Приватне життя феномена - Гуцало Євген Пилипович. Страница 89

Радіобіологічні та телебіологічні здібності тепер майже не давали ніякої інформації, яка стосувалася б Хоми. Кажу «майже», бо на вулиці чи в сільській чайній, де я снідав вермішеллю з консервованими сардинами в томатному соусі, мене раптом пронизував зубний біль. Я хоч і кривився від зубного болю, проте радів (нарешті налагодиться контакт із Америкою, звідки я почерпну свіжі дані про грибка маслючка, про останні дні чи години перебування його на далекому континенті), проте біль раптово минав. Я встигав почути в своїй голові хіба що джаз-банд, у якому своєю голосною грою виділявся тромбон чи саксофон, встигав побачити якусь бліду картинку (бій півнів на заштатній фермі чи гусеницю танка на безмежному танкодромі десь у пустелі в штаті Невада) — й тоді біль раптово минав, а разом із болем і звуки та візії світу, який так і не міг пробитись до моєї голови аж у Яблунівку.

Особливо ж мені кортіло побачити відліт Хоми з аеропорту імені Джона Кеннеді. Вже не сподіваючись, що зубний біль повернеться сам собою, я вирішив удатись до послуг районного ескулапа. Й оскільки районний ескулап не квапився в Яблунівку, щоб своїм хитромудрим мистецтвом лікування завдати сподіваних мук, я сів на свою «Волгу» й подався до цього Магомета від стоматології.

— Ось і ви! — здивувався стоматолог, і його непевна зовнішність людини, якій можна дати і сорок, і п’ятдесят років, відобразила і страх і цікавість водночас.— Ну, ну, розповідайте...

Нічого не приховуючи, не применшуючи й не перебільшуючи, я розповів про всі напади зубного болю, який мене терзав у Яблунівці.

—  А тепер? — плюсклим голосом поцікавився стоматолог.— На що скаржитесь? Що болить?

—  Усе болить,— не кліпнувши й оком, збрехав я.

І тоді, не спускаючи з мене бляклого погляду бляклих очей, стоматолог наказав сісти в зубопротезне крісло. Зацікавлений таким екстраординарним пацієнтом, він почав своє знамените обстеження, якого я не проходив раніше ні в нього, ні в будь-якій столичній поліклініці.

Очі районного стоматолога, коли він відривався від спеціального апарата, в своїх бляклих водах народжували якусь підозру, якесь гостре здивування.

—  О!—тільки й мовив районний ескулап, знову приліпившись до медичного апарата, як п’явка до тіла.

Значить, до апарата прилип, як до тіста сліпий Пилип, і давай роздивлятись цілі зуби та зуби вставлені, а також дупла, що появились у живих зубах. А потім каже:

—  Колись у дитинстві оперувалась нижня щелепа, коли там виросла пухлина?

—  Оперувалась,— відповідаю.

—  Вас виписали зі стаціонару з ортодонтичним апаратом?

—  Ага, з ортодонтичним апаратом,— відповідаю.

—  Згодом, коли хворіли на карієс зубів, проходили диспансеризацію?

—  Проходив,— відповідаю.

—  Ага, значить, тоді в таблетках ви споживали фторид натрію,— каже глибокомудро.— А також таблетки, які в своєму складі мали сульфат цинку. 1 гліцерофосфат кальцію.

—  Очевидно,— мовив я непевно, бо тепер важко було пригадати, які саме таблетки доводилось ковтати в далекому дитинстві, коли хворів па карієс.

—  Чи не можете похвалитися струсом мозку у рожевому віці?

—  Можу похвалитись і струсом мозку,— відповідаю.— Коли грав із хлопцями у футбол. Ох і загилили ж мені бутсою в обличчя! Із рваної рани кров так і юшила...

—  Еге ж, значить, грубі келлоїдні рубці та рубцеві деформації,— глибокомудро сказав районний стоматолог, усе глибше проникаючи, напевне, в якусь таємницю.— А також кісткові деформації, порушення прикусу... Лікували вас масажем, парафіновими аплікаціями, електрофорезом лідази... І колись ви казали, що мали перелом нижньої щелепи?.. Значить, вдавались не до пластмасових шин, а до дротяних.

Слухаючи всі ці міркування районного стоматолога, я почувався ні в сих ні в тих, наче ота пришалимонена жаба, якій бог не дав хвоста, а то б вона всю траву потолочила. Хотілося б випростатись, як семисотній верстві, та як ти випростаєшся, коли прийшов до стоматолога по зубний біль, а стоматолог не квапиться з лікуванням. Невже не відновляться мої радіобіологічні та телебіологічні здібності, невже я так і не стану свідком останніх годин перебування Хоми за океаном?

—  Славно ваші зуби та вас поморочили, еге? — питає районний стоматолог.

—  Та куди вже краще! — відповідаю з серцем.

—  Маєте стільки вставних! Три золотих! — сказав захоплено.— Тепер, коли відбувається девальвація грошей у всьому світі, а золото щодня підвищується в ціні, ви з кожним днем дорожчаєте й дорожчаєте, скоро вам і ціни не складеш.

Він іще й кепкує, оцей чоловічок непевної зовнішності! Його, такого сіренького, хоч родзинками нагодуй, то він зостанеться сіренький,— глузує! Єдина прикметна риса в нього — це капловухість, так оцей капловухий виявився тією людиною, що догори щетиною!

—  Хоч губи набиті, так хоч пупків у житті наївся,— відповідаю прикро.

—  А два зуби у вас платинові,— каже стоматолог.— Значить, дорогенький, міжнародна інфляція вам тільки на користь. Дивіться, не виїжджайте за кордон, бо там пограбують, наче ви якесь сховище із золотими та платиновими зливками.

І кожне слово в нього убралось у хитреньку усмішечку, наче свиня у ворох. Ну, думаю, од свинячого полку не буде толку, свиню святи, а вона в грязюку лізе, свиня свинею і пропаде.

—  Один зуб у вас залізний,— каже стоматолог.— Тут уже довго доведеться чекати, поки на земній кулі вичерпаються природні ресурси, щоб залізний ваш зуб став дефіцитною сировиною й підскочив у ціні.

Теревенить і теревенить, замість до діла братись, а я, бач, сподівався із жука меду їсти. Куди це він манить мене своїми балачками, наче горобця на полівку?.. О, розсівся цей капловухий за столом, підпер долонями підборіддя й сміється бляклими, як осінні небеса, очима. Лишенько, хай би вже калічив мене своїм зубопротезним мистецтвом, бо інакше я не побачу й не почую Хому за океаном!..

—  Ваш випадок — другий у моїй практиці,— раптом сказав районний ескулап, не спускаючи з мене пильного погляду.— Зізнайтесь, які радіостанції і телестудії ви ловите?

В один дух я зірвався з зубопротезного крісла: чому це капловухий так сказав, неначе у воду глянув? Адже я сподівався його ошукати, наче отого чорта, з якого хотіли скуштувати м’яса, кинули в окріп, а він утік!.. Наче голоблею вдарив по голові, наче я мушу тепер із тюрми та на шибеницю йти. А стоматолог усміхається хитромудро й каже:

—  Та чого ви схопилися з крісла, сідайте... Мій перший пацієнт розказував, що ловить радіостанції Бі-бі-сі, Москву, Київ. Цей чоловік і досі працює комірником у колгоспі в Чудвах. Усе життя скаржився на зубний біль, лікувався, тепер носить протез замість нижньої щелепи. Два роки тому здатність чути радіостанції несподівано втратив.

Жартує? Кепкує? Глузує? Якимось чином довідався про мої радіобіологічні й телебіологічні здібності? Але ж про свої зв’язки з Америкою я не обмовився нікому жодні- сіньким словом! А може, районний стоматолог і є отим ворожим резидентом, який не зуби лікував, а начиняв рот надсекретною апаратурою, використовуючи мою суверенну особу в шпигунських цілях? І, розгублено тримаючись рукою за зубопротезне крісло, я тепер глянув на цього медика зовсім іншими очима, і його невиразна зовнішність невиразної людини видалась по-злодійському хитрим маскуванням. Авжеж, маскуванням, яке мало сприяти його розвідувальній діяльності. Агент ЦРУ! Можливо, саме він збирав дані про старшого куди пошлють і передавав за океан, дані виявились неправдивими, тому-то так був посоромлений радник президента під час зустрічі з Хомою.

Можливо, зараз переді мною в районній поліклініці і сидів той, хто спричинився до чергового провалу шпигунської організації, той, із кого почалось! Думки крутились у голові, мов шершні. Я вкотре пошкодував, що вчасно не звернувся до компетентних органів, зокрема до начальника районної міліції товариша Венеційського, й щиро не зізнався в своїх несподіваних здібностях, і тоді моя вина була б не така велика. Адже я не тільки невинна жертва, а й мимовільний поплічник оцього плюгавого стоматолога- резидента. Ще не пізно бігти куди слід, бити на сполох, щоб розгромити вороже гніздо, щоб виявити всіх його агентів! Це ж треба так розкублитись: якщо не під крилом, то під боком у самого товариша Венеційського!