Мiстер Мерседес - Кінг Стівен. Страница 5

Бемкає гонг до бою, і звісно ж, обидві жінки нападають на кощавого парубка в божевільній краватці, зблискують лаковані нігті, метляється пишне волосся. Ходжес знову тягнеться по револьвер, але встигає його тільки торкнутись, коли чує клацання прорізу в передніх дверях і ляпання пошти, яка впала на підлогу сіней.

У ці дні електронних листів і Фейсбука нічого важливого не вкидають у поштовий проріз, але він все одно підводиться. Краще вже перегляне пошту, полишивши батьківський «M & P .38» на інший день.

— 2 —

Коли Ходжес із невеличким стосом пошти повертається в своє крісло, ведучий бійцівського шоу якраз каже «до побачення», обіцяючи своїй аудиторії на «ТіВі Ленд» [25], що завтра будуть карлики. Фізичного чи розумового ґатунку, він не уточнює.

Біля «Лей-Зі-Боя» стоять два невеличких пластикових контейнери для непотребу, один для пляшок, які можна здати, інший для сміття. До сміття йде рекламний буклет з «Волмарту», який обіцяє ВІДКОТ ЦІН; адресована НАШОМУ УЛЮБЛЕНОМУ СУСІДУ пропозиція страхування для фінансового забезпечення похорону; оголошення про те, що всі DVD тільки один тиждень продаватимуться в «Дискаунт Електронікс» на 50 % дешевше; розміром як поштова листівка прохання «вашого важливого голосу» від парубка, який змагається за вакантне місце в міській раді. Є там і фотографія цього кандидата, Ходжесу він нагадує доктора Оберліна, дантиста, який жахав його в дитинстві. Є там також і буклет від супермаркету «Албертсонс» [26]. Його Ходжес відкладає вбік (тимчасово накриваючи ним батьківський револьвер), бо він нашпигований купонами.

Останнім у пошті йде справжній лист — відчувається, що доволі товстий, — у конверті ділового розміру. Він адресований: #Дет. К. Вільяму Ходжесу (пенс.), Харпер-ровд № 63#. Зворотної адреси на ньому нема. У лівому верхньому куті, де вона зазвичай міститься, він бачить друге у своїй сьогоднішній пошті усміхнене обличчя. Тільки тут воно не таке, як те, що підморгувало йому з буклета «Волмарта» про ВІДКОТ ЦІН, а радше емоційна іконка, яку використовують в електронній пошті — смайлик у темних окулярах і з оскаленими зубами.

Це розворушує одну згадку, і то не вельми приємну.

«Ні, — думає він. — Ні».

Але конверт він розриває так швидко і різко, що звідти випадають чотири друкованих аркуші — не насправді друкованих, не на друкарській машинці, а просто комп’ютерним шрифтом, який схожий на старий машинний.

«Шановний Детективе Ходжес» — починається лист.

Не дивлячись, він тягнеться рукою і відкидає на підлогу рекламний буклет «Албертсонс», сам не помічаючи, як його пальці блукають по револьверу, і підбирає телевізійний пульт. Натискає кнопку вимкнення, затикаючи пані суддю «полонених не беремо» посеред якоїсь сварливої тиради, і всю свою увагу обертає до листа.

— 3 —

#Шановний Детективе Ходжес!

Я сподіваюся, ви не проти того, що я використовую це ваше звання, хоча ви вже 6 місяців як на пенсії. Я вважаю, що, якщо некомпетентні судді, продажні політики і тупі військові командири можуть після відставки зберігати за собою свої звання, те саме мусить стосуватися і одного з найвизначніших офіцерів поліції в історії міста.

Отже, так і має бути, Детективе Ходжес!

Сер (ще один титул, на який ви заслуговуєте, оскільки належите до справжніх Лицарів Значка і Пістолета), я пишу вам з багатьох причин, але мушу розпочати з повіншування вас з роками вашої служби — 27 років детективом із загальних 40 у поліції. Я бачив по телевізору деякі фрагменти з вашої Пенсійної Церемонії («Другий публічний канал» [27] — ресурс, який багато хто недооцінює) і випадком знаю, що наступного вечора у закладі «Рейнтрі Інн» поблизу аеропорту відбулася прощальна вечірка.

Можу закластися, саме там і була справжня Пенсійна Церемонія!

Звичайно, я ніколи особисто не відвідував таких «оргій», але часто дивлюся поліцейські серіали і, попри мою впевненість у тому, що багато з них являють вельми уявну картину «полісменської долі», у декількох показували такі пенсійні вечірки («Полісмени Нью-Йорка», «Відділ убивств», «Дроти» тощо тощо [28]), і я схильний думати, що вони є ТОЧНИМИ зображеннями того, як Лицарі Значка і Пістолета висловлюють «прощавай» одному зі своїх компатріотів. Я гадаю, так мусить бути, тому що я також читав сцени «прощальних пенсійних вечірок» у щонайменш двох книжках Джозефа Вомбо [29] і вони там подібні. Він мусить знати, бо сам, як і ви, є Дет-Пенсом.

Я собі уявляю ті повітряні кульки, що звисають зі стелі, багато питва, багато безсоромних балачок і купу спогадів про Старі Дні й старі справи. Також, мабуть, багато гучної й веселої музики, ймовірно, стриптизерка, а то й парочка їх, що «трясуть підхвістями». Там, мабуть, лунали промови набагато забавніші та правдивіші за ті, що були на «церемонії крохмальних сорочок».

Як вам мої припущення?#

«Непогано, — думає Ходжес. — Цілком непогано».

#Згідно з моїми дослідженнями, протягом вашої роботи детективом ви розкрили буквально сотні справ, багато з них журналісти (яких Тед Вільямс називав Лицарями Клавіатури [30]) охрестили «резонансними». Ви ловили Вбивць і Банди Грабіжників, і Підпалювачів, і Ґвалтівників. В одній статті (опублікованій у зв’язку з вашою Пенсійною Церемонією) ваш багаторічний напарник (Детектив 1-го класу Пітер Гантлі) описує вас як «комбінацію прискіпливості й видатної інтуїції».

Гарний комплімент!

Якщо це правда, а я гадаю, що це так, ви зараз уже вирахували, що я один із тих небагатьох, кого ви не впіймали. Я, фактично, та людина, яку в пресі називають:

a) Джокер.

b) Клоун.

або

c) Мерседес-Кілер

Мені до вподоби останнє ім’я!

Я впевнений, що ви «силувалися якнайкраще», але, на жаль (ваш, а не мій), ви зазнали поразки. Я так собі уявляю, Детективе Ходжес, що, якщо колись існував хтось такий «крутий», кого ви особливо хотіли впіймати, то це був саме той, який минулого року демонстративно в’їхав у натовп на Ярмарку Робочих Місць проти Міського Центру, убивши вісьмох осіб і покалічивши набагато більше. (Мушу сказати, що я перевершив найсміливіші власні очікування.) Чи думалося вам про мене, коли на Офіційній Пенсійній Церемонії вам вручали персональну пам’ятну табличку? Чи думалося вам про мене, коли ваші колеги Лицарі Значка і Пістолета переповідали історії (тут лише здогади) про впійманих буквально зі спущеними штанами кримінальників або як хтось утнув забавний розіграш у старій добрій загальній залі відділку?

Можу закластися, ви згадували мене!

Мушу розповісти вам, яке величезне я тоді отримав задоволення. (Тут усе по-чесному.) Коли я «утопив педаль в метал» і скерував «мерседес» бідної місіс Олівії Трелоні у той людський натовп, у мене стався найдужчий у житті стояк! А чи билося в мене серце зі швидкістю 200 ударів за хвилину? «Та ще б пак!»#

Тут ще один містер Смайлик у темних окулярах.

#Я розповім вам дещо таке, що є справжнім «приватним інфозливом», і якщо вам захочеться посміятись, нумо вперед, бо це доволі кумедно (хоча, я гадаю, це також просто показує, наскільки акуратно я діяв). Я був у кондомі! У «гумці»! Бо я боявся Спонтанної Еякуляції, що могло б призвести до слідів ДНК! Авжеж, цього не трапилось, але відтоді я мастурбував багато разів, згадуючи, як вони намагалися втікати і не могли (їх там було напаковано, як сардин) і якими вони виглядали переляканими (це було так кумедно), і як мене смикнуло вперед, коли машина «вплужилася» в них. Так сильно, що аж ремінь безпеки заклинило. Бігме, то було хвилююче.