Подорож до Эльдорадо. - Лигостов Вильям. Страница 5

- Дель-фін! Дельфін це, товаришу зав!

Галасун випустив з жмені комірець підлеглого і розчаровано гмикнув. Не вмер Данило, так болячка задавила. Слово “дельфін” його не втішило. На жодних курсах про дельфінів не згадували. Навіть на курсах судноводіїв-любителів. У Дніпрі вони не водяться.

- Ти от що, Семйон... Кинь ці сухопутні штучки. Ми вийшли в море. Ніякий тепер я не зав, а, натурально, капітан. Так і називай - товариш капітан. Раціо? Раціо!

Купчик визнав зауваження цілком слушним і переказав капітанові те, що сам чув краєм вуха. Вони дійшли висновку - очевидно, можна довіритися дельфінові. Купчик дістав з рюкзака поліхлорвінілову торбинку, в яких домогосподарки звичайно зберігають хліб, витяг звідти старовинну карту і сучасну політичну карту світу. На сучасну з старовинної він ще в Києві переніс острів Ельдорадо і накреслив маршрут. Для певності звірився з компасом. Останні сумніви розвіялися - дельфін цурпелив човна прямо на Стамбул.

Зійшло сонце. Розтав туман. Аргонавти з полегшенням зітхнули - навколо, скільки сягнеш оком, сама вода. Кацо тим часом підплив з вірьовкою в зубах до борту і пояснив на мигах, що тепер можна й мотор запускати. Звільнившись од вірьовки, він, ніби між іншим, висловив своє зацікавлення експедицією і дав зрозуміти: може приєднатися до чесного товариства. Галасун завагався. Все-таки зайвий клопіт. І потім - на яких засадах зачислити дельфіна в команду? Він, Галасун, - капітан. Купчик - штурман, юнга і за сумісництвом кок. Кацо, з усього видно, тямущий мореплавець, але ж не може Галасун здати свої повноваження тварюці. А в підлеглі чи згодиться? Кацо сказав, що йому плювати на ієрархію, він може виконувати обов’язки штурмана на громадських засадах. А що кращого навігатора не знайдеш на всьому Чорноморському узбережжі, то це факт. Хай аргонавти не сумніваються. Таких гідролокаторів, такої системи орієнтації, як у нього, нема на жодному кораблі, навіть військовому.

Аргонавти повірили Кацо і, забіжимо наперед, не помилилися.

Сонечко почало потроху припікати. Мореплавці роздяглися до трусиків і з насолодою ніжилися під вранішнім промінням. Тепер відпала потреба заглядати час від часу в карту, зиркати на компас, сушити голову над підрахунками. Попереду Кацо - за ним і шквар. Галасун сів за стерно, а Купчик націдив з каністри води, запалив газову плитку і за 15 хвилин гострий угорський суп був готовий. На друге ум’яли “Сніданок туриста”, запили все те чаєм, і Галасун уже було зібрався прилягти та поспати, але згадав: він же поклав собі регулярно робити фіззарядку, загартовуватися, бо хтозна, які ще випробування чекають попереду... Панько Федорович вибрався на корму, підняв руки догори, набрав повні легені чистого морського повітря. Видихнув. Знову вдихнув. Потім важко закректав, нагнувся, намагаючись дістати пальцями ступні. Ніяк не виходило - заважав живіт.

Коли це якраз набігла чималенька хвиля, ніс задерло - і Галасун, - ойкнути не встиг, - опинився за бортом. Ухопив води раз, вдруге, безпорадно забовтав руками. Курсів з плавання він, на жаль, не кінчав. Та ще й штани сповзли вниз, сплутали ноги. Поки Кугогак розвернув човна, поки відв’язав рятівний круг... Кацо спочатку подумав, що команда надумала влаштувати репетицію, готується до свята Нептуна на екваторі. Коли ж Галасун почав пускати бульки, дельфін вчув небезпеку і підплив до капітана, простягуючи йому бокові плавці. Галасун уже мало що тямив і обняв дельфіна понід пахви. Той запручався, вивернувся і, заходячись сміхом, запищав:

- Ой - помру - ой - не - лоскочи!

Він знову наблизився до капітана, підставляючи йому плавці. Галасун, звісно, не зрозумів, у чім справа. Йому здалося, що просто дельфін дуже слизький, а тому й не втримав. Він знову міцно обхопив Кацо і, шукаючи хоч якої зачіпки, натрапив правою рукою на величеньку дірку позад дельфінової голови. Туди й застромив руку. Дельфін знову вивернувся і вже сердито пискнув:

- Та - не - закривай - же - мені - дихало - телепню -нещасний - хапай - за - плавці!

2. НЕАБИЯКІ КЛОПОТИ ДОКТОРА СИНАПСА.

МІС-І-СІПІ В РОЗПАЧІ.

САМОГУБСТВО ПО-ЕЛЬДОРАДСЬКОМУ

Доктор Синапс любив спіральку. Всі інші види транспорту дратували його. Власне, колись дратували, бо тепер іншого транспорту на Ельдорадо й нема. Отож, доктор з насолодою вмостився в глибокому кріслі, намагаючись зосередитися на головному,

...Тау ухиляється від регенерації. Вперто ухиляється. Якщо не вдасться умовити, він, безумовно, помре. Ну, протягне ще місяць, два, хай три, хай півроку, але безперечно, помре. Смерть! Саме слово, саме це поняття нам чуже. Одвикли. Протягом трьох століть жодного смертного випадку. Якщо не брати до уваги тих кількох давніх і цілком випадкових катастроф... І ось маєте - людина свідомо відмовляється від регенерації. А втім - це носилося в повітрі, це чигало на нас... Ні! Треба зробити ретельніші дослідження його психіки. Очевидно, під час останнього профілактичного огляду асистенти щось недогледіли. Але ж він відмовився показуватися службі здоров’я. Може, він і мене не пустить до себе? Стривай! А може, сексологи наплутали?

Потяг безшумно рушив, майже відразу набравши швидкість, Кондиціоноване повітря лоскотало ніздрі. Герметизований вагон ледь-ледь погойдувало. Над дверима засвітилося табло з цифрою “25”.

...Ще є час зважити. А все-таки непогана ідея спала мені на думку тоді з цією спіралькою! Ах, веселіше жилося мені в другому періоді, якось веселіше і легше. І робота, і думки були визначеніші, вкладалися в цілком реальні, конкретні форми.

Спіралька не мала ні початку, ні кінця. Якби її розкрутити, то вийшло б замкнене коло, по якому за рухом годинникової стрілки бігли через рівні проміжки часу по монорейці невеличкі потяги з двох-трьох вагонів. Монорейкова здвоєна спіраль обснувала майже всю площу острова, тому так легко дістатися будь-якого пункту.

...Непогано, непогано придумано. Непогано, але це було зроблено тоді, в другому періоді, коли думки не розповзалися врізнобіч, а мета була цілком ясна. То приємно милуватися давніми здобутками. Думай про Тау. Про Тау, а не про спіральку!

За вікнами клацнуло - вагончики поминули три автотамбури, що забезпечували герметичність океанаріума. Невдовзі вони вискочили з підводного тунелю. Світильники згасли. Яскраве сонячне проміння сліпило. Синапс надів захисні окуляри. За вікном потяглися прибережні золоті піски, потому замелькали смуги низькорослих дерев, чагарників. Доктор психології примусив себе повернутися подумки до вчорашнього дня, до того моменту, коли Міс-і-Сіпі повідомила черговому Психологічного центру про дивовижну поведінку свого чоловіка.

Те повідомлення їх приголомшило. Щоправда, далеко не всіх. Доктора Синапса, зокрема, вже давно турбували деякі тривожні симптоми в поведінці співвітчизників, особливо після того, як вони почали приймати програми телесупутників. Він здійснив кілька цікавих експериментів, але остаточної відповіді поки що не мав, та, правду кажучи, й боявся її дістати. Проте Синапс намагався не піддаватися паніці. Насамперед він попросив принести йому психоаналітичні картки Тау і Міс-і-Сіпі. Картки заклали в модель щастя. За півгодини електроннообчислювальна система видала результат - жодних суттєвих невідповідностей, розбіжностей між зашифрованими даними карток і програмою моделі не було виявлено. Тау мусив бути щасливий. Модель щастя поновлювалася через кожних два роки, доктор не мав жодних підстав не довіряти їй. Адже модель враховувала, принаймні мала враховувати, абсолютно все! Блок інтелектуальної активності, блок фізичного самопочуття, блок статевої зацікавленості, блоки функціональної активності органів, блок естетичних горизонтів... Блоки, блоки... З їх безлічі і з безлічі складних взаємозв’язків поміж ними і складався ідеал щастя, щастя громадянина Ельдорадо. А психоаналітичні індивідуальні картки містили в зашифрованому вигляді духовний зліпок людини - її інтереси, нахили, найтонші риси характеру.