Украина - не Россия - Кучма Леонид Данилович. Страница 88

Я зовсім не звинувачую Захід. На місці західних політиків я діяв би точно так само. Я звинувачую горбачовську команду, що показала приклад відсутності купецької хватки. Жоден спадкоємець Рябушинського чи Морозова, Ханенка чи Терещенка ніколи б не дав маху так, як умудрилася ця команда, проморгавши в 1988 — 1991 роках історичні інвестиційні можливості.

Національний інтерес треба відстоювати, як Сталінград — до останнього, і поверх того. Величезна «упущена вигода» цих років була упущена крім усього і за український рахунок. Радянське керівництво тішило себе позбавленими будь-якого змісту словосполученнями. Воно запевняло, що «відбувається перехід у практичну площину концепції загальноєвропейського дому», «йде процес насичення перебудови конкретним змістом», «ведуться напрацювання по концептуальних питаннях інтенсифікації і прискорення», «відзначається вихід на поглиблення взаємовигідного співробітництва», «Політбюро і Секретаріат ЦК КПРС цілеспрямовано і наполегливо займаються назрілими проблемами міжнародного становища». Подібну нісенітницю, про що б не йшла мова, доводилося чути майже щодня, вона ображала мою селянську душу.

Виразні державні плани конверсії як були відсутні з самого початку, так і не з’явилися аж до скасування СРСР. Цікавих і навіть видатних ідей не бракувало, але всі вони упиралися у відсутність капіталів, у відсталість і незграбність, у перспективу близького розпаду радянської імперії. Тоді нашу оборонку чекало — за рахунок внутрішніх ресурсів і при мінімальній допомозі держави провести диверсифікцію виробництва і розробок, освоїти нову продукцію, насамперед цивільного призначення, налагодити комерційну кооперацію із старими і новими партнерами, вийти на зовнішні ринки і (обов’язково!) навчитися заробляти гроші вдома. І наша оборонка, незважаючи на величезні втрати, у цілому з цим впоралася, переборола протидію з усіх (буквально з усіх) боків і зуміла, не маючи грошей, зберегти головне — науковий, конструкторський, інженерний, технічний і технологічний потенціал. Зберегти не тільки для України, але і (отут я не соромлюся патетики) для людського співтовариства. Ці завдання лягли на людей, які все життя провели абсолютно поза комерцією, людей ще вчора засекречених, без досвіду спілкування поза своїм вузьким колом, «невиїзних»... Сказати, що це був вузол завдань, який неможливо розв’язати, — значить не сказати нічого.

І якщо ці завдання, незважаючи ні на що, вирішені або вирішуються, то виключно завдяки інтелектуальному ресурсу моїх безцінних колег по професії. На деяких напрямках їм пощастило не тільки утримати технологічну планку, але і просунутися вперед. Хочу трохи затриматися саме на цьому, і тоді, можливо, безграмотні припущення відносно «безперспективності» технологічних зусиль України відпадуть самі собою.

За 90-і роки нам вдалося перетворити ракетне виробництво в багатопрофільне. Ще в часи мого директорства довелося оперативно освоювати надто несподівані види продукції цивільного призначення. Я тоді вирішив: відкидати не можна нічого, тільки б мова йшла про технологічну продукцію. Відмовлятися варто лише від проектів, що ведуть до примітивізації виробництва. За 9 місяців був спроектований і запушений у серію український тролейбус. Сьогодні по вулицях міст України і СНД бігає безліч південмашевських тролейбусів. У багатьох випадках рятівним рішенням стало створення спільних підприємств. СП «Уінденерго» освоїло виробництво вітроенергетичних установок (ВЕУ), які більш ніж вдвічі дешевші західних аналогів, не поступаючись їм за параметрами. Під Євпаторією працює цілий каскад таких установок, стали в пригоді ВЕУ і в інших регіонах. Створено СП по виробництву зернозбиральних комбайнів типу «Домінатор 204 Мега», працює СП «Татра-Південь» по випуску трамваїв, налагоджене спільне виробництво тракторів «Магнум 8940» потужністю 253 л. с.

Юрій Сергійович Алексеєв (генеральний директор ВО «Південний машинобудівний завод» імені Макарова) і Станіслав Миколайович Конюхов (генеральний конструктор — генеральний директор ДКБ «Південне» імені Янгеля) не пошкодували зусиль у пошуках застосування науково-технічного потенціалу і унікальних оборонних технологій своїх підприємств в умовах тотального роззброювання. Між іншим, обидва — випускники фізико-технічного факультету Дніпропетровського університету, фізтеху, який скінчив і я.[102]

За замовленням фірми «Антонов» південмашівці освоїли шасі до літака Ан-140. Ними створений плазмений хірургічний комплекс, принцип роботи якого заснований на методі фізичного впливу аргонової плазми з температурою до 10 000 °С на тканини. Розсічення тканин здійснюється плазмотроном-деструктором, він виконує функції скальпеля, а швидке припинення дифузійної кровотечі — плазмотроном-коагулятором. Конструктори розробляють наукомістку продукцію для машинобудівної, енергетичної, транспортної, переробної, харчової та інших галузей промисловості. Значне місце в роботі заводу і КБ посідає надзвичайно актуальна в наші дні екологічна тематика. Теплоелектростанції мають потребу в емульгаторах для очищення шкідливих викидів. При їх створенні на «Південмаші» стали використовувати композиційні матеріали, які застосовувалися в ракетобудуванні, в результаті виріб може служити необмежено довго. Сьогодні світ має потребу в утилизації ізотопних матеріалів, не кажучи вже про відпрацьовану ядерну сировину. З композиційних матеріалів можна розгорнути масштабне виробництво контейнерів для збереження шкідливих відходів. На «Південмаші» організовано об’єкт по дезактивації і знищенню матеріальної частини ракет, знятих з бойового чергування. 111 ракет 85-19, піднятих із шахтних установок України, утилізовані в Дніпропетровську.

При цьому збережене виробництво «Циклонів», «Зенитів», тракторів. Нехай у менших кількостях, але, крім бойових ракет, «Південмаш» виробляє майже все, що виробляв і раніше. «Південмаш» і «Південне» зберегли своє лице. За десять років нашої незалежності відбулося 62 пуски українських космічних ракет, які вивели на навколоземну орбіту близько 80 супутників різних країн. Це не дуже багато, але ми пройшли нижню точку і починаємо набирати обороти. Першим українським супутником стала запущена в 1995 році «Січ-1». З її пуском почала функціонувати перша українська національна космічна система спостереження Землі.

Наступний етап — це ще більш сучасна космічна система «Січ-1М». Вона дозволить вести вивчення і контроль геологічних структур Землі, виявляти електромагнітні випромінювання, викликані її сейсмічною активністю, контролювати забруднення грунтів і внутрішніх водоймищ, проводити експерименти по дослідженню іоносфери і магнітосфери. «Січ-1М» запущена у 2002 році. На її борту, крім української апаратури, знаходяться прилади міжнародного супутникового проекту «Варіант», учасниками якого є (за абеткою) Велика Британія, Польща, Росія, Україна, Франція. Крім того, як побіжний вантаж у складі системи «Січ-1М» буде запущений мікросупутник МС-1-ТК, призначений для відпрацювання перспективних технологій спостереження Землі.

17 липня 1999 року з космодрому Байконур український ракетоносій «Зеніт-2» вивів на орбіту висотою 600 км український космічний апарат «Океан-0» для вивчення Землі як цілісної екологічної системи.[103]

У нових умовах особливого, а то і вирішального значення набуває співпрацям провідними аерокосмічними фірмами світу. Спочатку вона мала форму виконання проектно-дослідницьких робіт з окремих питань, але швидко перетворилася на партнерську участь у великих спільних програмах. Сьогодні 75% усіх робіт «южан» складають комерційні проекти такого роду. Найбільший з них — міжнародний проект Sea Launch («Морський старт»). В останні радянські роки «Південне» і «Південмаш» працювали над комплексом «Зеніт» — кращим у світовій ракетно-космічній техніці. Його відмінні риси — цілком автоматизований процес підготовки і проведення пуску, екологічна чистота пуску, високі енергетичні можливості, перспектива подальшого удосконалювання і розвитку. Перша ступінь ракети «Зеніт» розвиває найпотужнішу в світі тягу. Вона використовувалася як блоки першого ступеня ракети-носія комплексу «Енергія-Буран», цієї лебединої пісні радянської космічної епопеї.