Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі. Страница 49

Зедд ударом ноги розчинив двері і одночасно запалив на долоні вогонь.

Двоє оголених людей на ліжку відсахнулися одне від одного. Згустком повітря Зедд відкинув Натана від жінки, і поки той охав і борсався, схопив її за руку і відкинув до стіни. Вона встигла зачепити простиню, і, поки прикривалася нею, Зедд накинув на неї чарівну мережу. У наступну мить він накинув мережу на чоловіка — але не просту мережу, а таку, розірвати яку за допомогою магії було дуже небезпечно для того, хто спробував би це зробити.

У темній кімнаті повисла тиша. Тільки свічка на полиці тихо потріскувала.

Зедд був задоволений, що все пройшло гладко і ніхто не постраждав.

Він обійшов ліжко і схилився над чоловіком, застиглим на підлозі з розкритим в німому крику ротом.

Це був не Натан.

Зедд не повірив своїм очам. Він відчував у кімнаті чарівну нитку і знав, що гнався саме за цією людиною.

Він нахилився ближче до чоловіка:

— Я знаю, що ти мене чуєш, так що слухай уважно. Зараз я зніму з тебе чарівні пута, але, якщо ти хоча б писнеш, я поверну їх назад і піду, а ти залишишся так валятися, поки не помреш. Так що добре подумай, перш ніж кликати на допомогу. Як ти вже, напевно, здогадався, я чарівник, і ніхто не зможе тобі допомогти, якщо ти мене розізлив.

Зедд провів рукою над чоловіком, знімаючи мережу. Той негайно відповз до стіни, але мовчав. Він був літнім, але не виглядав таким древнім, як Натан.

Волосся у нього було сиве, але хвилясті, а не пряме, як у пророка. І не таке довге. Втім, короткий опис, даний Зеддом, цілком йому підходив, тому господар заїжджого двору запросто міг подумати, що Зедд шукає саме цю людину.

— Ти хто такий? — Запитав Зедд.

— Вільям мене звати. А ти, напевно, Зедд. Зедд насторожився:

— Звідки ти знаєш?

— Мені сказав той малий, якого ти шукаєш. Штани можна надягти? — Він вказав на стілець, де лежав його одяг. Зедд кивнув, дозволяючи Вільяму одягнутися.

— Розповідай, поки одягаєшся. І пам'ятай, що я чарівник. Я знаю, коли мені брешуть. І врахуй ще, що в мене раптом сильно зіпсувався настрій.

На рахунок уміння розпізнати брехню Зедд, звичайно, злегка загнув, але щодо свого настрою не перебільшував ні на йоту.

— Я випадково натрапив на того мужика, за яким ти женешся. Він не сказав, як його звати. Зате запропонував мені… — Натягуючи штани, Вільям, глянув на жінку. — Вона нас чує?

— Забудь про неї. Про себе турбуйся. — Зедд скрипнув зубами. — Говори!

— Ну, він запропонував мені… — Вільям знову покосився на жінку. На її веснянкуватому обличчі застиг здивований вираз. — Він запропонував мені… винагороду, якщо я надам йому послугу.

— Яку послугу?

— Зайняти його місце. Він велів мені, поки не доберуся сюди, гнати коня так, ніби за мною женеться сам Володар. А тут, мовляв, я можу перепочити. Або зупинитися надовго, якщо буде охота. Він сказав, що ти мене сам знайдеш.

— І він що, хотів, щоб я тебе знайшов? Вільям застебнув штани, плюхнувся на стілець і почав натягувати чоботи.

— Він сказав, що мені від тебе не позбудешся, рано чи пізно ти мене наженеш. Але він хотів, щоб це сталося не раніше, ніж я доберуся хоча б сюди. Я мчав без перепочинку і ніяк не думав, що ти вже наступаєш мені на п'яти. Ось і вирішив, що цілком можу трохи розважитися.

Вільям встав і засунув руку під шерстяну коричневу сорочку.

— Ще він просив передати тобі записку, старий.

— Записку? Давай.

Вільям порився за пазухою, але потім поліз в кишеню штанів і дістав туго набитий шкіряний гаманець.

— Я поклав її разом з грошима. Зедд вихопив у нього гаманець.

— Я сам подивлюся.

У гаманці були в основному золоті монети, і тільки кілька срібних.

Зедд потер один золотий між пальцями і відчув легке поколювання магії.

Треба думати, спочатку монети, були мідними, але Натан перетворив їх у золоті.

А Зедд так сподівався, що Натан цього робити не вміє. Перетворювати мідь в золото — небезпечне чаклунство. Зедд вдавався до нього лише в разі крайньої необхідності.

Серед монет лежав складений клаптик паперу. Зедд дістав його і уважно розглянув у тьмяному світлі свічки, побоюючись пастки.

— Ось це він мені дав, — сказав Вільям. — І звелів віддати тобі, коли ти мене наздоженеш.

— І це все? Він більше нічого не говорив?

— Ну, коли ми вже розлучалися, він подивився на мене і сказав: «Передай Зедду — це не те, що він думає». — Зедд деякий час обмірковував почуте.

— У якому напрямку він пішов?

— Не знаю. Я вже сидів верхи, а він стояв. Він наказав мені їхати і ляснув коня по крупу. Я й поїхав.

Зедд кинув гаманець Вільяму. Стежачи за ним краєм ока, він розгорнув папір і, примружившись, узявся читати.

«Пробач, Енн, але в мене важлива справа. Одна з наших сестер збирається зробити велику дурість. Я повинен її зупинити. Якщо я загину, хочу, щоб ти знала, що я люблю тебе. Але, гадаю, ти і так це знаєш. Я не міг тобі цього сказати, поки був твоїм бранцем.

Зедд, якщо, як я очікую, зійде червоний місяць, значить, нам всім загрожує смертельна небезпека. Якщо місяць буде червоним три ночі підряд, це означає, що Джеган запустив пророцтво з взаємозалежною розвилкою. Ти повинен відправитися до Скарбу Джокопо. Якщо замість цього ти будеш даремно витрачати час, полюючи за мною, ми всі загинемо, а імператор доб'ється свого.

Пророцтво з взаємозалежною розвилкою подвоює свій вплив на жертву.

Зедд, мені дуже шкода, але ця жертва — Річард. Нехай змилуються духи над його душею.

Якби я знав це пророцтво, я б тобі його переказав, але я не знаю — духи не допустили мене до нього.

Енн, іди з Зеддом. Йому знадобиться твоя допомога. Нехай зостануться з вами обома добрі духи.»

Зедд зморгнув сльозу і тут намацав у записці якесь потовщення. Перевернувши лист, він зрозумів, що це залишки воскової печатки. Послання було запечатано і розкрите, але в напівтемряві він цього не помітив.

Зедд підвів очі й побачив в руках у Вільяма дубину. Він хотів ухилитися, але не встиг. Удар збив його з ніг.

Вільям нахилився над ним і приставив йому ніж до горла.

— Де цей скарб Джокопо, старий? Говори, або я тобі горло переріжу!

Перед очима у Зедда все пливло. Кімната крутилася і крутилася. Його охопив напад нудоти, і він весь покрився потом.

— Говори! — Скажені очі Вільяма свердлили його. — Кажи, де скарб! Він увігнав ножа Зедду в плече.

Чиясь рука схопила Вільяма за волосся. Жінка в темному плащі з вражаючою силою відкинула його до стіни, і він зі стогоном осів на підлогу.

— Ти зробив величезну помилку, старий, упустивши Натана! — Прошипіла вона Зедду. — Я стежила за вами в надії, що ця стара ворона спіймає мені пророка, — і кого ж я бачу на твоєму чарівному гачку замість Натана? Старого дурня! Що ж, тепер пощади не чекай. Мені потрібен пророк!

Вона викинула руку в напрямку застиглої в кутку повії. Пролунав грім, і чорна блискавка розрізала її навпіл. На стіни бризнула кров. Верхня частина тулуба жінки впала на підлогу, як у розбитої статуї. Нутрощі вивалилися на підлогу, але нижня частина залишилася стояти як стояла.

Чаклунка знову повернулася до Зедда. Очі її іскрилися сказом.

— Якщо хочеш випробувати на собі магію Збитку, дай мені лише привід. А тепер — записку, швидко.

Зедд розкрив долоню. Вона потягнулася за папером. Зедд зосередився, борючись з туманом у голові, і, перш ніж вона встигла схопити листок, підпалив його. Записка зникла в жовтій спалаху вогню.

З лютим криком вона повернулася до Вільяма:

— Що там було написано, ти, черв'як?

До цієї хвилини Вільям не міг і пальцем поворухнути від жаху, але тут схопився, кинувся у двері і як заєць понісся по коридору.

Чаклунка рвонулася навздогін, загрозливо кинувши Зедду:

— Я повернуся і почую відповідь від тебе! Перед тим як померти, ти розповіси мені все!

Коли вона пробігала через дверний отвір, Зедд відчув, як незнайоме йому поєднання магії вдарило в щит, створений ним на швидку руку. Голова його вибухнула болем.