Xронос - Антипович Тарас. Страница 6

Модифікатори гиготіли, як діти, аж доки хтось із коридору не крикнув, що старший майстер уже йде до їдальні. Тоді Катон притис курча до підлоги, клацнув на хрономаті режимним перемикачем і приставив інструмент до тільця бройлера. Курча блискавично перетворилося на яйце, остаточно унеможлививши людську дискусію про первинність яйця/курки. Коли старший майстер постав на порозі їдальні, хрономат і яєчко вже зникли у кишенях Катона. Про дрібний дебош свідчили лише кілька пір'їн на брудній підлозі.

Боло повернувся до конвеєра під враженням від побаченого в їдальні. Виявилося, що хрономат не лише забирає час, а й може повертати його назад. Боло модифікував яйця сотню за сотнею, але вже не міг думати ні про що, крім можливостей хрономата. Врешті він плюнув на конвеєр і почав роздивлятися інструмент. Боло без проблем знайшов режимний перемикач, поклацав ним туди-сюди. Боло грався й складнішими пістолетами, які мали значно більше режимів і перемикачів. Боло вирішив спробувати.

Коли чергове яйце порівнялося з ним, він спочатку модифікував його згідно з інструкцією. Але не встиг вилуплений бройлер доїхати до різака, як Боло перемкнув режим і натис курок знову: замість тушки у шахту впало ціле й неушкоджене яйце. Боло повторив цю процедуру кілька разів. Хрономат повертав «яйцепродукту» стільки ж часу, скільки забирав. Яйце ставало бройлером, а бройлер знову згортався у яйце. Серце Боло билося в шаленому ритмі. Але експерименти довелося припиняти: старший майстер походжав по цеху, наглядаючи за роботою.

Боло припинив рахувати кількість модифікованого продукту десь після п'ятої сотні. Йому було байдуже, чи виконає він норму. Він увійшов у своєрідний виробничий транс, коли світ звужується до меж того, що маєш перед очима, і вже не треба нічого і нікого, нема тривоги і мети, нема нужди й потреби, ритмічні рухи заміняють собою всю особистість, точніше вони і є особистістю, під'єднаною до промислових потужностей.

Настала та солодка хвилина, коли всі конвеєри одночасно зупинилися. Боло вийшов із заціпеніння. Його дитячий розум заворушився. Боло стало раптом жаль себе. Він, такий юний, у цьому постарілому тілі, і всі ці кури, і їхня німотна смерть…

Старший майстер розпочав обхід зміни. Кожен модифікатор здавав йому хрономат і був вільний. Старший оцінював кількість зібраного часу на сервері хрономата, робив позначки у відомості, а потім притуляв пристрій до спеціального портативного контейнера і «зливав» туди темпоральний заряд.

Тепер Боло стало жаль часу, зібраного протягом важкого трудового дня. Зненацька йому спало на думку, що час із його хрономата належить йому і треба використати цей час для себе. Щось там про це було написано в інструкції з техніки безпеки, але Боло не розумів, що саме. Він усвідомлював небезпеку, але та лише підігрівала його дитячий інтерес. Боло уявляв собі все просто: якщо він «заллє» в себе дозу, то помолодшає і хоч на якийсь рік наблизить полюси свого розумового і тілесного розвитку. А якщо пощастить, то, може, знову стане восьмирічним хлопчиком і цілком примириться із самим собою.

Боло набрав повітря, приставив хрономат до свого черева і, як завжди у відповідальну мить, подумав про маму.

Коли старший майстер дійшов до конвеєра, за яким ще хвилину тому стояв Боло, там був лише розпластаний на долівці робочий комбінезон. Хрономат звисав на тросику поряд.

— Ага. Іще один куропукнувся, — вилаявся старший майстер. — Учиш вас, дебілів, учиш! І нащо ви родитеся на світ?

Він наступив на робу черевиком і відчув під тканиною знайому драглисту масу. Із горловини комбінезона, як допитливе око, виповз гігантський — із кров’яною жилкою навскоси — жовток.

Жовтень 2042

«Минуле відновлює Бог»

Професор Койфман прокинувся у своїй персональній палаті. Уночі йому наснилися вбиті звірі, що лише посилило панічний настрій ранку. Професор схилився над умивальником, по-журавлиному вигнувши свою довгу шию, хлюпнув у лице води. Він хотів було пополоскати рота дезінфектором, але стерильність побуту й без того дістала його за чотири місяці, проведені у стінах психлікарні. Професор обмежився гучним плювком в умивальник і вийшов з палати.

У безлюдному холі він постояв перед телеекраном, де хворі мали звичай дивитися вечірні новини. Спробував стамувати в собі паніку. Не вийшло. Почвалав до їдальні. Зупинився перед дверима. Прислухався до гомону по той бік. Прочинив двері, увійшов з фальшивою рішучістю. Поблукав очима в юрбі пацієнтів. Ненависний Твіттер сидів скраю, безтурботно колупаючи виделкою в тарілці. Його називали так через те, що спілкувався короткими і незначущими фразами, ніби кидав повідомлення.

Коли професор порівнявся зі столом Твіттера, той у звичній манері викрикнув: «Слава батьку хрономата!» Дехто з присутніх миршаво захихотів. Койфман зупинився, люто глянув на беззубе рябе личко Твіттера, а потім різким рухом вивернув йому на голову вміст його тарілки. «Знову каша на сніданок», — зловтішно зауважив професор.

— Коменти… де ваші коменти??? — закричав Твіттер, розмазуючи по голові кашу.

Ця фраза в устах хворого зазвичай означала найвищий ступінь тривоги. Санітарка почала стирати сніданок з голови Твіттера. А Койфмана взяли попід руки двоє здоровенних санітарів і потягли назад у палату. Професор істерично реготав і хвицав довгими ногами, поки не отримав заштрик із транквілізатором.

Йому принесли сніданок у палату, та він навіть не глянув на їжу. Койфман хлюпався в метафізичному вариві з філософських цитат і тому подібної відпрацьованої мудрості, що заповнювала його голову в час, коли паніка відступала.

«Що є, то було вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відновлює Бог!» — укотре нагадав про себе Еклезіаст. Колись ця цитата втішала винахідника у години сумнівів. Спираючись на старозавітні милиці Еклезіаста, Койфман тоді міркував, що хрономат — теж богоугодна річ. І якщо вже цей пристрій відновлює біологічне минуле організму, то без участі Бога це ніяк не могло б відбутися, позаяк операції з минулим — Його прерогатива. Згодом професор відкинув цю думку, як жалюгідний забобон. Але Еклезіаста продовжував любити.

«Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене…» — здається, Еклезіаст відав і про біологічні тайм-коди, «зашиті» в усій фауні на клітинному рівні.

Після старозавітного Пророка у пам'яті Койфмана затріщало від якихось шалених формул. Порухом свідомості він розвіяв цю цифрову мошку. Прояснення надійшло від святого Августина: «Час „існує“ хіба тільки тому, що він прямує в небуття» — «Сповідь», Книга одинадцята, Частина XIV.

Так, метою часу є смерть. Винаходом хрономата професор поставив біологічному часові міцну перепону на шляху до мети. І саме в цьому ракурсі справа його життя зіграла з ним дурний жарт. «Ні, не думати про це. Краще не думати», — скомандував собі Койфман і до болю заплющив очі. Трохи полегшало, але це було радше полегшення перед катастрофою.

Професор уже відчував помахи тисячі крил і зловісне каркання. Так у його пам'ять приходив Гайдеґґер — шумом зграї ворон. Койфман не любив Гайдеґґера з його непролазною мовою, з його розламаними навпіл словесами-категоріями. А найбільше філософ дратував професора тим, що цими макабричними і ні на що не придатними засобами таки потрапив висловити одну з істин, що стала ключовою в долі Койфмана та самої реальності, видозміненої ним.

«Техніка — не просто засіб. Техніка — вид розкриття таємності», — закаркало в професорській голові. Це була лекція «Питання про техніку», прочитана Гайдеґґером 1953 року в головній аудиторії Мюнхенського вищого технічного училища.

«Місія розкриття потаємності як така у всіх своїх видах є ризиком. Так, там, де все присутнє постає у світлі причинно-наслідкових взаємодій, навіть Бог може втратити все святе і високе, всю таємність своєї далечі», — погрожував Гайдеґґер.

Розкриваючи таємність біологічного часу, Койфман знав, що ризикує, але науковий азарт засліплював його. Коли людство з подачі професора осідлало біологічний час, Бог іще більше «втратив позиції», а церква занепала. Час як інтимна незворотність фізіологічних процесів припинив повноцінно існувати. Ніхто з недужих більше не молився святому Пантелеймону, не прикладався до святих мощів і копій Туринської плащаниці, оскільки темпоральні ін'єкції гарантовано давали втечу від хвороб і відтерміновували природну смерть. Хрономат за коефіцієнтом корисної дії «перевищував» Бога.