Воццек воццекургія - Іздрик Юрій Романович. Страница 14
позагиналися гачками нігті,
і розрослася непомірно голова, зігнили зуби,
а шкіра на обличчі посиніла, пофіолетовіла, порожевіла,
і вкрилася вуграми, гнояками і струпами,
і повилазили та зблякли густі та повнокровні колись кучері,
позалишавши лише рудуваті віхті на роздутому черепі,
натомість повилазило неждане волосся довкола пипок,
що так і не розвилися в налиті соком груди,
а ноги залишилися короткими і маленькими,
діставши здатність тільки перетворювати мешти у точну копію свою, що й переніс небавом згодом на гидке своє полотно старанний учень Магріт.
Потрібно зглянутися, віддати належне цій юній Міріам — вона не опустилася і не пустилась берега, не опустила рук і не наклала їх на себе, — закинути їй можна хіба лиш непомірне вживання алкоголю — та хто з нас без гріха? — вона продовжувала писати непогані вірші і, перейшовши через перший полігамний шал, зупинила свій вибір на вповні пристойному і непоганому чоловікові (щоправда, чужому), з яким і прожила (не кривдячи його дружини та дітей) залишок днів своїх буремних і бурлескних.
Нащадків, як відомо, вона від нього не вродила, то ж абсолютно незрозуміло, яким чином збереглося Аденауерове плем'я, та все ж якось та й збереглося, інакше б звідки узялися:
Юхан Зизоокий,
Боровчак Хворий на шаленьство та
Ґорвіц З вічно мокрими руками та
Цезар Вічномолодий із вічно мертвими руками та
трійко Ґуставів Безсмертних та
Шварцкопф Герой фіолетових п'ят і
Міріам Чому-я-не-кінчаю-з-власним-чоловіком і
Міріам Пречиста-діва-соленого-хребта і
Міріам Золоте-горлечко і
Яковина син своїх батьків, безцеремонний хлопець Яковина, есквайр — тобто всі герої наші. Та й звідки взявся б, врешті-решт, той Воццек, Воццек Той, твій недолугий фаворит, лизун, улюбленець, підлиза, рекомендований синок, паскуда, зрадник, протеже — хоч, може, годилося б подбати про нього, як про А. — наймення це, таке чуже й нехарактерне для звуку і слуху твоєї східної воццекової мови — бо навіть не сам по собі родовід, а швидше факт присутності цих двох у коліні Аденауеровім провіщає великі можливості твого самозречення, любий Я.
Канон апології
Проси страху.
Прошу тебе, проси страху.
Не проси радості і не проси щастя, бо радість і щастя скороминущі, і єдино страх швидкоплинності пом'якшить для тебе несподіванку біди та розпачу, котрі прийдуть неодмінно.
Не проси біди та розпачу, а проси страху, щоб не спокуситися власними стражданнями і не зазнати ницої розкоші.
Не проси багатства і насолод, а проси страху, бо багатство сковує свободу, а насолоди приносять спустошення, і тільки страх дає надію.
Не проси ні спокою, ні волі, ні надії, бо спокій — суть гордині, а воля — непотребність і непотрібність твоя, і тільки страх — це віра і каяття.
Не вимолюй ні віри, ні покути, бо сенсу тих слів не розумієш, і тільки страх, знайомий тобі від народження, означає все.
Не проси всього і не проси нічого. Крім вищевказаного. Пам'ятай, що війна триває все. (Галицизм. Означає — «завжди», «постійно»).
Війна триває споконвіку і буде аж до скону віку, себто вічно. Кожної миті вмирає по двоє людей — одне від старості і хвороб, а друге від ран, тому ланцюг смертей є неперервним. І народжується кожної миті по двоє — одне дитя людське, а друге чиє — невідомо, тому приходів звіра буде рівно стільки, скільки знайдеться тлумачень його числа.
Поцілунок — це спосіб продовжити стравохід.
Не проси знання, не проси любові, не проси смерті. Чуєш, жабко, страху проси!
І дам тобі.
І воздається мені.
Вмираєш щоразу в обстрижених нігтях, у струшеній лупі, у вичесаному волоссі. Чого тобі ще? Залишаєш по собі купи екскрементів, потоки сечі і поту — все воно мертве. Чи хтів би ще щось мати? Страху проси, серце моє. Страх зробить тебе живим і позбавить страху життя.
Ніколи нічого не можеш взяти сам. Не певен навіть, чи маєш руки альбо зуби. А все, що маєш, все тобі дарує, то навчися хоча б хотіти. Всього буде стільки, скільки знайдеться трактувань його хреста. То ж проси страху, проси страху, проси страху, заклинаю тебе.
Вилізь на стріху, видобудь з грудей останній гордий рик страхітливої розпуки і злізай назад. Обережно переступай зі щабля на щабель прогнилої драбини, а з третього щабля зістрибни на землю, щоб аж розійшлися поли накинутого на голе тіло кожуха[51], і не юродствуй більше. Ляж під стіну свого будинку і сховай обличчя в долонях. Спробуй попросити ще раз. Не вийде — живи далі.
Кохана, не проси розради, ненависті і натхнення. Не створюй власних світів. Не зраджуй мене з друзями, не обдаровуй вірністю, і давай не будемо боятися разом. Страх — єдине, що потребує самотності, бо тоді він і є найбільшим страхом самотності.
Проникати в твоє тіло — все одно, що занурюватися в сніги, у воду, в землю, в листя. Я боюся цього занурення так само сильно, як бажаю. Під листям сховані черви, під снігом ростуть квіти, у воді чигає велетенська риба, а під землею нічого нема. На біса ж ти здалась мені, кохана? Чи, коли говорю я до тебе, ти достеменно і направду є? Відлітай, відлітай, відлітай, прошу тебе.
Термометр показує температуру мого тіла. Отже, між цим стовпчиком рідкого металу, запаяним у шкляний капіляр, і мною є певний зв'язок. Атоми мого тіла, рухаючись активно, штовхають атоми шкла, а ті натомість — атоми ртуті, що спричиняє до збільшення її, ртуті, об'єму — чи не бздури? Влітай, відлітай.
Я боюся цього рухомого срібла. Я не знаю причини його руху. Найпростіше було б розбити з десяток шкляних колбочок і влити їхній вміст собі досередини, туди, де температуру можна відчути безпосередньо, але від цього, якщо вірити книжкам, ця ж сама температура почала б неухильно падати, аж поки не зрівнялась би з температурою довколишнього середовища — чи не абсурд? Відлітай.
І відлітаючи мовчи. Я проситиму страху на всіх, люба моя Міріам, кохана А.
Якщо не побоюся просити.
Постскриптум:
Чим відрізняється людина, яка надуває кульку з жувальна ґумки, від людини, яка цього не робить? Нічим. І тій, і тій хочеться дати в морду.
Ґранд-готель
Наступного (слово закреслене) ти опинився в Ґранд-готелі. Ти ще не знав, ранок це чи вечір, і вже напевно не здогадувався, що це Ґранд-готель. Ти просто вийшов із своїх аж ніяк не розкішних апартаментів, — по правді кажучи, це була проста убога кімнатина з обшитими фальшивим дубом стінами і без будь-яких вигод, куди вас разом з подорожнім поселили, як це завжди буває, після тривалих переговорів, взаємних підморгувань і ловких еквілібристських вправ з банкнотами різної вартості, — так от, ти вийшов у своєму домашньому вбранні з рушником на шиї і милом у руках, вийшов шукати вбиральню, яка в подібних закладах знаходиться чомусь, як правило, в кінці коридору, але виявив раптом, що жадного коридору в звичному розумінні слова не існує, бо за вузеньким і коротким передпокоєм відкрилась нагло вражаюча панорама широких сходів-балюстрад, терас і галерей, що вели у всіх мислимих напрямках і у всіх можливих вимірах і під найнесподіванішими кутами, кам'яні плити, сферичні склепіння, фрески і хідники, химерні потвори — сторожі литих ліхтарів, і самі ліхтарі з їх білими запорошеними кулями і тьмяним, мовби приспаним світлом, а ще — люди, різномаста і різношерста публіка, що сновигала туди і сюди і там і овам і byle-gdzie.
Десь ізнизу, з долішніх поверхів долинала музика.
Ти вперто шукав вбиральню (незаперечна ознака ранкового сну), хоча навряд чи вона могла ховатися за якимись із цих височенних справді дубових двійчастих дверей з гладенькими випуцуваними мідними ручками. Перехожі дивувалися твоєму розхристаному вигляду, або не звертали на тебе уваги, або зникали кудись надовго, і тоді ти никав порожніми залами, приглядаючись до орнаментів на підлозі, не наважуючись куди-небудь заглядати і кого-небудь що-небудь розпитувати; керуючись швидше запахами, ніж геометрією, або швидше інтуїцією, ніж звуками. Зрештою, ти таки наткнувся на вбиральню — двері її, незважаючи на масивні циліндри противаг, були відчинені, і запах справді давався взнаки, — однак, як вказувала табличка, це був жіночий заклад, і тобі не залишалося нічого іншого, як тільки, припускаючи симетричність будови усього готельного маєстату (а це не виглядало аж таким безпідставним), вдатися до пошуків подібного приміщення (на цей раз чоловічого) по той бік уявної осі уявної симетрії.