Кінець світу. Том 2. Пiсля… - Базів Василь. Страница 25
Останніми роками автору неодноразово доводилося бувати у Китаї і пережити «синдром Колумба», відкриваючи для себе не просто ще одну країну на політичній мапі, а дотикаючись особисто до дивовижної глобальної галактики, яка сьогодні, може, як ніколи за її п’ятитисячолітнє державне існування, наблизилась до адекватності своєї назви — Піднебесна.
Чи справді стане це монолітне територіально–національне, майже півторамільярдне єдинодержавне плато — від Благовєщенська і майже до екватора, від азійського клона головного світового «буржуя» Нью–Йорка — Шанхая і до втаємниченого, сакрально–езотеричного Тибету — піднебессям у грядущому планетарному домі, який лише закладає перші цеглини на порозі нового міленіуму, що вимальовується незбагненним маревом у найсвітліших головах збентеженого тектонічними зсувами і вулканічними новаціями людства?
Якщо вже така настанова звучить звідусіль, з усіх берегів як Атлантики, так і Пацифіка, що епіцентр нового світу вкорінюється тут, що саме тут підноситься голова семимільярдного Дракона земної людності, то як не піддатися спокусі бодай спробувати схопити його за гриву пізнавальними щупальцями...
У ДІАДЕМІ ВОСЬМИГОЛОВОГО
ЛЮДСТВА
Розпочнемо з того, що нам про Китай достеменно відомо — про культ великого кормчого Мао. Нині він блаженно почиває на одрі мавзолею посеред найбільшого у світі, головного китайського майдану Тяньаньмень, вражаючи безупинний світовий потік живих свідків цього комуністичного єгови сталевою волею рушія історії, що застигла незгладною печаттю могутнього Духа на лику цього тутешнього червоного первожерця.
Однак культ сьогодні окультурений синхронно із віяннями часу — прямо коло мавзолею, за кілька метрів від усоплого вождя, йде жвава торгівля різного роду амулетами із його зображенням, і за ціну ви можете охоче запросто поторгуватися. Комерціалізація навіть у цьому національному саркофазі свідчить, що ви перебуваєте на території члена Всесвітньої торгової організації і країни з рекордним вливанням іноземних інвестицій. Ясна річ, що у цитатнику Мао, який витримав кілька мільярдів (треба звикати до цієї цифри, якою найзручніше лічити будь–що у Китаї), ви не знайдете канону, який би дозволяв отаке святотатство. Так що культ триває, але у яскраво модернізованому ідеологічному варіанті.
До Мао, ще недавно живого і тепер отако «вічно живого», доведеться ще не раз повертатися, однак наразі повернемося до отого асоціативного бренда — культ.
У кожного земного племені він свій, однак у китайців він справді вічно немеркнучий і повсюдний, як сама ця жовта раса по усіх земних закутинах. Культ цей — Дракон. І несть числа його перевтіленням.
Як пише китайський дослідник Юань Ке у своїй монументальній праці «Міфи Древнього Китаю», «у міфах виражається національний характер, китайські міфи виражають особливості китайської нації».
Так що по міфах їхніх судіть їх. Бо якщо знайти образ — зримий і пружний, енергетичний і одухотворений для цієї нації, то Китай — це Дракон...
Міфічний Першопредок Паньгу, що відділив Землю від Неба і втихомирив хаос, мав голову дракона і тулуб змії. Коли він вдихав, піднімався вітер, коли видихав — били громи і світилися блискавки, відкривав очі — наставав день, закривав — наставала ніч.
Коли ж він виконав свою миротворчу роботу і сконав, ліве його око стало сонцем, праве — місяцем, тулуб із руками і ногами — чотирма сторонами світу, кров — ріками, жили — дорогами, плоть — землею, волосся — на голові і вуса — зірками на небосхилі, шкіра і волосся на тілі — травами, квітами і деревами, зуби, кості, мозок — цінними металами, міцним камінням, яскравими діамантами і яшмою, а піт, що виступив на його тілі, перетворився на росу і дощ.
В іншій модифікації Дракон, як і більшість змієподібних міфічних істот, одухотворяє міць водної стихії, але несе у собі світле, творче начало і служить віщуном добрих перемін.
Про китайське божество Дракона я не міг не згадати у Чечен Іці, оскільки тутешній бог Кукулкан надто вже схожий на піднебесний аналог за анатомічно–міфічними прикметами.
У багатотисячній древності китайські зіркові карти ділилися на чотири квадранти, кожен з яких включав у себе сім із двадцяти восьми сузір’їв або місцезнаходжень місяця. Кожен квадрант був позначений також іменем свого ангела–хранителя й ототожнювався з певною стороною світу і кольором.
Небесним духом–хранителем східного квадранта, тобто Сходу як сторони світу, був Дракон. Колір його — яскраво–зелений — походив від кольору весни. Від природи, що пробуджується.
Отакий–от Дракон, що пробуджується... Так стикується китайська древня міфологія із дослідженнями сучасних оракулів, що перетворюються на всеосяжну «китайську грамоту».
Так чи інакше, але пізнання китайського квадранта належить здійснювати на тлі глобального небосхилу, на якому проникливий розум сучасної науки розгледів аж вісім цивілізаційних галактик, від зіткнення яких може здригнутися навіть Юкатан із його астероїдом.
ЛЮДИНА
САТАНІСТИ НА МАЙДАНІ
Посеред білого дня у центрі Києва, що у центрі Європи, на тій самій квадратурі міської території, яку чомусь із незбагненним пієтетом іменують Майданом з великої букви, сатаністи знищили Хрест.
І справа не в тому, що його поставила Українська греко–католицька церква, як інтегральна складова Вселенської церкви у центрі із Престолом Петровим у Ватикані і яка є духовною серцевиною Євросоюзу, річ навіть не в тому, що хрест поставили на знак пам’яті за невинно убієнними у найбільшому голокості в історії людства — в українському голодоморі.
Головне, що знищили ХРЕСТ.
В основу роману «Хрест» я поставив тисячі разів відтворюваний у реальній дійсності сюжет, як в українському селі комуністи зносять із церкви хрест. Це викликає селянське повстання, що виливається у війну між не першими, а може, останніми, християнами з одного галицького села і велетенською богоборською імперією. Війною з боку Москви керує сам Хрущов.
У цій війні між хрестоносцями і хрестоломами перемагають перші, яких — жменька супроти світової мілітарної потуги. І коли мене запитують, у чому конкретно–історична актуальність роману, який поруч із «Собором» Олеся Гончара називають вершинним досягненням українського художнього слова, я кажу: окрім вселенських смислів, тлумаченню яких присвячена і ця книга, приземлений смисл полягає в тому, що у моєму романі показано генезу сучасного політичного класу.
Це клас хрестоломів, старші з яких самі, а молодших — батьки і діди — зривали у повітря християнські храми на землі, похрещеній Володимиром.
Чому найбільша в історії людства техногенна катастрофа сталася саме на цій земній території? Тому, що вона найбільш гріховна, тому, що тут протягом ХХ століття вирував найбільший диявольський вир. Чорнобиль — це кара Божа за боговідступництво, за підняту руку на Хрест, на якому вмирає Ісус.
І кара продовжується. Політичним Чорнобилем, дзвони якого даремно намагаються когось кудись збудити на виборах.
Чому прогресивне людство мусить щораз заново здригатися від аномалій гуманітарної катастрофи, яка іменується розвитком демократії в Україні, чому трилери про обезглавленого журналіста, про шпигуна–охоронця у кабінеті президента, про псевдоотруєного ще одного, «наче» президента, про ув’язнення наступного, без трьох процентів майже президента, — увесь цей якнайвищий екстрім сучасної європейської політики, і ним потрясає світ не хто інший, а держава, у центрі столиці якої сатаністи спиляли Хрест?
Нема вже Леніна зі Сталіним, які замахнулися замінити собою Бога, нема вже недолугої карикатури на двоногих божків Хрущова, який на кладовищі християнських святинь мав збудувати комуністичний рай без Бога у 1980 році. А хрести далі ламають. І не під покровом ночі, як у моєму романі роблять це комсомольці–христопродавці, а посеред білого дня.