Миротворець - Дереш Любко. Страница 24

Це була «Стебли простёрла далёко кругом коноп­ля», друга пісня книги «Ґофін». Тепер Раскатов знав, що це — один з найдавніших текстів китайської літератури. Коли ж Артьом дійшов до іволґі, віжу, над нєю лєтают, желти, Раскатова охопило незнайоме від­чут­тя піднесення, так, наче вони з Артьомом провадять справді виняткову діяльність, яка непомітним чином кардинально змінює, причому не тільки його, а й увесь світ навколо.

Переповнений цим відчуттям, більшим, ніж дозволяли вимовити слова, Раскатов пішов до себе в дім. Пацики влаштовували вечірку, запросили якихось американок, Єгор теж грав на гітарі, але порівняно з Артьомом він виглядав не те що хлопчиком — дівчинкою. Та й пісні його, переспіви Захара Мая та одеської класики, бажали кращого. Раскатов трохи посидів із хлопцями, покурив кальян, але говорити не хотілося. Хотілося думати про щось велике, для чого в нього ще не було слів, знань, бачення. Він занурився у це відчуття і просидів так до пізнього вечора. Коли запала опівнічна тиша, дівчата пішли до себе на Лайтхаус, Раскатов тихо пройшов у свою кімнату і ще довго лежав у м?якій внутрішній тиші, поки не заснув.

7

Всесвітній потоп, як дізнався Раскатов, був однією з найбільш часто згадуваних катастроф минулого. Так, повінь описувалася в епосі про Гільгамеша, давньовавилонському тексті, що його датували 22 ст. до нової ери. Згадувалася повінь і в шумерських переказах про царя Зіусудру. Широко відомими є описання повені в Біблії, що підкріплювались аналогічними місцями в Корані й Торі. Згадується повінь у схожому сюжеті і в «Матсья-пурані».

Про історичні докази існування світового потопу оповідав навіть опальний археолог Скляров у документальних фільмах «Заборонені теми історії». Однак Артьом казав, що до праць Склярова слід ставитись обережно: він — аматор.

Новиною було дізнатися про те, що повінь знайшла відображення у грецьких мітах. Деякі автори, як-то Сервій, вказували, що повеней було три, а такі авторитети, як Платон, стверджували, що потопів була велика кількість.

— Майлзе, а ти віриш у потоп? — спитав Раскатов у чорного хлопця-масажиста, з яким час від часу спілкувався в «Нірвані». Вони сиділи під дерев?яними парасолями, криючись від нещадного сонця, пили індійський чай з молоком та їли гарячі індійські хлібці.

— Що тобі сказати, друже, — сказав Майлз. — Звісно, вірю. Я християнин, — додав він. — Хоч я вірю в Будду теж. Я вірю, що повінь може статися зараз. Ти знаєш, я мав сни. Ти маєш сни з приводу 2012-го?

— Ні, — відповів Раскатов.

— У мене були сни, — значуще мовив Майлз. — Я бачив, як іде під воду Америка. Я гадаю, що буде великий «бум!» у 2012-му. І тут, у Дахабі, може бути небезпечно.

— Акабська затока досить вузька, тут не повинно бути цунамі.

— Зате вона глибока. Ти знаєш, яка її глибина? Її глибина місцями до двох кілометрів. І ми не знаємо, що може лежати на її дні.

— Наприклад, що?

— НЛО? Німецькі підводні човни? Я ж кажу, ми не знаємо. Але я цій затоці не довіряю, старий, — сказав Майлз зі знанням діла. — Я бачив тут дивні вогні у пустелі...

— І все ж таки мені цікаво, як її могли переходити ізраїльтяни, утікаючи з полону єгипетського, — сказав Раскатов. — Якщо тут така глибина. Хай навіть море справді розступилося, не спускалися ж вони так глибоко.

— Ні, не спускалися, — хитро відповів Майлз. — Вони переходили море не тут, вони переходили його в Нувейбі.

— У Нувейбі?

— Так, я читав, там археологи виявили дуже цікавий підводний міст. Щось схоже на похилий спуск, завширшки два кілометри. Він тягнеться від Нувейби аж до саудівської сторони, чотирнадцять кілометрів. Цікаво, чи не так? — усміхнувся Майлз. — Цікаво, що ти якраз про це запитуєш мене, бо я буквально на днях читав статтю про це місце.

— Хронокосмос починає діяти, — озвався Раскатов звідкись із глибин себе. Черговий пазл став на місце, і Раскатов відчув, як крізь історію дує вітер позачасся. Волосся на руках наїжачилося.

— Ти гадаєш? Ні, чоловіче, я гадаю, ми наближаємося до сингулярності 2012-го. Я гадаю, що нам усім треба добряче запастися фініками. Я тобі скину лінк на один фільм, там розповідається, що таємний уряд збирається підірвати дороги в день «Де»...

— Ок, старий, краще скинь мені лінк на статтю про підводний міст у Нувейбі. Ти ідеш?

— Так, у мене зараз клієнт в «Аманді». Бувай, побачимось!

— Побачимося, старий! — Раскатов розтягнувся сам на диванчику. В «Нірвані» було кілька дівчат-росіянок, які, незважаючи на спеку, чи може, завдяки їй, продовжували тренуватись у глибоких пірнаннях на затримці дихання. Дівчата зверхньо дивилися на всіх, хто не вмів пірнати глибше трьох метрів, а надто ж на серферів, котрі в пірнанні не вбачали нічого цікавого. Тому Раскатов не спілкувався з ними. Він думав про всі ці збіги, про Гільгамеша, «Матсья-пурану», свідчення Платона і знахідки Склярова. Чому праотець людства Сваямбгува Ману, описаний у «Матсья-пурані», пришвартував свого ковчега в Гімалаях, на півночі сучасної Індії, де заснував місто Маналі? Якщо Ной і Сваямбгува Ману — той самий чоловік, тоді чому в Біблії кажеться, що Ноїв ковчег пристав до гір Араратських? А якщо це різні люди, припустімо, зображено різні потопи, тоді чому, на Бога, у Вірменії таке поширене прізвище Манукян, що означає «син Ману»?

— Лакі, — спитав він у бармена-індуса, — а ти віриш у Біблію? Як ти вважаєш, ходили тут гебреї через море?

— Я думаю, це можливо, — відповідав йому темношкірий Лакі, світячи білими зубами. — Якщо Господь Рама проклав міст від Рамешвара до Ланки, то чом би Господь не допоміг хорошим людям перейти таку вузьку протоку?

Раскатов, що зайшов до бару випити чогось прохолодного, — скажімо, мангового фрешу — і викурити сигарету перш ніж піти додому, спитав:

— Що це за історія? Ще одна історія про перехід через море?

— О так, це описано в «Рамаяні». Колись був злий чоловік, якого звали Равана. Він був володарем острова, який називався Ланка.

— Шрі-Ланка?

— У «Рамаяні» сказано: «Ланка». Отож, Господь Рама разом зі своєю дружиною Сітою були змушені піти з королівського палацу в Айодг?ї. Я, до речі, з Айодг?ї. Це на півночі Індії, недалеко від кордону з Непалом.

— А чому вони були змушені піти?

— Це довга історія. Його вигнав із палацу власний батько, а того на те підмовила його дружина. Але справжньою причиною цього було те, що царя прокляли пара старих відлюдників, тому що він на полюванні з необережності убив їхнього сина...

— Гаразд, це вже задалеко. Як щодо мосту між Індією і Шрі-Ланкою? — Раскатов відчув, що губиться у глибинах індійської історії.

— Отож, міст. Злий Равана, якого намовила його зла і потворна сестра, викрав Сіту у Рами, і Рама відправився на її пошуки. У тих пошуках йому допомагав його слуга Хануман.

— Щось знайоме.

— Це велетенський ванара, напівлюдина-напівмавпа. У вас не знають, хто такі ванари. У вас їх не було, я так гадаю.

— Може, це щось як снігова людина? Єті?

— У Рамаяні сказано: «ва-анара». «Майже як людина». Таким був Хануман, — Лакі посміхнувся. — Отож, Хануман віднайшов прекрасну Сіту на острові Ланка, в палаці Равани. І тоді Господь Рама сказав: «Я прийду на Ланку і покараю негідного Равану!». І тоді армія ванарів почала кидати каміння у воду. На кожному камені Хануман писав ім?я Рами, тому ці камені не тонули. Так вони побудували міст із каменів аж до самої Ланки, це 50 кілометрів. Так Господь Рама разом із армією ванарів зміг пробратись у царство Равани і відвоювати Сіту. Цей міст є досьогодні.

— Справді?

— О, так. Це все правда. Так написано в «Рамаяні».

Раскатов замислився, крутячи в пальцях запальничку. Йому подобалося розмовляти з Лакі. Якщо вірити теорії реінкарнації, на обличчі людини було видно, чим вона переймалася в попередньому житті, і ще в цьому житі ставало ясно, ким вона стане в наступному. За Лакі Раскатов міг бути спокійним — на його ясному обличчі виднілося сонце і усміх. А от пірнальник Ганс, чемпіон Німеччини з фридайвінгу, який сидів при вході до бару і гортав якийсь журнал, викликав стурбованість — уже зараз на його обличчі читалося, що Гансові судилося стати таранькою. Родіон глянув за Ганса, на столики біля моря, дивлячись, чи не з?явився там, бува, Артьом. Дівчата-пірнальниці у відвертих купальниках розсілися за столиком під парасолею, обклавшися з усіх боків рурками, масками і моноластами. З деяким мстивим задоволенням Раскатов відзначив, що у них теж на обличчях починають проступати риси земноводних.