Украина - не Россия - Кучма Леонид Данилович. Страница 8

На мою думку, правильне і те, й інше, та мабуть і ще щось третє, але всі ці суперечки ні про що. Оскільки Росію неможливо уявити в принципово іншому обсязі — такою, як Данія чи Португалія, як Туреччина або Україна, то й дискусія безглузда. Добре чи погано, що у жирафи довга шия, чи не краще б він виглядав із коротенькою? Росія в іншому обширі була б уже не Росією, а зовсім іншою країною. Розміри Росії, одинадцять годинних поясів це особиста прикмета, це данина, з якої треба виходити як їй самій, так і усім іншим.

Данність же України — її оптимальні розміри. Проблеми шляхів сполучення, або скажімо, залізничних тарифів для України ніколи не будуть проблемами того ж рівня, що й для Росії. У нас немає потреби будувати свої аналоги Транссибів, Турксибів та БАМів або вирішувати проблему першого в історії з’єднання заходу й сходу країни автомобільним шляхом — проблему, яку збирається, нарешті, вирішити Росія. Тисячі шляхів — від кожного села до сусіднього, а далі — до сусіднього міста — у нас прокладені сотні років тому. Їх, ясна річ, доведеться поновлювати, доводити до сучасного рівня, з чим ми відставали і відстаємо, але в цілому можна стверджувати: шляхова мережа у країні є. При тому, повторюсь, Україна зовсім не маленька. Від Ужгорода до Краснодона 1700 кілометрів, а якщо їхати з Керчі через Вінницю й Луцьк на Брест, то білоруський кордон ви перетнете приблизно на 1800-му кілометрі шляху. Поїзд, що прямує з Чопа у Севастополь, пробігає, вважайте, рівно дві тисячі кілометрів. Протяжність наших сухопутних кордонів дорівнює 4558 км, морських — 2782 км, а у загальній сумі це становить 7340 кілометрів.

Потрібно пам’ятати хоча б ці цифри, щоб не впадати у помилку, як ті, хто по контрасту з Росією та під враженням низьких показників нашого ВВП (а вони не довіку будуть такими) уже готові назавжди записати Україну до милих, але незначних держав. У деяких наших авторів ця готовність обумовлена бажанням, щоб їх батьківщина стала такою собі невибагливою європейською країною під дахами з черепиці й безліччю маленьких крамничок. Я б дуже хотів нагадати їм слова українського вченого Степана Рудницького, які він сказав майже 80 років тому: «Не з’ясовуючи собі ось хоч би величини України й її народу, не тільки наші сірі интелігенти, але й наші визначні політичні діячі зводять українську справу до спільного знаменника зі справами “інших малих народів”. В практичному напрямку недостача географічного знання має просто фатальні наслідки».[5] До цього можна додати, що географія й по сьогодні лишається слабким місцем інтелігенції, та й не тільки «сірої», як в Україні, так і в Росії.

За розмірами своєї території Україна посідає перше місце у Європі. Іноді стверджують, мовляв, ні, друге — знову ж таки після Росії. Але порівнювати можна тільки порівнюване. Росія — євразійська країна, до того ж з географічної точки зору більш азіатська, ніж європейська. Серед європейських країн Україна, територія якої займає 604 тисячі квадратних кілометрів, найбільша. І навіть більше того — географічний центр Європи знаходиться на українській території, у Закарпатті. Мені це здається дуже символічним.

Розміри нашої країни не породжують клаустрофобії у її мешканців, їм просторо й вільно у себе вдома. Але так само і на захід від дому. Різниця між розмірами України й основними європейськими країнами не драматична — Україна більша, але порівняна з ними.[6] А ось з Росією не можна порівняти їх усіх. Загалом же, у України європейський розмір. Розмір XXL.

Що ми успадкували. Географія невіддільна від історії

Вище я назвав територію України оптимальною. За цифрами виходить наче так. На один квадратний кілометр у нас припадає 81 житель, це при тому, що населення розподілено у нас досить рівномірно. У цій рівномірності відбилась ще одна перевага України: практично вся наша територія сприятлива для життя та господарчої діяльності. В Росії з її величезними просторами тундри та вічної мерзлоти така картина не могла б скластись.

Країну, у якій 81 житель на квадратний кілометр, ніяк не назвеш перенаселеною. Для порівняння: у Бельгії показник густоти населення складає 339 чол., у Великобританії — 246 чол./кв. км. Щоправда, подекуди у нас ще має місце «приховане аграрне перенаселення», це коли людей на селі немає чим зайняти. Але це набагато краще, ніж кинуті, полишені людьми села та поля, що поросли бур’янами.

Україну не назвеш також недостатньо населеною. Типовий випадок недостатньо населеної країни — знову ж таки Росія, де щільність мешканців дорівнює 8,6 чол./кв. км. Але недостатньо населені країни цілком можуть бути процвітаючими, що доводить приклад Канади (3,4 чол./кв. км), або Австралії (2,5 чол./кв. км).

Говорячи про «оптимальність», я мав на увазі лише те, що у нас є людські ресурси, які більше чи менше відповідають нашій території та природним умовам. Ми можемо прогодувати себе самих (та й не тільки себе), наші людські ресурси дозволяють ефективно використовувати нашу національну територію, ми здатні на ній по-сучасному та інтенсивно господарювати. Американський штат Техас приблизно дорівнює за площею Україні (він навіть трохи більший), втім заселений зовсім не так густо — всього 28 людей на квадратний кілометр. Чи можна зробити висновок, що техасці не здатні впоратися зі своєю територією, що вона для них не оптимальна? Гадаю, ні. Вони порівняно з нами працюють з більшою продуктивністю, економіка Техасу — приклад більш інтенсивного господарювання.

Як усім нам добре відомо, існують нації інтенсивного та екстенсивного розвитку. Споконвіку, коли тому чи іншому народу не було куди розширюватися — не дозволяли природні кордони та (або) сильні сусіди, він мимоволі звертався до більш інтенсивного та менш марнотратного засобу ведення господарства. Це довгий та нудний шлях — шлях терпіння, нестатків, постійної наполегливої праці та самообмеження. Цей шлях привчає людей працювати систематично та без ривків, стимулює винахід корисних навичок та технологій і обов’язково приводить до достатку та добробуту. Це шлях, який називають, як правило, західноєвропейським, він породив ментальність, притаманну мешканцям Західної Європи. Переселяючись за моря, на нові землі, такі люди привозили з собою прийоми та звички інтенсивної праці.

Друга модель була дуже добре виражена у східних слов’ян, які заселили величезний край без чітко означених кордонів. Куди не поглянь, тут розкинулись незаймані ліси, лише на півдні приховувало погрозу Дике Поле. Філософ Г. П. Федотов, говорячи про процес розселення наших спільних предків, виділяє головний фактор: їх приваблювала постійна спокуса заглиблюватись все далі й далі на схід та північний схід, селитися уздовж численних річок, де значно простіше було випалити й зорати шматок нічийного сусіднього лісу, ніж удобрювати вкрай виснажене поле. На будь-якому новому місці протягом тижня ставили дерев’яне житло. При такому достатку деревини хто б став витрачати сили й час на житло кам’яне, щоб потім воно прив’язувало до місця наче якір? Так жити, без сумніву, легше й вільніше, але «культурні шари», що залишає таке життя, значно тонкіші і в прямому, і в переносному розумінні. Якщо гіпотеза Федотова правильна, то стає зрозумілою екстенсивна психологія не тільки людей, а й тих князівств та держав, які вони стали створювати. Навряд чи ця психологія розрізнялась у полян, древлян, полочан, кривичів та вятичів. Вона формувалась, мабуть, протягом багатьох дописьменних століть, і позбавитися її дуже важко, тисячі років виявилося замало.

Зберегла б Україна у XVII столітті свою незалежність, хто знає, може сьогодні вона являла б собою приклад країни європейської ретельності у всьому. А може — ні. Історія розпорядилась так, що ми про це вже ніколи не дізнаємось. Хоча Україна у 28 разів менша Росії, наші розміри все одно не такі, щоб автоматично обумовлювати економні, ретельні, екологічні, енергозберігаючі, технологічно виважені (і так далі, і так далі) алгоритми нашої господарчої поведінки. Всьому цьому нам ще належить довго вчитися. Енергомісткість внутрішнього валового продукту у нас поки що лишається неприпустимо високою (вона навіть вища ніж у Росії — приблизно на 20%; ще більше енергії ми витрачаємо у порівнянні з Білорусією), а це одна з найперших ознак екстенсивного засобу виробництва. На щастя, цей показник став покращуватися прямо у нас на очах, тільки-но довелося підвищити тарифи на електроенергію.