За двома зайцями - Старицкий Михаил Петрович. Страница 2

Хлопці, хор (входять на передній кін).

А я бідний, безталанний,

Без пари, без хати;

Не довелось мені в світі

Весело співати!

Не довелось мені в світі

Весело співати!

Оддалеки чути, що гурт другий співає цю ж пісню.

1-й бас. А в нас баси кращі… у них як побиті горшки!

2-й бас. Або як старі циганські решета! Усі (сміються). А справді!

Хлопець. А який тепера хор найкращий? Чи семінарський, чи братський?

1-й бас. Звичайно, братський.

2-й б а с. А я кажу семінарський.

1-й б а с. Ба брешеш!

2-й б а с. Ба не брешу! В семінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р, аж гори дрижать!

1-й б а с. А в братському Кирило чого варт?

2-й бас. Ну, що ж? Кирило, та й годі.

1-й бас. Ет!

Степан. А хто, по-вашому, панове, розумніший у Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?

Хлопець. Голохвостий!

Степан (регоче). Ото ушкварив!

1-й бас. Попав пальцем у небо!

Дехто. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!

Хлопець. А хто ж розумніший за його? Говорить по-ученому, що й не второпаєш!

Степан. Чи у тебе часом не загублено якої клепки?

Хлопець. Чого ти присікався?

Степан. Дивіться, люде добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!

Другі. Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освічений; таки паном діло, і ходить, і говорить по-панському!

Степан. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палаці здався!

Дехто. Та годі вам за чортзна-що змагатись!

С т е п а н. І то правда, пху!

Дехто. Од міщан одстав, а до панів не пристав.

Степан. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!

1-й б а с. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому…

Степан. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив — то так!

1-й б а с. А який ласун до дівчат, як зводить усіх — біда!

2-й б а с. Та то ж через теє Степан на нього і гори верне.

Дехто. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.

Степан. Одбив би я йому печінки!

Д р у г і. О! Він хваткий!

1-й б а с. А в тебе уже є коханка?

Степан. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!

Дехто. Єсть, єсть…

1-й б а с. А хто?

Хлопець. Галя Лимаришина.

1-й бас. Гарна?

Хлопець. Чудо яка!

Степан. Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!

Хлопець. Що ж я сказав? От напасть!

Другі. Цитьте! Он Голохвостий іде!

Ті ж і Голохвостий.

Дехто. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували…

Голохвостий. А, хорошо, добре…

Степан (набік). Шкода, що не чув!

Голохвостий (подає декому руку, а решті кланяється згорда). Меня таки вездє споминають: значить, моя парсона у шику!

Степан (набік). Як свиня в дощ!

Голохвостий (вийма цигарницю). Нєт лі у кого иногда сірника?

Хлопець. Ось у мене єсть. (Запалює йому). А мені, Свириде Петровичу, можна одну взяти?

Голохвостий. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первий сорт!

Дехто. Давайте, давайте! (Закурюють). Нічого собі!

Голохвостий. Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки! Каждая стоїть п'ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п'яти копеєк нема.

X л о п є ц ь. От дорогі!

Степан (набік). Бреше гладко!

Д є х т о. Ви таки кидаєте силу грошей!

Голохвостий. Чаво мінє дєньог жалєть? Главноє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!

Степан (тихо до других). Такого дворанина під тина!

Другі. І правда: надів жупан та й дума, що пан.

Голохвостий. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почому? Потому, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понімаю!

Степан (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?

Дехто сміється.

Голохвостий. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!

Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!

Голохвостий (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!

Степан. Цур дурня та масла грудку!

Д р у г і. Та годі вам!

Голохвостий. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!

Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!

Голохвостий. Да што ви понімаєтьо?

Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, — чудо! Певно, дороге!

Голохвостий. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.

Степан (до других). А по уму виряджають!

Голохвостий (не звертаючи уваги). От, вбзьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка, — здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!

Дехто. Добре на цьому знається! Нема що!

Хлопець. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!

Голохвостий. Зозуляста?! Шаталанська!

Хлопець. Що ж то значить — шарлатанська?

Голохвостий. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.

Хлопець. Та я так!

Дехто. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте…

Голохвостий. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.

Дехто. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип'ємо мокрухи-преподобниці!

Голохвостий. Хороший бил би для меня кадрель — водити з вами кумпанію!

Д є х т о. Е, ви вже дерете носа до неба!

Д р у г і. Та киньте його, цур йому!