ходжес тягнеться рукою по складений папірець, Піт накриває його долонею.

— Ні, ні, ні, ні. Ти сам мусиш це сказати. Не ухиляйся, Керміте.

Ходжес зітхає і на пальцях перераховує чотири теми. Коли він закінчує, Піт підштовхує по столу до нього той папірець.

1. Дейвіс

2. Парковий ґвалтівник

3. Ломбарди

4. Мерседес-Кілер

Ходжес прикидається збентеженим:

— Ти мене підловив, шерифе. Не кажи нічого, якщо не бажаєш.

Піт серйознішає:

— Господи, я був би розчарований, якби тебе не цікавили справи, що були вогненно гарячими, коли ти назавжди повісив на кілок формені труси нашої команди. Я вже трохи був… за тебе непокоївся.

— Я не хочу нахабно сунути носа чи щось подібне.

Ходжес сам трішечки лякається, як гладесенько з нього лине така зухвала брехня.

— У тебе ніс вже росте, Піноккіо.

— Та ні, серйозно. Мені лише цікаво, які там новини взагалі.

— Радий услужити. Тож розпочнемо з Доналда Дейвіса. Сценарій ти знаєш. Він пустив на пси всі бізнеси, до яких лишень докладав руку, найсвіжіша історія з «Дейвіс Класик Карз». Парубок так глибоко в боргах, що міг би змінити собі ім’я на капітан Немо. Плюс дві чи три гарненьких кицюні-коханки.

— Було три, коли я пішов, — каже Ходжес, заповзятливо повертаючись до своїх макаронів. Він тут не заради Доналда Дейвіса чи ґвалтівника з Міського парку і не заради того парубка, який впродовж останніх чотирьох років грабує ломбарди та алкогольні крамниці; вони для нього лише камуфляж. Але попри все йому цікаво.

— Дружина втомилася і від боргів, і від кицьок. Вона якраз готувала документи для розлучення, коли зникла. Найстаріша історія в світі. Він повідомляє про її зникнення і в той самий день оголошує про своє банкрутство. Роздає інтерв’ю телевізійникам і відрами розбризкує сльози. Ми знаємо, що убив її він, але, не маючи трупа… — Він знизує плечима. — Ти ж іще працював, коли була та зустріч з Даяною Довбнею, — він має на увазі районну прокурорку.

— Так і не переконали її висунути йому обвинувачення?

— Нема смачненького предметного доказу, нема обвинувачення. От копи в Модесто знали, що Скотт Пітерсон винен, як сам гріх, а все одно не могли висунути йому обвинувачення, поки не знайшли тіла його дружини й дитини [77]. Та ти й сам це знаєш.

Ходжес знає. Вони з Пітом часто згадували про Скотта і Лейсі Пітерсон під час розслідування зникнення Шейли Дейвіс.

— Але здогадайся, що знайшлося? Кров знайшлася в їхньому літньому будиночку на озері. — Задля ефекту Піт робить паузу, а потім викидає й наступного козиря. — І то її кров.

Ходжес нахиляється вперед, тимчасово забуваючи про їжу.

— Коли це було?

— Минулого місяця.

— І ти мені не сказав?

— Я зараз тобі кажу. Бо зараз ти мене питаєш. Пошуки там довкола все ще тривають. Працюють копи округу Віктор.

— А хто-небудь бачив його в тому районі перед зникненням Шейли?

— О, так. Двоє хлопчаків. Дейвіс пояснив це тим, що збирав гриби. Йобаний Юелл Ґіббонс [78], розумієш? Коли знайдеться тіло — якщо його знайдуть, — друзяка Донні Дейвіс може звільнитися від семирічного очікування, зможе подати петицію на визнання її мертвою і отримає страховку. — Піт дико усміхається. — Подумай тільки, скільки часу він зекономить.