Гастарбайтерки - Доляк Наталка. Страница 31

Лекція увірвалася так само раптово, як і почалася. Таша пішла на кухню доробляти свою чорну роботу.

— Ти розумна! — оговтавшись, вимовив Ернесто й зашарівся точно як сестра.

Таша сумно посміхнулася, погладила по плечу цього тридцятилітнього хлопчика.

— Йди, Ернесто. Мені треба працювати, — попросила, і він тієї ж миті виконав прохання. Від дверей почувся його голос: — Вибач! — і зойкнули двері.

Наталка зібрала собі чималий гардероб фірмових якісних речей, але на роботу вдягала старі, навіть старечі плаття. Аби не виділятися. Ну хто де бачив, щоби прибиральниця ходила у шикарному діловому костюмі? Дозволяла собі форсонути у вихідні, коли запрошувала гостей, або по буднях увечері перед сном. Наряджалася, крутилася перед великим дзеркалом, уявляючи, як приїде додому, як її зустріне Микита, як вони разом підуть до дитячого будинку, аби взяти собі хлопчика. На чужині Наталка багато передумала на цю тему, і тепер їй кортіло мати не лише хлопчика, а й дівчинку.

Микита виходив на зв’язок усе рідше, сама Таша раз по раз не могла додзвонитися до коханого. Його завжди не було вдома, а мобільний говорив механічним голосом, що він поза зоною досяжності. «Дійсно так — недосяжний», — сумно думала Наталка.

— У мене в неділю велика вечірка, — сказала Габріела через рік після того, як Таша почала у неї працювати. А може, й раніше чи пізніше… Часові межі стерлися в голові українки, вона не могла отак сходу сказати, скільки вже перебуває у Німеччині та й на Заході загалом. — У мене в неділю буде вечірка! — повторила німкеня, штурхаючи Наталку, яка на мить задумалася. — Хочу, аби ти прийшла.

— На вечірку? — запитала спантеличена Таша, бо ж знала, що зазвичай такі збіговиська влаштовуються виключно для аристократів, навіть напівкровкам вхід суворо заборонений.

Габріела виправилася, відчуваючи, що неправильно сформулювала думку.

— Обслуговувати. Подаватимеш напої, наїдки. Митимеш посуд… Ну, і таке інше. — Габі обдивилася українку з голови до п’ят. — Лише… — Жінка завагалася, було видно, що не хоче образити Ташу. — Лише… тобі потрібно у щось інше переодягтися… Розумієш? Тут будуть такі люди… Краще, щоб вони той…

— Немає питань! — випалила Наталка, радіючи, що зможе показати власну неповторність та підтримати імідж своєї держави на європейському рівні.

У зазначену неділю прибиральниця прийшла до принцеси заздалегідь, за кілька годин до початку вечірки. Мусила-бо приготувати все до бенкету, порозпихати по кутках зайві речі, звільнити велику кімнату від стола, горщиків, картин, дошки для прасування та іншого непотребу. Зустріла хазяйку в своєму вбранні, традиційному, всім знайомому, — сіра вовняна спідниця, синій тонкий светр і теплі панчішки. Габріела навіть рота розкрила від здивування. Її очі говорили благально: «Я ж просила». Наталка заспокоїла німкеню, перевела розмову на інше, поцікавилася, у що вбереться сама принцеса. Габріела, сяючи від щастя, поманила Ташу за собою й, загадково всміхаючись, підвела до шафи. Відкрила дверцята, наче зачаровану скриню, витягла плічка із сукнею. Погладжуючи блискучі хвилі шовкової тканини, попросила:

— Допоможи!

Тіло Габріели з великими труднощами було запхано до вбрання, на декілька розмірів меншого, ніж було необхідно цій телиці. Прибиральниця не змогла опанувати емоції та скрушно зітхнула. Добре, що перевдягнена принцеса прийняла її зітхання як захоплення. Зелена сукня без бретельок була пошита так, що тканина збиралася складками навколо міцного корпуса й робила Габріелу схожою на діжку для фікуса, яку попередньо задрапірували зеленою блискучою ганчіркою. Невизначеної довжини туалет ділив руду німкеню на три частини. Окремо було погруддя — рожева правиця, вкрита веснянками та рудим пушком, ковбасою переходила через зону декольте у ліву руку, по лінії грудей тіло перетискалося краєм сукні. Друга частина — зелений квадратний континент. Нижня частина Габріели складалася з її міцних ніг у зелених шовкових панчохах. Ну чисто тобі фікус, лише росте він донизу. Надто вузька сукня не давала можливості німкені ходити так, як вона звикла. Коли жінка рушила до дзеркала, аби помилуватися собою, тканина затріщала. Габі видихнула повітря, яке затамувала, влізаючи в цей мішок, і задріботіла по коридору, стиха лаючись. Її мучила складна дилема: взувати підбори чи досить лише сукні, аби наповал вразити гостей. Наталка не втручалася у важкий процес вибору Габріели. Взялася за облаштування святкового інтер’єру.

О дев’ятій почали сходитися запрошені. Наталка вирішила не виставляти носа з кухні, допоки не буде наказу виносити напої. Про час виходу служниця мала б довідатися з того, що буде увімкнено музику, такий собі «Але-оп!» від пані Габріели. Це вони придумали разом.

Знаючи, що ніхто не зайде до кухні, Таша швиденько привела себе до ладу: вбралася в червону спідницю-олівець, шовкову тілесного кольору блузу з великим кокетливим бантом на шиї, тонкі безколірні панчохи, завдяки яким стрункі ноги Наталі виглядали ще більш привабливими. Наостанок Таша взула класичні черевички на тонкому підборі. Ансамбль завершували витончені браслети на зап’ястках і дивовижно гарні сережки, що звисали аж до лінії плеча. Одяг придбала, зазирнувши до магазину, який порадив Майкл. Крій вигідно підкреслював дивовижну фігуру Таші. Вона почувалася у цьому костюмі кінозіркою. Завершальним акордом стали легкий макіяж і вишукано-проста зачіска — зібране в пучок волосся, лише одне тоненьке пасмо ніби ненавмисне вибилося та падало на щоку.

В очікуванні позивних Ташу почало адреналінити. І ось її зірковий час настав. Кінцівки помітно тремтіли, коли вона взяла тацю й попливла до вітальні.

До її появи тут голосно перемовлялися, кричали й гиготіли чоловічими й жіночими голосами… Двері відчинилися… І враз усе стихло… На Наталку вирячилося понад десять пар очей. Здивовані, захоплені, чомусь розлючені, спантеличені й розгублені погляди оцінювали героїню балу.

— Вау! — перервав тишу Ернесто й вимкнув музику. — Ташо! Ти — казка.

Чоловік забрав із рук Наталки заставлену келихами з шампанським тацю й запросив сісти поруч. Жінка відмовилася, безмовно вклонилася самою лише головою, наче одаліска, склала руки долоня до долоні й задки випливла з кімнати. За якусь мить на кухню увірвалися чоловіки. Вони облизували Ташу поглядами, голосно висловлюючи захоплення її вбранням, а головне — фігурою. Один із молодиків, височенький Губерт, запросив Ташу на танець, силоміць витягнувши розгублену жінку до аристократичного товариства. Німкені споглядали за дійством з неприхованими ревнощами. Габріела зиркала на прибиральницю, поблискуючи зволожнілими очима. Наталка зрозуміла, що передала куті меду, але відступати не хотілося. «Нехай горить усе синім полум’ям. Зараз покажемо цим набундюченим дурепам, що таке справжня жінка», — обдивилася німкень, виключаючи зі списку дуреп хазяйку.

Цілий вечір велися балачки про художників, поетів, композиторів. Наталка брала активну участь у спілкуванні. Не відмовлялася від шампанського й під кінець вечірки вже зовсім не піклувалася про брудний посуд: чоловіки взялися їй допомагати й, закачавши рукави, бульбалися в мильній воді. Ернесто ставав на коліно перед українкою, декламуючи їй Ґете і Шиллера в оригіналі…

Коли закінчилася невдала для аристократичного жіноцтва вечірка, Таша згодилася на пропозицію Губерта провести її додому. Дорогою почула від німця зізнання, що вечірка влаштовувалася, аби посватати їх із Габріелою.

— Даремно ви не придивилися до Габі. Вона найкраща, — рекомендувала Наталка, а про себе додала: «Середа відтепер — вільний день. Треба шукати нову роботу».

— Я не можу собі дозволити експлуатувати людину, яка розумніша за мене, — говорила наступного дня по телефону Габріела. — Вибач, Ташо, але я не потребую більше помічниць. — Вона поклала слухавку.

Наталці було зрозуміло, чому принцеса дала їй відкоша. Але розуміння прийшло надто пізно.