За двома зайцями - Старицкий Михаил Петрович. Страница 21

Секлита. Сестро! В тебе дочка і в мене дочка! Нехай я буду й сяка й така, і проста, і ликом шита, а все-таки я мати своїй Галі! Не дам знущатись над моєю дитиною і запанілим поганцям! (До Голохвостого). Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли ти не думав її брати?

П р о н я. Свириде Петровичу, що вона каже?

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Як же це, Свириде Петровичу?

Голохвостий. Брехня, брехня! Я вам не позволю публіковать меня! Я вам! я… я…

Устя (до Секлити). Ще й брехню завдає?!

Секлита. Я тобі докажу брехню, перевертню чортовий, пройдисвіте, ланцю!

Голохвостий. Я такого шкандалю не попущу, не прощу нікаким разом! Я вам не хто! Я Свирид Петрович Галахвастов! Мені гаваріть такого чортовиння? Да у мене всі будочники он де! (Показує кулак). Да я вас у часть! Да я вас за брехню в рештанську і замкну трома замками!

Устя. Що, як замкне?

Всі. Під три замки?

Секлита. Ой люде добрі, що ж це! Мене у рештанську за правду? Секлиту Лимариху, чесну хазяйку, під три замки? За те, що ти вчора заручився з моєю дочкою?!

П р о н я. Ай! То правда? Що ж це?..

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Господи, глум який! Попущеніє боже! (Плачуть).

М е р о н і я. Чисте скушеніе!

Голохвостий. Врьош, стара! Я її знать не знаю, вєдать не вєдаю! З її какоюсь дочкою! Вона сказилась! А ми, Проню, хадьом вінчатись, Прокопе Свиридовичу, когда почали дєло, то надобно якось кончать. Невже нас буде держать одна брехлива баба?!

Секлита. Я брешу?! Я сказилася? А не діждеш ти з твоїм чортовим батьком, з твоєю поганою матір'ю! Не будеш вінчатись: не пущу попа в ризи, хоч роздеріть мене! Од кумці-голубці, кажіть же ви, хай люде чують; заступіться хоч ви за Лимариху, — опаскудив мою чесну сім'ю оцей ланець, шарлатан! А сестра рідна за ним руку тягне!

1-й бас (2-му). Що, брат, не горілкою пахне!

2-й бас. От халепа!

П р о н я (кричить). Докажіть, докажіть!

М а р т а. Як же, учора заручився, сама власними очима бачила і оцими вухами чула! Щоб я луснула, коли ми не пропили Галю!

Устя. Та ще спочатку за столом, а далі і долі, і заручних пісень співали їм.

М е р о н і я. Та ще цей раб божий і танцював без одіянія скусительно!

П р о н я. Ой! Підступило під серце! Рятуйте! (Переходить і припади до матері).

Явдокія Пилипівна. Господи, боже мій! Що ж з нею? Хоч згляньтесь!

Прокіп Свиридович. Що ви зробили з дитиною нашою?

Кинулись до Проні, розстібують плаття.

Секлита. А що, не вірили, який зух?

Голохвостий (з одчаем до Проні). Не вірте їй: це заговор! Вона підпоїла, підкупила свідків. Я їх усєх на суд! Ну, де ж би таки я, Галахвастов, посватався на какой-небудь простой поганкє?

Секлита (з кулаками до Голохвостого). Моя дочка поганка? Ах ти, каторжний, сибірний! Та я тобі очі видеру з лоба!

П р о н я (нервно плаче). Мамо, я не вірю їй! Вона нарочито шкандаль робить… Заступіться ж! Не видержу… давить мене!

Явдокія Пилипівна. Сестро, зглянься на нас! Не безчесть дочки. Господь тебе покарає на твоїй!

(Рада).

Прокіп Свиридович. Слобоніть гостину, сестрице! Бачите, яке лихо!

Секлита. Так так? Мене з хати?!

П р о н я (кричить, ридаючи). Ідіть собі! Не топіть мене!

Секлита. Дурна ти, навісноголова! За якого харциза заступаєшся! Думаєш, що любить тебе? За гроші тільки бере, за гроші! Та він тебе вчора привселюдно лаяв, нівечив, гидив!

Голохвостий (кричить). Не йміть віри їй: бреше!

Секлита. Ой кумці мої, заступниці мої! Кажіть уже ви, бо були там! Кажіть по правді!

М а р т а. А лаяв, господи як, і в батька, і в матір; величав її совою, чаплею, кислоокою жабою!

П р о н я. Ой, ой! Зарізав!.. Під серце! Води!..

Явдокія Пилипівна. Боже мій! Убили дитину мою! (Упада коло дочки, розстібуе їй плаття).

Устя. А проклинав як: щоб і халера, і чума на їх голову, щоб виздихали цілим кодлом!

М е р о н і я. Прорицав: анахтема, і дунув, і плюнув, як на сатану!

Голохвостий (несамовито). Це наклепи! Я в суд подам!

П р о н я. Ай, води, води!.. (Ніби зомліла).

Прокіп Свиридович. Химко, води швидче! Господи, одпусти і припусти!

Явдокія Пилипівна. Ой рятуйте! Нежива!

X и м к а приносить воду. Прискають удвох на Проню. Степан продирається в двері і щось шепоче Галі. Проня телесуеться, коло неї упадають старі.

2-й бас. Пропала вже випивка!

1-й бас. Ходім мерщі, щоб ще до мирового не попасти!

П р о н я (істерично). То такі ви? Мені одно, а друге другій? При мені у очі мало не вскочите, а за очі бані-тувати… Ох! Ох!

Голохвостий (одступа). Та що ви їм вірите!

Проня. Чого ви ходили до мене? Нащо ви божились, клялись, падали передо мною на коліна?

Голохвостий. Та стійте ж…

П р о н я. Не за ваші магазини йшла… я… вас любила… а ви назнущались… осоромили на весь Подол… На весь Київ!.. Гетьте! Ой смерть моя! (Мліє).

Прокіп Свиридович. Бон, вон з нашого двору, щоб і слід тут ваш не смердів!

Явдокія Пилипівна. Вон, вон! Не треба нам такого зятя!

Голохвостий. Ну, до свіданья!

С е к л и т а (хапа його за поли). Ну, тепер я вже не пущу!

Голохвостий (вириваючись). Одчепіться!

С е к л и т а. Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна? Женимо!

Степан. Та який він багатий? Він банкрот!

Секлита й Сірки. Банкрот… банкрот!

Голохвостий (виступа наперед, з запалом). Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот! А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота необразована! Авжеж, мені ваших денег тольки й нада било! Так і понімайте! А вони заклали сібє в голову, що я на їхніх дочок задививсь. Антересно дуже! Не найшов би где? Поліз би на смітник! Да я, как первий кавалер, і у Липках би знайшов настоящих баришень з отакими куделями, а не сватався б на вашій дурній поторочі, поганій Проні!

П р о н я. Ай! (Зомліла).

Секлита розвела руками.

Ті ж, жид і квартальний.

Жид. Ай, гвулт! Ферфал! Беріть його — он тамечки шарлатан, мошенник!

Квартальний. Пожалуйте в часть!

Всі остовпіли, Голохвостий опустив циліндра.