На білому світі - Зарудний Микола Якович. Страница 54
— То покажіть,— просить Максим.
— Мені ж треба йти ліжечка робити, хоч розірвись…
— Никодиме Сидоровичу, а ви б попросили, щоб вам у майстерні Полікарп Чугай допоміг,— порадив Платон.
— Щоб я отого палія просив?! — аж скипів Динька.— Я його бачити не хочу.
Гайворон знав, що кілька днів тому Полікарп прийшов зі своїми теслярськими інструментами до клубу. Було ще рано, і в комірчині порались тільки Никодим з Юхимом, вставляючи широку віконну раму. Полікарп зняв шапку:
— Я ось… прийшов, може, пособлю чим…
— Обійдемось без тебе,— навіть не оглянувшись, відказав Динька.
— Чого ж, я на теслярській роботі знаюся, Никодиме…
— Хай допоможе,— шепнув Юхим Диньці.
А той:
— Не твоє діло! — Потім до Чугая: — Як баби дізнаються, що ти тут майстрував, то дітей не принесуть… Корчуєш пеньки в лісі, ото й робота твоя.
— Я знаю,— тихо промовив Чугай.— Серце у вас, Никодиме, кам'яне.
— Ти спалив мою хату, а я повинен христосатись із тобою, так? А не діждеш! Ти ще дякуй, що з села тебе не вислали. Дочку пожаліли.
Чугай мовчки вийшов з клубу.
І тепер, при одній згадці про Чугая, Никодим Динька втрачав рівновагу та міг кричати до вечора. Знав це Платон, і тому не продовжував розмови. А в обідню перерву зайшов до сільради, щоб поговорити з Олегом.
Олег вислухав Платона.
— Думаєш, я не говорив батькові й матері про Чугая? Як горохом об стіну. Ніяк не можу втолкувати, що на даному етапі людина людині — друг, товариш і брат. Батько каже: не хочу мати такого брата.
— А все-таки поговори ще, Олег. Це ж дикість. І все твоя мати почала,— сказав Гайворон.— Ти ж культурний комсомолець, секретар сільради…
Ці слова найбільше вплинули на Олега, бо свою посаду він любив над усе, крім, звичайно, Марійки Багряної, з якою збирався одружуватись.
— Гаразд,— погодився і, сповнений рішучості, пішов у майстерню до батька.
Никодим Динька дуже любив свого сина-одинака, але не показував цього, очевидно, соромився. Ще б пак! Син — секретар сільради. Це була височінь, якої ще ніхто не досягав в їх славному роду: єдине, що дозволяв Никодим,— це витягти з шухляди протоколи, які Олег вдома переписував,— і показати сусідам.
— Оце так пише! — ясніли його очі.— Бачите? Рядочки, як шнурочки, і кожна літера має свій фасон… Ось, візьмемо, букву «пи». Дві карлючки й поперечка, а ви ж погляньте, як він завернув!
Найурочистіший і найстрашніший для Никодима був день виборів депутатів до сільради. Голосували ж таємно. А що, як викреслять його сина? Може, кому не догодив чи слово грубе сказав?
Ще задовго до виборів Динька ставав такий добрий, що хоч до рани його прикладай. Вибори до сільради чудодійно впливали і на Теклю, хоча для неї було справжнісінькою мукою прожити день і ні з ким не посваритися. Під впливом передвиборної кампанії, жінка ставала янголом во плоті. Вона мирилася з сусідами, божилася, хрестилася і кляла себе, на чім білий світ стоїть, за те, що когось зобидила.
— Щоб я, сестро, до неділі не дожила, щоб я внуків не дочекалася, щоб моя корова доїтись перестала, як я тобі слово погане скажу. Хай мене грім серед чистого поля вдарить, як я тобі зла зичу…
Після таких запевнень, серця сусідів пом'якшувались, і Текля вже не з таким страхом чекала результатів голосування.
Вони з Никодимом приходили голосувати першими. Никодим заглядав у кабіну, пересвідчувався, що в бюлетені ім'я синове надруковане правильно, брав олівця і писав лозунг: «Хай живе блок комуністів і безпартійних!» — а тоді опускав бюлетень в урну.
Потім весь день крутився на виборчій дільниці і намагався хоч одним оком заглянути, чи заходить хто до кабіни, щоб викреслити сина. Але в кабіну ніхто ніколи не заходив. Олег уже двічі балотувався в депутати і завжди обирався одноголосно. Никодим Динька був на сьомому небі.
Саме на цих почуттях батька і вирішив сьогодні зіграти Олег. І чому тільки раніше це не спало йому на думку?
Никодим Динька був здивований, побачивши сина в майстерні, бо сюди той приходив хіба що з комісіями по перевірці готовності до весни.
— Тату,— без вступу почав Олег, добираючи серйозних і заковиристих слів,— вчора ви ще раз підірвали мою репутацію і авторитет…
— Ні, ні, сину, я нічого не підривав, бо проснувся і зразу ж пішов до клубу,— змів із фартуха стружки Никодим.
— У клубі й підірвали…
— Що, сину, сталося? Може, мати підірвала, а я ні…
— А навіщо ви прогнали Чугая?
— Тю,— полегшено зітхнув Динька,— а я думав бозна-що. Прогнав, бо не хочу з ним і однієї колоди тесати…
— Бачите, а через вас і мені доведеться подавати у відставку.
— Що? — тут уже не до жартів.— Як, у відставку? По якому закону?
— Усі говорять, що ви з матір'ю порушуєте моральний кодекс, а я дивлюсь на це крізь пальці…
Динька пригадав великий плакат про моральний кодекс, що бачив його в сільраді, і замислився.
— Я, сину, наче й не порушую… Мати — більше,— по хвилі сказав Никодим, боячись взяти на себе вину за майбутні неприємності сина.
— Ото як хочете мені добра, то йдіть з матір'ю до Полікарпа та помиріться.
— Гм, а може, хай мати сама піде? — нерішуче запропонував Динька.
— Ні, вдвох. І то сьогодні, бо мій авторитет на волосинці тримається, а я ще той… і женитись хочу.
Не знаю, що робив би хтось інший за такої ситуації, а Никодим Динька ледве дочекався вечора.
Свою розмову з сином передав ошелешеній Теклі дещо в спрощеному вигляді, але набагато дохідливіше і переконливіше:
— Якщо ми не помиримось з Полікарпом Чугаєм, Теклю, то нашого Олега скинуть з депутатів, як порушника Конституції і всіх законів…
У Теклі на устах присохло кілька прокльонів, і вона, наче підкошена, сіла на лаву. Никодим, знаючи свою дружину, скористався з цієї нежданої тиші для нової атаки:
— Гайворон може зібрати всю партійну організацію, і це дійде до району або й до Києва. Напишуть про Олега в газету і тоді його не тільки в сільраду, а й до загсу не пустять… Бо який же він депутат, коли його батьки щодня порушують закони?
І Текля, якій легше було б лягти в домовину, ніж простити Чугая, здалася:
— Якщо закон за Чугая, Никодиме, тоді я не проти закону. І в святому письмі сказано: прости ближнього свого, то й сам прощен будеш… Іди та приведи вже того Полікарпа, щоб йому…
— Теклю!
— Та приведи, кажу…
Вранці Полікарп Чугай і Никодим Динька йшли на роботу разом…
*
Щодня Платон збирав до клубу хлопців та дівчат. Усім нічого було робити в маленьких кімнатках ясел, і Світлана Підігріта запропонувала розбити клумби, посадити дерева. Хлопці привозили з лісу кількарічні сосонки і берізки, розбивали алеї та обсаджували їх.
Під їдальню відвели найбільшу кімнату, побілили, але дівчата були незадоволені: дуже буденно, ніякої краси. Найбільше псувала загальний вигляд величезна груба. І Платон подав думку:
— Обкладемо її кахлем.
— А де його взяти?
— На фермі.
Коляда був у районі, і всю відповідальність на себе прийняв Макар Підігрітий:
— Обійдуться свині без кахля.
Хлопці стамесками відколупували кахель зі стін, а дівчата, нагрівши котел води, мили і витирали до блиску білі та сині плитки…
Білим кахлем обклав Іван Лісняк стіни, ще й підлогу на кухні, в умивальнику збирався вимостити. Працював і ввечері, бо просив Платон швидше закінчити. Він не чув, як у кімнату ввійшов Коляда, тільки побачив його великі чоботи, коли збирався узяти плитку.
Голова кричав, тицяючи в обличчя Іванові кахельну плитку. Той повільно вмокнув трісочку у відерце з фарбою, написав на грубці: «Це ж для дітей!» Семен Федорович махнув рукою і вибіг.
Коляда викликав до себе Платона офіційно, через Горобця. Сидів у своєму кріслі, наче вилитий з воску, і дивився холодними скляними очима:
— Ви що, хочете з Макаром Підігрітим спровадити мене до тюрми!