Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В.. Страница 24

Свідомість бунтувала сама проти себе, улаштовуючи демонстративні напади цілковитого хаосу, коли Христина раптом вирішувала послати все подалі й різко змінювала плани без жодних раціональних пояснень. Дзвонила клієнтам, відміняла прибирання та йшла з книжкою в парк чи на каву, у кіно, на концерт, куди завгодно, тільки не туди, куди зобов’язували її йти записи в блокноті. Іноді такі напади стихійності траплялися навіть проти її волі, і вона, замріявшись, пропускала свою зупинку, потім не встигала пересісти в інший транспорт, безнадійно запізнювалася до перших клієнтів, далі до наступних, їй дзвонили, сварилися, вона втрачала заробіток, нервувалася, намагалася встигнути, хоча й усвідомлювала, що боротися з собою марно: вона однаково щось переплутає, заблукає, не встигне, не зробить, ошпариться, поріжеться, вивихне ногу або руку, кинеться рятувати з-під коліс безпритульне кошеня, яке повезе до ветеринара. У такий день обов’язково щось трапиться, і він пройде всупереч усім ранішнім планам. Тож краще попуститися відразу.

Іноді їй дуже хотілося знову навчитися по-дитячому чітко знати, чого їй хочеться, а чого — ні, які книги, напої, музика є її улюбленими, а які вона видає за улюблені, піддаючись чужому впливові. Але попри всі її старання ці прості навички ховалися надто глибоко під нашаруваннями пізніших комплексів, страхів, розчарувань, побоювань і раціональних мотивацій, тож видобути їх звідти ніяк не вдавалося. Доводилося просто миритися з собою педантичною і з собою хаотичною.

Христина вважала, що такий підхід до власних відчуттів та уподобань робить її неповороткою, застиглою у вічних примітках, поясненнях, уточненнях, і все її життя перетворюється на покреслену й заляпану випадковими чорнильними плямами чернетку, на якій уже навіть вона сама не здатна розібрати написаного та відділити правильні рішення від хибних. Особливо відчутним це все ставало в стосунках. Вона ніколи не вміла, як Соломія, просто захопитися чимось і не звертати уваги ні на що, крім власних відчуттів у той конкретний момент. Її завжди від самого початку починало бентежити все, що буде або може трапитися далі — перспектива цих взаємин, імовірні проблеми, недоліки в характері та зовнішності партнерки, те, що від неї приховується, або те, чого вона не помічає, бо знає людину недостатньо довго. Христина ненавиділа себе за те, що так ретельно зважує кожну фразу, продумує кожен жест, багато разів подумки повертається до тієї чи іншої ситуації, намагається проаналізувати її знову й знову, аж поки десь на кінчиках нігтів не ставало відчутним і аж болючим усвідомлення, що саме тепер і зараз вона руйнує все те, що ще не створила, а якщо не зупиниться зараз, то ніколи й не створить.

Першою роботою, яку Ева знайшла Христині, було доглядання за 87-річною італійкою на ім’я Маріанна. Її чоловік колись був власником популярного італійського ресторану. Після смерті чоловіка ресторан довелося зачинити. Але Маріанна на той момент уже могла спокійно доживати на зроблені в молодості заощадження.

Спершу Христина працювала без вихідних, їй було страшно залишати Маріанну саму вдома. І Маріанна була вдячна їй за це, хоча й не вміла висловити цього на своїй уже доволі серйозній стадії Альцгаймера. У них навіть склалися непогані стосунки. Маріанна терпляче давала Христині можливість робити з собою все, що завгодно, й мала лише одну потребу — любила сама заварювати чай і готувати спагетті. Удавалося їй це далеко не з першої спроби, далеко не завжди приготовані страви були їстивними, але Христина не обмежувала стареньку й лише пильнувала, щоб Маріанна не ошпарилася окропом, а потім довго прибирала після неї на кухні. Але відмовити бабці в єдиному задоволенні було б несправедливо.

Щоразу, коли Христина проходила повз Маріанну, та дивилася на неї здивовано, ніби вперше бачила. А потім, зненацька пригадавши собі щось, питала:

— Ке оре соно?

Христина терпляче відповідала, котра зараз година. Якщо за мить вона проходила повз Маріанну знову, сцена повторювалася. Спершу це дратувало, але згодом Христина призвичаїлася.

Маріанна жила в доволі просторому будинку, зручно спланованому й дбайливо обладнаному. Було помітно, що колись тут порядкувала господиня з непоганим смаком. Христині подобалося розглядати її колекцію китайської порцеляни, срібні виделки та ножі, вишукані склянки й дорогу біжутерію. Іноді вона гарно вбирала та зачісувала Маріанну, і тій це явно подобалося. Вона втихомирювалася й замріяно дивилася кудись вдалину на своєму кріслі-гойдалці.

Через кілька місяців роботи без вихідних Христина відчула, що більше так не може. Тоді вона знайшла собі заміну на два дні. Приготувала їжу, розклала її по тарілках у холодильнику, попідписувала кожну тарілку. У п’ятницю ввечері дівчина, яку їй вдалося знайти в місцевій греко-католицькій церкві, справді прийшла на заміну. Але не встигла Христина вийти за двері, як побачила, що дівчина відчиняє холодильник, перевіряє вміст і безцеремонно з’їдає завтрашній сніданок Маріанни. Коли Христина повернулася в понеділок уранці, Маріанна так радісно зустріла її й так жадібно накинулася на їжу, що Христині стало соромно. Після цього вона знову довго не брала вихідних.

До Афін Христина так і не потрапила. Але гроші, позичені на переїзд, віддала Галинці вже через кілька перших місяців, позичивши необхідну суму в Еви. Через рік Соломії вдалося нарешті отримати візу, і вона приїхала до Христини.

Ева робила все, щоб виглядати негарною. Її маленька постать із міцно припасованими одна до одної частинами тіла була стрімкою й рухливою, ніби постійно перебувала в бойовій готовності, аби відбитися від імовірної небезпеки. Поривчаста хода й енергійна, позбавлена будь-якої пластичності жестикуляція виказували її систематичні тренування з бійцівських видів спорту. Коли хтось раптово звертався до Еви, вона озиралася миттєво, повертаючись усім тілом; здавалося, що вона ледь стримується, щоб не виставити поперед себе кулаки й не зібратися в захисну боксерську позу. Її стрижки завжди були короткими й складалися лише з паралельних і перпендикулярних ліній, жодних заокруглень, жодного філірування, не кажучи вже про якісь там кучері. Так, ніби перукар стриг її під великий школярський трикутник, вимірюючи лише довжину й відповідність кутів. Коли Ева говорила, м’язи на її обличчі напружувалися й випиналися під тонкою прозорою шкірою з синюватими жилками. Очі примружувалися й крізь ці вузенькі щілини сталево поблискували своїм невизначеним сірувато-жовтим відтінком. Ева ніколи не носила прикрас, не мала в гардеробі жодної спідниці. Весь її одяг поділявся на діловий — для роботи й офіційних вечірок та спортивний — для решти. Вона їздила по місту на червоному мотоциклі, розвиваючи шалені швидкості. У найбільші морози іноді пересідала на стареньке «вольво». Відпочивала виключно з наметом на нудистських пляжах, ніколи не відвідувала курортів, слухала класичну музику й важкий рок, читала… ну, читала Ева якраз усе підряд. Чомусь саме в читанні монолітна броня її іміджу дала неминучу тріщину, через яку, ніби трава крізь асфальт, пробивалося все, що вона забороняла собі в іншому — надмірна сентиментальність, уразливість, слабкість, жіночність, бажання іноді бути не лише сильною та самодостатньою. Тож читала Ева навіть жіночі романи, хоча ніколи й нікому не наважилася б у цьому зізнатися. А також старанно штудіювала всі літературні новинки, про які говорилося на коктейльних вечірках.

У її просторому двоповерховому помешканні книги були всюди — по кілька рядів на полицях вбудованих шаф, на підлозі біля цих шаф, довгими штабелями тягнулися вздовж ліжка, так що Еві доводилося перебиратися через них, як через мур, у ванній, у кухні, навіть біля вішака з парасолями. Заднє сидіння Евиної машини теж вічно було завалене книгами. Щоразу, коли вони гуляли з Христиною й дорогою їм траплялася відчинена книгарня, Ева надовго зникала там, а потім виходила, обвішана торбинками. Іноді вона забороняла собі на якийсь час купувати нові книги, як інші люди забороняють собі цигарки, алкоголь, солодощі. І тоді Ева перечитувала старі, щоразу відшуковуючи книги, які були придбані, але до читання руки так і не дійшли.