Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна. Страница 39

Коли вони зникли за лаштунками, навіть Молодий спромігся привітати пару з успіхом:

— Респект, старий, — сказав, б’ючи себе в груди.

І тільки Верена мовчала, до болю кусаючи губи. Збагнувши, що все продовжує знімати камера, котра скрізь їх супроводжує, вона в’їдливо кинула Ядзі:

— Цікаво, ти так само, як героїня фільму, нанюхалася кокаїну?

Ципріян усміхнувся і, важко відсапуючись, відповів:

— Та вона хотіла, але ти спожила все, включно із цукром до кави.

Через півгодини залишилися тільки дві пари, які пройшли до фіналу.

Глядачі визнали, що Верена програла, а її змучений партнер привітав їхнє рішення з полегшею. Він уже дочекатися не міг, коли повернеться до своїх квантів та кварків, які були більш передбачуваними, ніж ця ненормальна істеричка.

Отож в останньому поєдинку мали зійтися колишні товариші, а нині — запеклі суперники. Молодий, підохочений черговим успіхом, підніс кулаки в боксерському жесті, підійшов до Ципріяна й самовпевнено заявив:

— З’їм тебе живцем, а твої яйця повішу на різдвяній ялинці.

Незабаром усі подалися до клубу «Булька», де зазвичай обмивали кожний тур програми. За галасливою, веселою та жвавою юрбою своїх знайомих спостерігала з-за керма авто оскаженіла Верена. Їй забракло сили, щоб піти разом з ними. Вона не мала чого святкувати й не збиралася пробачати власної поразки. Коли сміхотлива зграйка зникла за рогом, на вулиці з’явилися Ядзя із Ципріяном. Вони бігли, тримаючись за руки, обгорнувши шиї одним на двох, спільним, шарфом. Обоє здавалися такими щасливими, що бідолашна жінка почала від люті гризти свої акрилові тіпси. А коли один зламався, боляче стрельнувши їй в око, Верена голосно розридалася. Як маленька дівчинка, котру ніхто не любить.

Едвард стояв перед дзеркалом у передпокої й старанно напахчував вуса одеколоном «Пірат». Декілька днів тому Едзьо дав Ципріянові останній шанс піти із честю. Але самовпевнений шмаркач навіть не думав відмовлятися. Літній пан добре знав таких ловеласів! Усі ці нероби з гарячою головою й зміїним поглядом… Спершу обвивається довкола жертви, отруює ніжними словами, а коли життя кидає йому виклик, коли треба приймати чоловічі рішення, робити це щодня, а не тільки в ліжку — шукай вітра в полі! Тобі, жінко, залишаться тільки розчахнуті двері й сповнені плачу ночі. Е, ні! Після їхнього останнього танцювального успіху Едзьо більше не збирався дивитися на це спокійно. Він чудово знав, чим усе закінчиться. Тому вирішив перейти в наступ і одним ударом завершити цю непристойну забаву. Едвард постановив освідчитися. У нього була цілком пристойна пенсія, гарна квартира, не надто зів’яле тіло, Богу дякувати. Ще кілька років чудово протягне. Окрім того, малий любив його, а це ж бо найважливіше. Ну, та й вона не якась там вертихвістка, роки вже не ті, і зараз їй потрібен статечний мужчина, котрий подбає про них обох. Найважливіше це стабільність і почуття безпеки, бо на самих зальотах далеко не заїдеш. На біса комусь незрозумілі пристрасті й захоплення? Від цього тільки швидше можна ноги відкинути.

— Галантний мужик, нічого не скажеш. — Едвард із приємністю дивився на себе в дзеркало. — Серйозний і відповідальний.

Витягнув з вази величезний букет білих троянд з делікатною зеленкавою облямівкою на пелюстках. Довелося поїхати по них на інший кінець Варшави, до садівника-голландця. При потребі Едзьо вмів показати шик, а задля Ядзі ладен був податися по квіти аж на Аляску. Тремтячи від збудження, він тихо вийшов з помешкання. Ото б розмов було, якби зараз його вгледів хтось із сусідів! Перекрутив у замку ключ і вже зібрався було піднятися нагору, як почув голоси й кроки поверхом нижче. Підійшов до поручнів й обережно визирнув. На сходах стояла Ядзя із Ципріяном. Якусь хвилину вони шепотілися, а потім… він її поцілував. Якось так міцно й ніжно, що в Едзя аж у голові запаморочилося й довелося міцніше вхопитися за поручень. Із кожною секундою в серці літнього добродія зростав біль. Едзьо насилу відчинив двері, і щойно опинившись знову в помешканні, гепнув на підлогу, перекинувши вішалку й туалетний столик. Пекучий біль розривав йому грудну клітку, і перш ніж знепритомніти, бідолаха встиг прошепотіти:

— Дурний, старий йолоп…

Великий букет троянд лежав, покинутий, на брудних, пропахлих котячими сцяками, сходах.

Уперше за історію Гуцевого шкільного життя директриса Підливка поставилася до Ядзі із щонайбільшою повагою. Висхла стара відьма ходила за нею слідом, наче тінь, без угаву захоплюючись, як вона висловилася, «інтелектуальною незалежністю» Гуця. Насправді Підливка мала на увазі вперту натуру хлопця, яка ніяк не піддавалася шкільному режимові. Проте після телевізійних успіхів його матері усе, що досі було педагогічною мукою для пані директор, перетворилося на козир. «Друге диво в Кані Галілейській», подумала Ядзя, дякуючи за печиво, яке послужливо підсовувала їй Підливка.

У класі тривало передсвяткове чаювання, і хоча були лише перші числа грудня, сюди вже проникла різдвяна лихоманка. Щороку вона починалася раніше, і Ядзя була переконана, що прийде такий час, коли ялинки стоятимуть у супермаркетах поряд із великодніми зайцями, а замість різдвяних прикрас на них висітимуть писанки. Таким чином цикл завершиться, кінець стане початком і Нострадамус, нарешті, зможе перепочити.

— Ви такий чарівний!!! Ніби справжня кінозірка.

— Але… ви дійсно перебільшуєте.

Ципріян продовжував стояти на тому самому місці, де його оточили матусі Гуцевих однокласників, щойно він переступив поріг. Та він радів, що хлопець попрохав його прийти разом з ними. Зрештою, вони начебто вже були родиною. Щоразу, дивлячись на цю класну дівчину, яку йому вдалося підчепити, Ципріян хотів притулити її й довго не випускати з обіймів. Вона була така тепла, м’яка й повністю належала йому.

— І як ти могла покохати такого йолопа… — прошепотів він Ядзі на вухо, дивом уникнувши директриси Підливки, котра мчала до нього з тарілкою пряників. І щоб остаточно довести, який він щасливий, скубнув свою жінку за пружну, м’яку дупцю, що так відрізнялася від засушених сідниць Верени.

— Мням-м-м! — Змовницьки посміхнувся він.

Ядзя стояла посеред натовпу, терпляче вислуховуючи компліменти на свою адресу. Час від часу позирала в бік Гуця, у якого зараз було незрівнянно більше друзів, ніж на початку року. Хлопчик стояв з Надею біля дошки, де вони годували одне одного «Пташиним молоком», і виглядав абсолютно задоволеним життям. Малий щохвилини обертався до мами й підморгував їй. Дивлячись на цих дітей, можна було подумати, що від ненависті до кохання відстань значно менша, ніж один крок.

— Прошу хвилинку тиші! — Директриса Підливка дзенькнула ложечкою об філіжанку й відбила від неї вушко. — Це на щастя… Користуючись нагодою бачити тут усіх, більш і менш знаменитих, — вона нетактовно глипнула в бік Ядзі й Ципріяна, — я б хотіла сердечно поздоровити всіх зі святами і…

Увагу від цієї нещирої промови відвернув звук дверей, котрі відчинялися. Це Верена прослизнула досередини, посміхаючись так само силувано, як і директорка. У класі розлігся гомін, і всі погляди звернулися до Ципріяна, якому здалося, що за комір йому впала бурулька.

— Запрошую всіх поділитися облаткою, — продовжувала Підливка.

Ядзя намагалася зрозуміти, що відбувається. Огидне відчуття дежавю спонукало її чимскоріше піти геть. Доки не сталося чогось жахливого. Та перш ніж вона встигла будь-що зробити, п’яний як чіп батько Наді схопив її в обійми й цмокнув просто в ніс, щедро його при цьому обслинюючи.

— Ну, свахо! Тепер, коли наші діти подружилися, то й ми мусимо. Давай цьом! — І поцілував її, цього разу в око. У нього явно були проблеми з координацією.

Ядзя чимраз більше впадала в паніку, а Ципріян продовжував стояти, ніби його громом ударило. Верона, яка досі спиралася на одвірок, зняла пальто, прокашлялася й проказала так голосно, що її почули геть усі: