24:33:42 - Денисенко Лариса. Страница 33

Я стояла над чоловiком з холодним рушником, який скрутила у джгут, i не знала, чого менi бiльше кортить: прикласти рушника до його лоба чи вдарити. Вiн тулився в кутку та скиглив. Так продовжував скиглити всю нiч. Я прокинулася вiд цього скиглення та вийшла в коридор. I побачила його в цьому кутку. Чотири години по тому. Розмовляти не було нiякого сенсу, та й про що? Про що розмовляти з людиною, яка скиглить, як голодний собака на мiсяць. Про кiстки? Можна було притулитися до нього та теж скиглити. Я так i зробила, коли втратила сили, намагаючись витягти його звiдти, дотягти до лiжка, роздягти, вкласти, вкрити ковдрою та заколисати. Я сiла в iншому кутi та теж заскиглила. Спочатку тихо та несмiливо. Потiм вголос. Де один собака, там й iнший. Вчергове я думала, чого я з ним живу? Тiльки тому, що вiн розумний хлопець, схожий на актора Джоннi Деппа, i очi в нього незвичайного кольору морської хвилi, в якiй роздивляється себе сонце? Невже цього досить, щоб витримувати поруч i з собою алкоголiка? Важко бути потрiбною людинi, в якої одна потреба - випити. Я встала та збiгла в ранок, що тiльки народився. А коли надвечiр я повернулася, мiй насуплений чоловiк сидiв за столом та харчувався кавуном з чорним хлiбом. "Привiт. От виводжу шлаки", - сказав.

"Грошей немає", - ще констатував вiн. Грошей постiйно не вистачало, я ще примудрялася допомагати мамi, решту вiн згорiлчанював. "Заперечення в тебе є з цього приводу?" Не було в мене нiяких заперечень, привiд - був, а от заперечень не було. "Треба заробляти, я правильно кажу? Ми ж з тобою що, а точнiше - хто? Ми - молода пара, що розвивається. Для нашого зростання та стабiльностi необхiдно вiднайти гiдне фiнансове сприяння. Грошi не головне, так. Але iнакше марудно жити, якщо без грошей, а, Шунька, ти погоджуєшся?" - "Тобi запропонували роботу? I ти погодився на неї?" - "На роботу, звiсно, марш-марш! Я це давно вирiшив. Неодмiнно на роботу. Але зараз я про iнше тобi товкмачу. Сьогоднi ввечерi Шунька буде працювати. Робота в Шуньки буде весела-превесела, чудова-пре чудова, навiть не робота, а розвага! Ще й платитимуть. Казанову пам'ятаєш?" - "Не те, щоб пам'ятаю, але начувана-начитана". - "Ха-ха-ха. Дуже смiшно, мала. Дуже. Я Хазановича маю на увазi, якщо ти дiйсно не второпала". - "Це пухкий такий? Вiн ще шекерявить? З носом, що схожий на крутий трамплiн для гномикiв? Твiй колишнiй однокурсник?" - "Ну так. Я тебе йому продав на вечiр". - "Що ти, коханий, зробив?" - "Продав, кажу ж. Двiстi баксiв на шляхах нашої великої батькiвщини не валяються, сама розумiєш. А якщо i валяються, то не на моєму життєвому шляху. Все десь на чужинних узбiччях". - "Я, можливо, щось недочула, але менi здається, що ти вже зовсiм охренiв. Пiшов ти". - "Шунька, ти чого? А… дурна, от дурна. Йди сюди. Я ж не в тому смислi тебе продав, заспокойся, хочеш лапку тобi дам, слугуватиму, хочеш? Скажи менi: голос. I я миттєво: вав-вав-вав! Сiдай, поговоримо!" Я сiла.

"Продовжимо. Донька Альбiни - Орися народжена для опери. Маленька принцеса, яку створено для постiйного захоплення. Вродлива, витончена, гармонiйна. Необхiдно попросити дiвчинку, щоб вона щось заспiвала… Син Альбiни - Назарiй - тоскний пiдлiток без хисту та харизми. Йолоп. Тому можна не звертати на нього нiякої уваги. Ось воно! Нарештi. Полегшення яке. Дякую тобi, Назарчик, суспiльство та Батькiвщина в особi мене тебе нiколи не забудуть…"

Казановi було необхiдно привести додому дiвчину. Свою кохану дiвчину. На цьому наполягала його мати. Пишногрива та цицьката Галя. Тому що для Казанови настав час одружуватися та залишати материнський дiм. Тому що Казанова брехав цiлий рiк, що зустрiчається з дуже iнтелiгентною, рафiнованою, приємною дiвчиною, легкою та наївною, з родини творчої iнтелiгенцiї, майбутньою акторкою. З квартирою та перспективами. Великими. Тому мати вирiшила, що зволiкати з одруженням небезпечно, треба познайомитися та доручити цьому янголу свого сина. "Слухай, коханий. Легка - це ще я зможу. Але яка з мене наївна?" - "Боже мiй, люба, я тобi як сценограф кажу, немає нiчого простiшого нiж зобразити наївнiсть. Треба частiше клiпати вiями. От i всi премудрощi". - "Якщо я часто буду клiпати вiями, то в мене з незвички проросте ячмiнь на оцi". - "У, це аргумент. Але не хвилюйся, я тобi скручу дулi i вiн вщухне. У цьому можеш на мене поклаcтися. Цiлком. Ще буду говорити: у вовчика боли, у зайчика боли, а у Шуньки не боли. Не буде в тебе нiякого ячменю, не вигадуй. Все-все-все! Не сперечайся, це тобi не пасує! Казановi я вiдразу сказав, що в мене є дивовижна дiвчинка, яка йому пiдходить на сто вiдсоткiв, майбутня акторка, яка може удавати з себе все, що заманеться. Вродлива, не бiлявка. На цьому я наголосив, тому що його жiночi родичi мають щось проти бiлявок. Бачиш, як славно все склалося? Те, що ти не бiлявка i їм бiлявки не подобаються. А якщо б нi? Довелося б витрачати грошi, перефарбовувати тебе. Зараз вiн прийде, Казанова. Щоб тебе проiнструктувати. Скаже тобi, як поводитися, що вдягти". - "Ще й що вдягти вiн менi буде диктувати?" - "Ну а як ти думала, Шунька? Це ж вiн тебе вигадав, а не я i тим бiльш не ти. Вiн чiтко уявляє, що i як. Так що доведеться вiдповiдати його стандартам".

"Слухай, а може не треба в це влазити?" - "Звiдки в тебе таке барство розкидуватися грошима? Знаєш, що схiдна фiлософiя говорить? Якщо тебе знайшли грошi - посмiхнись їм та вiзьми як належне. А ти що робиш?" Я посмiхалася. "Так, справдi, краще. Концентруйся на справi, ти - акторка, ти на все здатна, ти - улюблена дiвчина Казанови". Я зiтхнула. "Ох, добре, але все-таки який вiн неприємний. Якщо тобi так закортiло мене продати, чого б тобi не продати мене комусь виразнiшому?" - "Слухай, все грає на нас. Творчi натури, як ти в даному випадку, часто захоплюються усiлякими потворами. Це аксiома. I потiм, кохана, менi як твоєму чоловiковi безпечнiше продати тебе потворi, нiж красеню. Хто знає, як в тебе склалися б стосунки iз красенем? А так я в безпецi. Потiм, слухай, тобi з ним не фотографуватися i не цiлуватися навiть. Ти сором'язлива та наївна, не забувай. Не такий вже це подвиг - кiлька годин побути з Казановою та його родиною в закритому примiщеннi. Що це з тобою вiдбувається? Надвечiр ти стаєш такою вередливою, жах. Годi капризувати. Давай краще будемо кохатися". - "Чекай. Слухай, а що з його носом? Вiн вiрмен чи єврей, твiй Хаза нович?" - "Чого ти вiдразу так некошерно висловлюєшся, га, мала? Не помiчав за тобою проявiв антисе мiтизму. Але якщо ти вже така непримиренна з сiонiстською змовою, то iнформую: Хазанович не еврей, а бiлорус. Нiс йому зламали в бiйцi, ще в дитинствi".

Якщо нiс Хазановичу i зламали пiд час бiйки, то цей зухвалий напад було здiйснено на всю його родину, i в усiх постраждали носи. Це перше, що промайнуло в моїй головi, коли я побачила наче розплесканих по стiнах Галю, Альбiну, Орисю та Назара. На Назара гримнули, i вiн зник. На мою появу чекали. Галина i Альбiна насувалися на мене з обох бокiв, i я зрозумiла, що саме зараз їхнi дивовижнi цицьки зiйдуться на моїй шиї, i голова моя опиниться в цих еротичних лещатах. Закортiло пiдстрибнути вище, що я i зробила. "О, ви з циркової династiї?", - запитала мене Альбiна - поцiновувачка мого стрибка, що вже встигла морковною помадою заплямувати мiй светр. "Дiвчинко наша, як нам кортiло побачити вас, торкнутися, як ми вас чекали з таким тремтiнням душi", - засоловейкувала Галина так старанно i голосно вимовляючи кожне слово, наче збиралася повiдомити ближнiх про землетрус. "Це Олександра принесла вам, мамо, i тобi, Алько". Казанова подарував дамам ним же придбанi троянди. "О, як це мило, але я надаю перевагу трояндам крупнiшим за цi, ха-ха. Сашенько, це вам зауваження на майбутнє. Ви ж бачите, якi ми з мамою помiтнi жiнки, якi в нас форми, нам крупнiсть подобається в усьому!" Я кивнула. "А це - дiтям", - натомiсть проголосила я та протягнула яскравий пакунок з солодощами та фруктами. "Чого ж вiдразу дiтям? Це, Олександро, потрiбно нам. Чи нашим дiтям не потрiбнi здоровi та сильнi батьки?" Пакет пiшов на кухню, дивуючись амплiтудi похитування стегон Альбiни. "Ви - акторка? Ах, Боже ж мiй, наскiльки це захоплююча професiя. Як це жiночно, як божествєнно! Орися теж буде акторкою, ви послухайте тiльки, як вона спiває". Отже, почалося.