Диво - Стіл Даніела. Страница 8

— Я ще не все оглянула, але це виглядає просто жахливо! Будинок протікає, як сито, у кухні просто Ніагарський водоспад!

Жінка була налякана та стурбована. Квінн навіть не знав її імені, знав тільки, що цей будинок було продано невдовзі після того, як Джейн померла, але ніколи не бачив нікого з родини, яка купила його, та й ніколи не цікавився, хто вони, і зараз це все мало цікавило його. Проте він щиро співчував сусідці. Здавалось, вона сама вирішує всі свої проблеми, і ця думка змусила його згадати Джейн: дружина, коли його не було, з усім управлялась сама, самотужки долаючи негаразди й біди. Квінн подумав, що, певне, чоловік цієї жінки з такого ж тіста, як і він — людина, яка багато працює далеко від домівки, він навіть не приїхав на Новий рік. Квінн також нерідко зустрічав Новий рік на самоті в готельному номері. Очевидно, чоловік цієї жінки такий самий.

— Я маю кілька порожніх відер, якщо вам потрібно, — Квінн запропонував свою допомогу. А що ще можна було вдіяти в такій ситуації на Новий рік? Неважко було зрозуміти, що всі майстри штату матимуть у понеділок вранці безліч замовлень.

— Мені потрібен тесля. Я тільки в серпні переїхала, і мене запевнили, що дах міцний. Я б зараз послала їм фотознімок кухні. Вона так виглядає, ніби хтось зверху увімкнув велетенський душ.

Буревій поламав чи не половину її вікон. Її будинок постраждав дужче, ніж Квіннів, бо був не такий капітальний. Протягом останніх десяти років він кілька разів переходив від одних господарів до інших. Квінн не звертав ні найменшої уваги на те, хто там жив, хоча Джейн робила якісь спроби привітати нових господарів. Але він ніколи не бачив ні цієї нової сусідки, ні її чоловіка навіть мимохідь. Дощ усе ще лив, а вітер завивав, хоча й не так жахливо, як опівночі. Пошкоджені будинки виглядали як після ураганів на Карибах або тайфуну в Індії. Це було аж ніяк не схоже на Сан-Франциско.

— Я збираюся зателефонувати до пожежного управління й попросити їх настелити на дах брезент. Чи не хотіли б ви, щоб вони також глянули на ваш будинок? — запропонував він.

Здавалося, це єдине, що можна було зробити, і вона вдячно кивнула йому, мокра й шокована. Ці руїни навкруги надзвичайно гнітили, і всі мешканці їхньої вулиці тільки те й робили, що по можливості відсували повалені дерева, розбирали завали і підв’язували все, що могли. А буревій усе ще лютував.

— Я не певна, що брезент захистить, — сказала вона, сумна й пригнічена. Вона ніколи не потрапляла в таку ситуацію, так само, як і Квінн. І він чомусь подумав, що за цих обставин Джейн діяла б значно краще за нього. Але тепер він мусить сам дати цьому раду.

— Вони принаймні скажуть, що вам робити. Я попрошу їх узяти кілька шматків брезенту про всяк випадок. — Раптом він «заднім числом» пригадав правила хорошого тону. — Перепрошую, — мовив він, простягаючи вологу руку через низький паркан і водночас тримаючи коробку під лівою пахвою, — мене звуть Квінн Томпсон.

— Меггі Дартман, — відповіла вона, твердо стискаючи його руку.

Жінка була невеличка на зріст, її руки були тендітні й вишукані, проте потиск міцний. Її довге темне волосся було заплетене в косу й лежало на спині, звисаючи сплутаними пасмами навколо обличчя, змокле під шаленою зливою.

На ній були джинси та штормівка з каптуром, хоча виглядала вона промоклою до кісток, і йому мимоволі стало шкода її. Вона була дуже бліда, а її великі зелені очі дивились зажурено. Однак ніхто не винен у тому, що сталось, — його будинок також постраждав.

— Погано, що вашого чоловіка немає поряд, — промовив він їй співчутливо, висловивши вголос свої припущення. На вигляд їй було десь під сорок або й трохи за сорок, а поряд не видно дітей — факт, який припускав можливість, що вона навіть молодша і ще не виходила заміж. До того ж у такі лихі години всі виглядають старшими за свій вік. Вона якось дивно глянула на нього, коли він заговорив про її чоловіка, ніби збираючись щось сказати, а потім передумала. За хвилину Квінн залишив її й пішов телефонувати до пожежного управління. До цієї служби дзвонили сотні людей у подібному стані, проте йому пообіцяли, що приїдуть затягти його дах брезентом за годину або й за дві. Він, як і збирався, згадав про свою сусідку і, коли ніс із гаража останню коробку, сказав їй, що хтось із пожежного управління приїде, аби допомогти їй. Жінка тим часом саме відтягала гілляку від дверей свого гаража.

— Дуже дякую вам, — сказала вона й кивнула.

Меггі виглядала як мокра кішка, і йому захотілося запропонувати їй старий плащ Джейн, який він збирався віддавати на «секонд хенд», але не зробив цього. До того ж жінка, вочевидь, не була зовсім безпорадною і за хвилину пішла до свого будинку. На якусь мить йому здалося, наче вона йшла плачучи. Квінн подумки запитав себе, скільки разів Джейн плакала, коли вирішувала різноманітні невідкладні справи без нього. Повертаючись до свого будинку і думаючи про це, він почувався винним, як ніколи.

Розділ 4

Працівники пожежного управління затулили брезентом дірку у Квінновому даху, і, як і обіцяв, він направив їх до сусідки, яка мешкала поряд. Пізно ввечері буревій ущух, але пошкодження по території штату були величезними. Як і решта потерпілих мешканців міста, у понеділок він почав викликати майстра, щоб відремонтувати дах. Він знайшов його ім’я у записнику Джейн у кухні. Майстер аж розреготався, коли Квінн зробив виклик.

— Подивимось, — почувся чоловічий голос, у якому звучала надзвичайна втома, проте, певне, то був якийсь добродій. — Ваш виклик — сорок восьмий за цей ранок. Гадаю, я зможу прийти до вас десь у серпні.

— Сподіваюсь, ви жартуєте, — в’їдливо відповів Квінн. Йому було не до жартів. Він не звик розв’язувати проблеми такого штибу. Що б не трапилось у будинку, навіть щось дуже масштабне, все це автоматично ставало проблемою Джейн. А тепер це був його клопіт, і йому це не подобалось. Він телефонував до майстрів більше десяти разів, поки додзвонився. Кожен, хто постраждав від цього буревію, несамовито прагнув полагодити все якомога швидше, і Квінн, звісно, не був винятком.

— Якби ж то я жартував, — відповів чоловік із будівельної компанії. — Не знаю, як ми все це встигнемо зробити.

Він дав Квіннові телефони чотирьох фірм — усі, як він сказав, дуже відомі й шановані. Те саме робили для нього й інші майстри, коли він телефонував їм. Вони не тільки називали йому номери знов-таки відомих фірм, але й дали приватний телефон молодого теслі, який кілька місяців тому пішов із фірми, але дуже добре робить свою справу, тому, власне, вони дуже рекомендують звернутись до нього. Швидше за все посередницькі фірми були так само завантажені, як і ті, хто їх порекомендував. Він усе ще не знайшов покрівельника і, дуже роздратований, зателефонував молодому теслі, якого йому порекомендували. Квінн починав розуміти, що полагодити будинок — це справа далеко не легка.

Говорив автовідповідач, і він залишив стислий опис пошкоджень, пояснивши, що трапилось. А відтак той тесля погодився прийти й поглянути, що трапилось, наступного ранку, але попередив Квінна, що виконання цієї роботи триватиме добрих шість-вісім тижнів. Виходить, Квіннові ще довго доведеться жити з діркою у вітальні, затуленою брезентом. Він збирався провести свої останні місяці в Сан-Франциско зовсім не так.

Була восьма вечора, коли молоденький тесля перетелефонував йому. Його голос звучав сухо й по-діловому, він вибачався, що телефонує так пізно. Пояснив, що працює з наслідками буревію від раннього ранку. Квінн був вдячний йому за дзвінок. Хлопець запропонував прийти завтра о сьомій ранку, і Квінн сказав, що йому це підходить.

— Завтра я маю швиденько зробити роботу для свого друга. Вибито вікно у їхній спальні, а в них немовля. Я завітаю до вас по дорозі до них, якщо ви не заперечуєте, щоб я прийшов так рано. Я б хотів закінчити з їхніми вікнами, перш ніж розпочинати велику роботу.

— У вас уже є домовленість на ще одну велику роботу? — Цілий день Квінн чув, що в людей після буревію треба робити ремонт тривалістю від трьох до шести місяців, і це дуже засмутило його. Адже він не міг навіть і думати про продаж будинку, поки наслідки шторму не усунені.