Приречені на щастя. - Чемерис Валентин Лукич. Страница 66

- Ми, земні жінки, теж для своїх чоловіків найкращі, - посміхнулася і Єва.

- Це свідчить про те, що представники сильної статі всюди однаковісінькі, тобто сліпці. Великі сліпці. На наше щастя.

- Тут я з тобою згодна, - зажурено одказала Єва.

- А перед тобою я заявилась в образі вашої жінки тільки тому, щоб тобі було легше контактувати зі мною.

- То хто ж ви?

- Посланці Великого Кільця Змії. Єва мигцем поглянула на небо.

- А де ж ваш корабель, посланці Великого Кільця Змії?

- У нас немає того, що ви називаєте кораблем. Космічний корабель, який би він не був досконалий і потужний, - надто застаріла і примітивна для нас техніка. Ми створили заряджену сферу, яка здатна переносити нас в інші простори. Всесвіт має безкінечну кількість світів, віддалених один від одного великим часом. У своїй сфері ми за малий власний час долаємо безкінечно великий час Всесвіту, пересуваючись з одного світу в інший. А прибули ми до вас із Кордону.

- Що означає Кордон?

- Ваші астрономи виявили об’єкти, які вони назвали квазарами. У телескопи ви бачите квазари, як маленькі зірочки. А насправді кожна така зірочка більша за всю вашу Галактику, що складається із ста мільярдів зірок. Річ у тім, що квазари знаходяться од вас на відстані в мільярди світлових років - на Кордоні видимої у ваші телескопи частини Всесвіту. Ми й прибули з такого Кордону, - пояснила Золотокоса.

- Мамо, а можна я... доторкнуся до цієї людини із золотим волоссям? - раптом подав голос Адамчик. - Вона така гарна...

- Не смій! - злякано крикнула мати. - Не ворушись і нічого не торкай!

- Не бійся, біологічна істото, наділена розумом, - посміхнулася Золотокоса. - Ти і твій паросток під захистом силового поля, яке захистить вас од нашого випромінювання. Воно життєдайне для нас, але смертельне для вас, недосконалих біологічних істот.

- Назви мені енергію, у формі якої ви існуєте?

- Вона невідома вам, - відказала Золотокоса. - Але така всемогутня, що може знищити весь ваш світ. Не дивуйся, ваша земна цивілізація нараховує всього 15-20 тисячоліть розвитку і не вийшла ще зі своєї колиски, тоді як наша цивілізація має понад мільярд років. Для нас не існує проблеми швидкості, космічних кораблів, часу тощо. Нам скоряються не лише зорі, а й галактики. Ми - сама матерія, вічна і незнищенна матерія, яка володіє Розумом. Ми всемогутні, бо перемогли навіть горе.

- Як? У вас немає... горя? - вражено запитала Єва. - Тобто у вас усі щасливі? Це... це просто неймовірно.

- Неймовірно, але це так, - відповіла Золотокоса. - Цивілізація Великого Кільця Змії досягла найбільшого свого розвитку і стала керувати не лише галактиками, а й нашими почуттями. Щоб кожний з нас був вічно щасливий, ми знищили горе. І звідтоді ми забули, що таке нещастя, невезіння і взагалі, що таке негативні емоції.

- Це незбагненно!

- Незбагненно тільки тому, що в тебе велике горе, земна жінко, і ти безсила перед ним, - співчутливо сказала Золотокоса. - Ти втратила свого чоловіка, якого любила над усе.

- Я й зараз його люблю! Навіть смерть не в змозі забрати його від мене!

- Я це відчуваю. Як знаю і те, що з ним сталося. Енергія вогню анігілювала його, твого єдиного Адама, анігілювала на атоми і кванти світла. Якщо хочеш, я допоможу тобі в горі твоєму великому. Адже перемігши горе, ми перемогли й саму смерть.

- То ви... ви... - захвилювалася Єва. - Ні, в це неможливо повірити. З того світу ще ніхто не повертався.

- Нам дуже просто воскресити і подарувати тобі твого Адама.

- Живим? - зойкнула Єва і ледь не задихнулася від щастя, бо десь глибоко в підсвідомості мигнула божевільна думка: вони можуть! Вони такі всемогутні, що все можуть...

- Так, живим. Він буде таким, яким і був колись, тобто у своїй попередній формі. І ти забудеш, що таке втрата, і назавжди станеш щасливою. Але для того, щоб ми могли заново створити твого чоловіка, нам треба знати, яким він був до своєї загибелі.

- Ну... хорошим, - заквапилася Єва, ковтаючи сльози. - Найкращим.

- Хороший, найкращий - це загальні поняття. Ти подумки відтвори його зовнішні дані в своїй пам’яті. - Золотокоса зробила плавний рух до своєї “медузи”, та засвітилася, і з неї висунулися в напрямку Єви три промені: жовтий, зелений, голубий. - Згадуй свого чоловіка, і ми з біополя твого мозку спишемо образ твого Адама. А вже потім його матеріалізуємо.

Єва розгубилася.

- Але що я маю пригадувати?

- Все, що вважаєш за потрібне. Тільки поспішай, у нас мало часу.

- Зараз, зараз... - Єва почала гарячково пригадувати і жахнулась, що споквапу вона нічого не може придумати - в голові якась мішанина картин, образів, подій, слів...

“Адаме, любий? Де ти? - хотілося крикнути їй. - Ти завжди був у моїй пам’яті і в моєму серці. Де ти? Відгукнися. З’явися!..”

Зусиллям неймовірної волі заспокоїлась, заплющила очі і внутрішнім зором побачила Адама. Побачила, як живого.

- Готово! - почувся голос, і Єва розплющила очі. Три промені, що простяглися від неї до “медузи” зникли. - Ми вже зняли з біополя твого мозку відображення Адама. Зараз плазма, яку ти називаєш “медузою”, зв’яжеться з нашою сферою, і твій Адам, тобто його зображення, буде матеріалізоване.

- А в нас буде татко, а в нас буде татко! - на радощах застрибав Адамчик. - Я хочу, щоб татко швидше з’явився. - І до Золотокосої: - А він буде... найсправжнісінький ?

- Ми зняли точну копію твого батька, - заспокоїла його незнайомка.

І тоді Єва все збагнула. А збагнувши, жахнулась. Посланці Великого Кільця Змії відтворять, тобто матеріалізують копію Адама. Лише його копію,

- Так, відтворимо копію твого Адама, - спокійно казала Золотокоса. - Чому ти так дивуєшся? І навіть злякалася. Не жахайся, Єво, ми відтворимо і матеріалізуємо не просто його копію, а... найточнішу копію. Зовні відтворений нами Адам буде цілком схожий на того Адама, якого ти знала і любила. Тобто на оригінал.

- Копія... Копія... - все ще не могла отямитись Єва. - Я нічого не можу збагнути... Натуральна копія?

- Так. До всього ж Адам буде живим. І ніхто, глянувши на нього, не скаже, що це копія, так він буде схожий на оригінал. Що тобі ще треба, нещасна, згорьована жінко?

- Але ж копія ніколи... ніколи не стане оригіналом. На те вона і копія.

- Звичайно, - погодилась Золотокоса. - Відтворити оригінал не в змозі навіть ми, щасливці Великого Кільця Змії, котрі керують галактиками. Але яка, зрештою, різниця: буде істота оригіналом чи копією? Головне, що ти матимеш свого Адама живого. Тобі цього мало?

- А хто і звідки відтворить його пам’ять, його свідомість, його помисли і думи, його неповторне “я”? Хто і звідки спише його багату душу, його радість і його сміх? - говорила Єва із сльозами на очах.

- Його індивідуальної неповторності ми не знаємо, а тому й відтворити не зможемо. Та це й не потрібно.

- Тепер я все розумію. Ви створите мені просто людину, зовні подібну на колишнього Адама. Створите біоробота, схожого на Адама! - жахнулась Єва і закричала: - Ні, ні! Не смійте цього робити! Адам єдиний і неповторний серед усіх десяти мільярдів людей Землі. Повторити його неможливо, а копія його мені не потрібна.

- А для чого тобі неповторність його “я”? Все це сентименти, - м’яко мовила незнайомка.

- Тепер я зрозуміла. У вас суспільство копій? - пополотніла Єва.

- Так у нас суспільство копій, - спокійно відповіла Золотокоса. - І ми вважаємо це найбільшим нашим досягненням.

- Але ж копії ніколи не стануть оригіналами.

- Я тебе не розумію, земна жінко. У мене, наприклад, чоловік теж копія свого оригіналу. І я щаслива з ним.

- А де ж оригінал твого чоловіка?

- Він колись покинув мене і подався до іншої. Бідолаха не знав, що вона вже давно копія. Ти, земна жінко, страждала б, писала б на нього скарги чи й потягала б за волосся свою суперницю. А в нас не так. Я замовила собі точну копію збіглого чоловіка і живу з нею. Зовні копія ідентична оригіналу, і таким чином чоловік від мене ніби й не втікав.