Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович. Страница 47
Галапусики
Одного разу Емма Зунц оголосила себе королевою і сказала, що піде війною на галапусиків. Вдягла на голову чайник, взяла в руки меч і полетіла в Галапусію.
Війна тривала цілий день. Емму не брали стріли галапусиків, не брав меч, Емма плакала і рвала на собі вуса, а потім стала вищипувати волосинки на ногах і все це з горя, і тут раптом зненацька побачила, що галапусики наслідують її і вискубують з себе волосинки.
Ага, сказала Емма, і на всяк випадок вирвала собі голову, а галапусики і собі почали виривати голови, тільки Еммі з того жодної шкоди, вона ще й не такі штуки вміє і, коли уже всі галапусики голови собі повідривали, то Емма взяла й зодягнула голову назад.
Галапусики без голів – це все одно, що слон без пісні, риба без шкатулки, міль без криголама.
Галапусики без голів зовсім уже ніякі не галапусики, а звичайні собі шкраби, на яких ніхто й уваги не зверне.
Емма сіла в чайник, дала пару і прилетіла назад, де її зустрічає вдячний народ, тобто я.
Емма стала ще королевішою королевою, ніж була досі і стала так королевіти, що небавом я відчув себе дрібною порошинкою біля її безмежних вуст.
– Тільки не дмухай, Еммо, – благав я вночі, коли вона клала мене собі на груди і голубила.
– Мій королю, – шепотіла вона. Але мені від того легше не ставало.
Сни галапусиків
Чим займалися галапусики?
Отже, у них була найулюбленіша розвага, яка полягала на тім, щоб комусь приснитися. Кожен галапусик вибирав собі об'єкт і снився квітам, зорям, рікам, птахам і окремим людям.
Бувало, йдеш і бачиш, як дерево стрясається в конвульсіях, сусідні дерева стоять непорушно, бо вітру нема, а це стрясається і стрясається – ясно, що це галапусик йому наснився, таке буває.
Або річка раптом виходить з берегів і бреде кудись неприкаяна наосліп, куди хвилі ведуть.
Чи зграя птахів… Особливо… Аж кричиш… кидаєшся…
…що за сон такий… нема мене нема мене нема…
…галапусик мов нерв…
Сюрприз
Коли нас Шляктрафські запросили у гості то попередили що чекатиме нас сюрприз
Ну ми з Еммою сюрпризи дуже любимо і про всяк випадок помінялися вбранням тепер я став Еммою а Емма мною
Коли ми прийшли до Шляктрафських вони страшенно ну просто жахливо втішилися і почали як дурні стрибати верещати і торохтіти
Сідайте сідайте пищала пані Шляктрафська
Лягайте лягайте тирликав пан Шляктрафський
Потім ми сіли за стіл накритий рожевим а в деяких місцях жовтим обрусом
Який оригінальний обрус позіхнула Емма тобто я
А це я пошила його зі своїх майталесів я їх розпорола і дивіться яка краса отут була Гумка а тепер це скидається на стежку серед поля
На перше буде печений маркс повідомив пан Шляктрафський і подав на стіл товсту-претовсту книженцію на якій писалося копитал
З Маркса йшов пар
Як ви його готували поцікавився я тобто Емма
О це дуже просто пожвавішала пані Шляктрафська – спочатку я ошпарила Маркса окропом і повискубувала всі великі букви я їх терпіти не можу застрягають в зубах я також вирізала всі коментарі а всередину насипала дусту потім зашила і пекла в братрурі два дні
Одну хвилинку сказав я тобто Емма а що ви зробили з портретом Маркса
О портрет – портрет моя душечко я посікла дрібно-дрібно і підсипала курам – як же вони після цього почали нестися
Пан Шляктрафський порізав Маркса і дав нам його по шматочку було дуже смачно ніколи не сподівався що книга може так смакувати
А що ти думав сказала Емма тобто я нічого дивного книга Джерело знань
А на друге салата з іваничука павличка і яворівського усіх їх слід залити окропом і повискубувати з іваничука всі цитати яворівського а з яворівського всі цитати павличка
Емма тобто я перебила
Але що ж тоді з них лишиться
А от те що лишиться і піде на салату
Га-га-га тішився не знати чого Шляктрафський що вас чекає на десерт оце сила
Ми з Еммою насторожено перезирнулися
А пані Шляктрафська принесла торт у вигляді верховної ради і коли вона зняла дах то ми побачили усіх наших славних дупотатів
Ну тут почалася забава на славу я першим ділом наштрикнув на виделку першого секретаря львівського обкому партії і проковтнув його не розжовуючи щоб не виблювати
Емма вполювала якусь знатну доярку яка побила усі рекорди з надоїв але цицьки у неї виявилися пляцковидними
Потім ми з'їли двох шахтарів три колгоспниці і гончара з Корнійчуком
Яка чудова гостина сказала Емма тобто я а де тут у вас кльозет
А на городі під бузиною
Ми з Еммою радісно примостилися у холодочку і з нас цілими й неушкодженими повилазили усі шахтарі і доярки яворівські козаченки і збанацькі пушики і розбіглися по кущах весело галасуючи
Але ж нам від цього легше не стало
Гостина
Емма Зунц визирнула у вікно і сказала:
– От чорт! Здається, до нас сунуть ті бісові Шляктрафські! Негайно ховай зі столу цукерки і все, все, все, у нас нічого нема, ми голодуємо, вся країна голодує, і ми голодуємо, ховай келишки, щоб не подумали, наче у нас є що пити, ховай тарілки, щоб не подумали, що у нас є що їсти, ховай кухарські книги, щоб не подумали, ніби ми щось варимо і чайник ховай – вся країна без чаю, ми без чаю, п'ємо скипидар, цукру нема, соли нема, є паста для взуття.
Я ледве встигаю те все поховати, коли й справді з'являється пан Шляктрафський зі своєю незмінною, дорогоцінною, нікому непотрібною пані Шляктрафською фон Бубенґольц із тих самих Бубенґольців, які мешкали на Личакові і торгували печеними кнудлями з трускавковим струдльом і якими отруївся стриєчний брат жінчиного свекора кума найясніший пан цісар Клюска з тих самих Габсбурґів, що про них писалося в тій читанці, яку всю перевів мій дід о на цигарки.
– Ай-яй-яй-яй! – застрибала Емма Зунц на одній нозі й, нахиливши голову на бік. – Кого ми бачимо, як ми раді, скільки літ, скільки зим, а ви все ж такі цвітучі, пахнючі, свіжі й блискучі!
– Це в нас ґудзики блистять, – сказав пан Шляктрафський і вклонився.
– А ми до вас у гості, – засміялася пані Шляктрафська і підскочила.
– А ми дуже раді, дуже раді, такі раді, що такими радими ще ніколи не були, – замахала руками Емма.
– Просимо, просимо, – завихлявся я і навіть пукнув для розрядки.
– А ми до вас у гості, – шкірилася пані Шляктрафська.
– Як прийшли, то заходьте, – повідомила Емма.
– Ми зайдемо, зайдемо. Ой, як у вас тут усе зі смаком, – зацмокав пан Шляктрафський.
– А ми до вас у гості, – не вгавала пані Шляктрафська.
– Просимо, просимо, сідайте на канапу, – щебетав я і вихляв задком для різноманітності.
– А над нашою хатою сьогодні пролетів військовий літак, – Почав пан Шляктрафський, – одна бомба впала і хляп мені в Капелюх, я її посадив на городі, може, виросте бомбосховище.
– А ми до вас у гості, – нагадала пані Шляктрафська.
– Краще, щоб виросла фалінезія, – сказала Емма, – вона помагає на порожню голову.
– Що ви не кажете, – здивувався пан Шляктрафський, – але навіщо нам фалінезія, коли у нас голови жахливо, які не порожні, вони просто по самі вінця набиті всякою всячиною. Одного разу я труснув головою і як посипляться з неї самі цитати і то самих лише клациків, повна хата насипалася, так аж мусили викликати гівнярів чи то пак по-науковому асенізаторів, щоб те все вивезли куди слід, бо зужиті цитати тепер, як відомо, приймають в обмін на майталеси, ану, моя люба, покажи, які я тобі майталеси виміняв.
– А ми до вас у гості, – блиснула золотими зубами пані Шляктрафська і задерла сукню, а там, а там, які там були майталеси, мамцю моя рідна, я ще таких не видів, і Емма теж, і ми аж кинулися їх обмацувати, пробувати на зуб, нюхати, шкробати, смикати і змальовувати в альбом, бо ті майталеси геть усі від і до були списані різними мудрими висловлюваннями, наприклад: більше добрив нашого заводу – багатший стіл радянського народу.