Кінець світу. Том 1. До… - Базів Василь. Страница 8

До чого я веду? А до того, що Тибет як складова частина Китайської Народної Республіки є проблемою для КНР. А тоді, коли писався знайдений у Лхасі монускрипт, що зафіксував відомості про літальні міжпланетні апарати, ворожби такої не було.

Неначе на підтвердження висновку тибетського літописця вже чисто китайський хронікер розповідає, як у ХУІ столітті до нашої ери «на білому броньованому яйці» на територію, що нині географічно належить до малозаселеної півночі КНР, опустився з небес конкретний китайський Бог на ймення Хуан–ді. Був не сам, а з цілою командою людиноподібних істот, і не зовсім. Судячи із літопису, йдеться про те, що ми нині розуміємо під таким витвором, як роботи, правда, на порядки досконаліші і слухняніші, ніж тепер створюють сусіди китайців — японці.

Не важко помітити, що Хуан–ді у давньокитайському сценуванні зайняв таке саме місце, як і бог шумерів Анкі, бог майя Пакаль чи бог єгиптян Асиріус. А що роблять боги?

Вчать місцевих гуманоїдів того, до чого вони могли б дійти або не дійти за десятки мільйонів років. Небесна команда навчила провадити сільське господарство для здобуття хліба насущного. Відтак пришельці–боги надали усі ази кораблебудування, якнайвищої математики, тригонометрії і все тої ж космології і астрономії. Окремо йдеться про таку штуку, як голковколювання, чого, до речі, інші боги на інших материках не вчили. Тому нинішня китайська народна медицина корінним чином відрізняється від всієї іншої, яка практикується землянами останніх кілька тисяч літ.

Озброївши тубільців проривними знаннями, для відкриття яких треба було би кілька мільйонів ейнштейнів упродовж тих же мільйонів літ, бог зі своєю командою у 2592 році до нашої, напевне, ери (для китайської міфологічної історіографії взагалі характерна наукова педатнтичність щодо дат і чисел) відбув за місцем проживання. Можна було б сказати по–нашенськи — відбув у невідомому напрямі.

Однак напрям цілком відомий — вознісся на 70–місному «Драконі» (нині можна навести недолугі аналоги — російський «Союз» чи американський «Атлантіс») у Небо.

Даремно кажуть, що китайці у бога не вірять. Вони тримають на краю площі Тяньаньмень забальзамованого комуністичного ідола Мао. На титул бога він не тягне, тому що за рішенням його ідейних побратимів із політбюро ЦК КПК, за аптечними мірками вираховано (все та ж китайська пристрасть до точності), що творець нинішньої китайської імперії, котра претендує стати володарем планети у ХХІ столітті і спихнути із п’єдесталу США, зробив 70 відсотків добра, а 30 — зла.

А на честь бога, який зла не робить навіть на долю відсотка, є святиня у центрі Пекіна. Називаться по–божественному просто — Храм Неба. Бог — це Небо, у лоно якого повернувся «Син Неба» — бог Хуан–ді.

Китайсько–майямсько–єгипетські аналогії, які є очевидними як Божий день, уже давно ставлять питання досить несподівані, але неминучі — а як із пірамідами, в смислі, із китайськими? Оскільки божественні літописи такі схожі за сюжетами створення сучасного людства, то, може, й тут є той самий «вещдок», хоча звучить якось уже суперсенсаційно — піраміди, але китайські.

Хід думок навіть дуже правильний. Наступне місцезнаходження того велетенського дива із див, що в Гізі і Пеленке, — Сіань. Точніше, околиця колишньої столиці китайської. Хоча давньої, як і околиці із столиць теперішніх, — Каїра, Мехіко і Гватемали.

Звичайно, гостинні китайці намагаються кожного свого зарубіжного друга, примноження яких є одним із фундаментальних напрямів зовнішньої політики азійської наддержави, — завести у Сіань. У цій древній столиці Китаю рукотворні артефакти багатотисячолітньої китайської державності справді вражають свідомість своєю монументальністю. Гробниця Першого китайського імператора датується 210 роком до нашої ери. Вона мала бути вищою, ніж піраміда Хеопса, але її недобудували. Однак знайдені археологами вісім тисяч солдат теракотової армії — немає аналогів серед споряджень, з якими відбували на той світ сильні — і в одну мить мертві — світу цього.

Це унікальне китайське диво виставляється напоказ з такою ж настирливістю, як приховується інше, за тією ж адресою. Його відкрив ще на початку минулого століття австралієць Шродер. Ось його подорожні нотатки, що датуються 1912 роком: «Після кількох днів виснажливої їзди ми раптом помітили щось таке, що височіло над горизонтом. На перший погляд, наче гори, але, під’їхавши ближче, ми побачили, що це були споруди із чотирма правильно скошеними гранями і плоскою поверхнею. Ми наблизилися до них зі сходу і побачили, що у північній групі було три гіганти, а інші піраміди послідовно зменшувалися у розмірах до найменшої, що розмістилася на півдні. Вони розташувалися на 608 миль на рівнині, підносячись над поселеннями й обробленою землею. Вони були буквально під носом у людей».

Так що однофамілець німецького екс–канцлера видав на–гора за сто років до того, як його спадкоємець пройнявся непатріотичною любов’ю до Газпрому, — феноменальну сенсацію. Він знайшов піраміди ще й у Китаї!

Та ще які піраміди! Ну зовсім такі, як і все китайське, — надвелетенські. Найбільша з них — втричі вища від великої піраміди Хеопса, тобто має висоту понад 300 метрів. Як і посестри у Ґізі, грані сіанських пірамід точно орієнтовані за сторонами горизонту. Але ці безпрецедентні рукотворні велети ще були розмальовані, як пірамідальні крашанки: північна грань — чорним кольором, східна — зеленим, південна — червоним, західна — білим. А верхівка мала свою, відмінну, барву — жовту.

Нам би хотілося, щоб де жовта, там і блакитна. Однак тутешні зодчі до синього кольору не вдавалися, щоб, можливо, їхні об’єкти не зливалися з небом, що мало, як мені видається, свій технологічний і прагматичний сенс, який випливає із призначення цих будівель. А далі вже йде пряма схожість із гватемальськими аналогами — на поверхні було викладено сходи, щоб можна було вибиратися на вершину.

До речі, китайці, такі відкриті і навіть нав’язливі у пропагуванні своєї минувшини, піраміди ховають від приїжджих. Не пускають туди іноземців, як у часи СРСР не пускали у Дніпропетровськ, і «Дніпро» у Кубку чемпіонів завше мусив грати не на своєму полі.

У Китаю свого «Південьмашу» немає, і виводили їх на завколоземну орбіту ракети, виготовлені українцями на чолі із майбутнім президентом України Леонідом Кучмою. Але от свій «Байконур» у них є. І треба такому статися — він там само, де й піраміди! Тому туди не можна.

Але чого на велетенській території Китаю, який за розмірами є третьою країною у світі після Росії і Канади, ЦК КПК прийняв рішення розмістити свою космонавтику саме тут? Чому їх потягнуло саме сюди, поміж найвищі на планеті пірамідальні шпилі, яких тут — більше сотні?

Є у цьому рішенні партії певний натяк. Пора шукати спільний знаменник — для чого ці найбільші донині на планеті споруди — у північній Африці, в пониззі Тибету, у джунглях Месоамерики?

І тут вистрілює гвинтівка, що висить на гвіздку кількома сторінками вище. Тибетський манускрипт. До речі, це текст, а речові артефакти як у Єгипті, так і у Гватемалі, тобто різного роду зображення — просто тотальна розповідь про якнайдальших наших предтеч, які були, перш за все, космонавтами. Чим давніші людські зображення, тим неодмінніше ці пращури у космічних обладунках. Отака–от закономірність виходить. Щойно археологи видобувають із сивої давнини з–під шару тисячоліть якийсь наочний речовий доказ, та ще й персоналізований, — неодмінно у шлемі, космічному костюмі і за штурвалом не комбайна «Нива», а схожого на нинішні космічного літального апарата.

Авторитетний дослідник В. Тьєд, який займався всіма пірамідами, в тому числі й китайськими, звернув увагу, що останні знаходяться на 34–му градусі північної широти і план їх розташування відповідає плану у Гізі.

А далі — висновок, що випливає за всіма законами формальної логіки, — усі споруди зводили одні й ті ж архітектори і будівельники. І, ясна річ, з однією метою, а саме: унікальні за масштабами і технологічним конструюванням пірамідальні агрегати відігравали роль енергетичних підстанцій, які мусили перебувати у суворо визначених місцях планети Земля, щоб створювати невідомі нам види енергії, яка використовувалася у налагодженні зв’язку між планетами за мільйони миль космічного простору.