Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі. Страница 8

Келен опустила руку і подивилася на Марліна, який сидів на підлозі і розгойдувався від болю.

— Ні, потрібно знайти місце не надійніше. Здається, ми зробили велику помилку. І здорово влипли…

3

Давай його просто вб'ємо, — запропонувала Кара. — Мені досить торкнутися його в потрібному місці ейджілом, і у нього зупиниться серце. Це не боляче.

Спочатку Келен серйозно задумалася, чи не прийняти цю традиційну для Морд-Сіт пропозицію. Але, хоча їй і раніше доводилося вбивати людей і засуджувати до смерті, Келен погасила цей порив. Треба все гарненько обміркувати. Поки вона зрозуміла тільки, що план Джегана, ймовірно, був саме такий, як каже юнак, хоча ніяк не могла усвідомити, що це могло йому дати. Але у соноходця напевно були якісь вагомі підстави, щоб віддати Марліну такий наказ. Імператор аж ніяк не дурень. Він повинен був розуміти, що Марліна схоплять.

— Ні, — відповіла нарешті Келен. — Ми ще дуже мало знаємо. Може статися, що подібне рішення виявиться найгіршим з усіх можливих. Перш ніж робити які б то не було подальші кроки, потрібно як слід все обдумати. Ми і так вже влізли в болото, не спромігшись подивитися, що у нас під ногами.

Почувши в черговий раз відмову. Кара тільки зітхнула.

— Ну і що тоді ти маєш намір робити?

— Ще не знаю. Джеган повинен був розуміти, що Марліна схоплять, і тим не менш послав його сюди. Чому? У цьому варто розібратися. А до тих пір сховаємо Марліна в надійне місце, щоб він не втік і нікому не заподіяв шкоди.

— Мати-сповідниця, — підкреслено терпляче вимовила Кара, — він не може втекти. Я повністю керую його магією. Повір мені. У цих справах у мене багатий досвід. Без моєї згоди він ні на що не здатний. Ось дивись.

Кара відчинила двері навстіж. Солдати відразу ж схопилися за зброю. У світлі, що полилося з коридору, Келен вперше побачила, у що перетворилася кімната. Кут книжкової шафи був залитий кров'ю, килим теж просочений нею, і червоний струмочок витікав з-під золотої канви по краю. Лице Марліна являло собою криваве місиво. Його бежева куртка потемніла від поту і крові.

— Ти, дай-но мені меч, — наказала Кара білявому солдату, і той негайно простягнув їй зброю. — А тепер слухайте мене, всі! Зараз я покажу Матері-сповідниці, яка сила Морд-Сіт. Якщо хто-небудь посміє мені перешкодити, то пошкодує про це. Як він, — кивнула вона на Марліна.

Солдати подивились на нього і закивали, висловлюючи згоду.

— Якщо він, — Кара вказала мечем на Марліна, — зуміє дістатися до дверей і вийти, ви його пропустіть. Це буде означати, що він вільний.

Пролунав незадоволений гомін.

— Не сміти сперечатися!

Солдати відразу замовкли. Морд-Сіт і без того дуже небезпечні, а вже коли вони захоплюють чиюсь магію, з ними взагалі краще не зв'язуватися. Ні в кого не було ні найменшого бажання сунути руку в казан чорної магії, яку помішувала розлючена Морд-Сіт.

Кара підійшла до Марліна і простягнула йому меч ручкою вперед:

— Бери.

Марлін завагався, але, побачивши, що Кара нетерпляче насупилася, схопив зброю.

Кара подивилася на Келен:

— Ми завжди залишаємо нашим полоненим їх зброю — щоб не забували, що навіть зі зброєю вони проти нас безсилі.

— Знаю, — тихо відповіла Келен. — Мені Річард розповідав.

Кара жестом веліла Марліну встати. Той знову забарився, і вона тицьнула його чоботом у зламане ребро.

— Чого чекаєш? Піднімайся! І встань он там. — Кара завернула край килима і, вказавши на відкриту підлогу, клацнула пальцями. Марлін слухняно підійшов туди, сичачи від болю при кожному кроці, і зупинився.

Кара пригнула йому голову:

— Плюнь.

Марлін закашлявся кров'ю і плюнув собі під ноги. Кара ривком поставила його прямо, схопила за комір і притягнула до себе.

— А тепер слухай уважно. — Вона рипнули зубами. — Ти вже знаєш, який біль я можу тобі заподіяти, якщо ти мене засмутиш. Чи тобі нагадати?

— Ні, пані Кара, — відчайдушно замахав головою Марлін.

— Гарний хлопчик! Далі, коли я велю тобі щось зробити, це значить, що я хочу, щоб ти це зробив. Якщо ти не послухаєшся, порушиш мій наказ, не виконаєш моє побажання, то твоя власна магія скрутить твої кишки в джгут. І чим довше ти будеш пручатися, тим сильнішим буде біль. Я не дозволю магії тебе вбити, хоча ти сам будеш бажати смерті. Ти будеш благати про неї — але я не дарую смерті своїм вихованцям.

Особа Марліна стало попелясто-сірим.

— А тепер устань на свій плювок. — Марлін слухняно встав на кривавий згусток. Кара схопила чарівника за підборіддя і піднесла ейдж до його обличчя.

— Я хочу, щоб ти стояв ось тут, на своєму плювку, поки я не відміню цього наказу. Відтепер і надалі ти і пальцем не торкнеш ні мене, ні когось іншого. Таке моє бажання. Ти зрозумів? Добре зрозумів, чого я хочу?

Марлін кивнув, наскільки дозволяла рука Морд-Сіт.

— Так, пані Кара. Я ніколи не завдам вам шкоди. Клянуся. Ви хочете, щоб я стояв на плювку, поки ви не скасуєте наказу. — Сльози знову бризнули у нього з очей. — Я не рушу з місця, клянуся. Будь ласка, не треба мене мучити.

Кара відштовхнула його.

— Ти мені противний. Чоловіки, які ламаються так швидко, як ти, мені огидні. Навіть дівчата, бувало, трималися довше під моїм ейджем, пробурмотіла вона і, кивком показавши на солдатів, продовжувала:

— Ці люди тебе не чіпатимуть. І не стануть тебе зупиняти. Якщо ти всупереч моїй волі зумієш дійти до дверей, то отримаєш свободу і болю більше не буде. — Вона метнула грізний погляд на солдатів. — Всі мене добре чули? Якщо ця людина дійде до дверей, він вільний. — Солдати закивали. — Якщо зуміє вбити мене, він теж вільний……

Цього разу солдати не поспішали зі згодою, і Карі довелося знову прогарчати наказ. Потім вона звернула палаючий погляд на Келен:

— Тебе це теж стосується. Якщо Марлін мене вб'є або зможе дістатися до дверей, він вільний.

Хоча Келен і сумнівалася в подібному результаті, все ж погодитися з такими правилами гри вона не могла. Марлін хотів убити Річарда.

— Навіщо ти це робиш?

— Тому що тобі необхідно зрозуміти. Ти повинна вірити моїм словам.

— Продовжуй, — видавила Келен, нічим не підтвердивши, втім, своєї згоди з умовами.

Кара повернулася до Марліна спиною і схрестила на грудях руки.

— Тобі відома моя воля, вихованець. Якщо хочеш свободи, ризикни. Доберися до дверей — і ти отримаєш свободу. Якщо ти хочеш убити мене за те, що я з тобою зробила, то і така можливість у тебе зараз є. Знаєш, додала вона, — на мій смак, я ще мало бачила твоєї крові. Коли ми покінчимо з цими дурницями, я заберу тебе в якесь затишне містечко, де не буде Матері-сповідниці, щоб за тебе заступитися. І я до ранку буду карати тебе ейджем просто тому, що у мене такий настрій. Я змушу тебе пошкодувати, що ти взагалі народився на світ. Хіба що, — знизала вона плечима, — ти вб'єш мене чи доберешся до дверей.

Солдати мовчали. У кімнаті повисла гнітюча тиша, а Кара безтурботно стояла, схрестивши руки. Марлін обережно озирнувся, кинув погляд на солдатів, на Келен, потім довго дивився в спину Кари. Він міцніше стиснув меч. Очі його звузились. Він зважився.

Не зводячи очей зі спини Кари, Марлін нерішуче зробив крок в сторону.

З боку здавалося, ніби невидима дубина з розмаху вдарила його по животу. Охнувши, він зігнувся навпіл. З його горла вирвався низький стогін.

Скрикнувши, він кинувся до дверей.

І тут же з криком звалився на підлогу, обхопивши руками живіт. Потім, дряпаючи скорченими від болю пальцями підлогу, почав повзти до дверей, але з кожним дюймом біль ставав сильнішим. Келен оглухла від його криків.

Нарешті відчайдушним зусиллям Марлін знову схопив меч, встав, зігнувшись навпіл, і підняв клинок над головою. Келен напружилася. Навіть якщо він не зуміє завдати удару рукою, то цілком може просто впасти і заколоти Кару.

Ризик був занадто великий. Келен зробила крок вперед якраз у ту мить, коли Марлін заревів і спробував обрушити меч на Кару. Кара побачила рух Келен і погрозила їй пальцем. Келен зупинилася.