Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович. Страница 49

22 листопада 1318 року Михайла Тверського страчено за вироком суду, який очолював Кавгадий.

Зверніть увагу, навіть М. М. Карамзін був змушений визнати, що хан Узбек довго вагався і не затверджував рішення суду. Мабуть, він мав інформацію, яка спростовувала докази звинувачення.

Наведемо слова М. М. Карамзіна: «Узбек… остерігався бути несправедливим, врешті, обманутий згодою несумлінних суддів, однодумців Георгієвих (Юрія. — В. Б.) і Кавгадиєвих, затвердив їх вирок» [41, том IV, с. 258].

Проте найцікавіше відбувалося далі. Хан Узбек зі своїми військами рухався до кордону з Хулагуїдами, щоб розпочати з ними війну. Навіть ВРЕ (третє видання) підтверджує факт війни 1319–1320 років.

А ось що на цю тему повідомляв М. М. Карамзін:

«Узбек їхав тоді… до берегів Тереку з усім військом, багатьма знаменитими данниками і Послами різних народів» [41, том IV, с. 257].

Цілком природно, що військова дружина Володимирського улусу, швидше за все — тьма, перебувала у складі військ хана Узбека в тому воєнному поході. Але сталося неймовірне: князь Юрій раптово покинув війська хана і вже до літа 1319 року опинився у Новгороді, де разом із новгородцями «від 12 серпня до 9 вересня» облягав Виборг.

Проте ще більші несподіванки очікують нас попереду.

Зауважте, ми викладаємо події чітко за російськими джерелами, у їхньому хронологічному порядку.

Знову надамо слово М. М. Карамзіну:

«Дмитро Михайлович (Тверський. — В. Б.) виходив для себе в Орді титул Великого Князя, і Цар Узбек прислав з грамотою вельможу, Севенч–Бугу, возвести його на престол Володимирський. Марно Георгій (Юрій. — В. Б.) молив Новгородців йти разом з ним до Володимира, він мав їхати туди сам і дорогою ледь не потрапив у руки Олександра Михайловича Тверського, який відняв у нього обоз і казну. Георгій тікав до Пскова… стурбований власною небезпекою, Великий Князь (??? — В. Б.) поїхав у Новгород… Довідавшись, що Дмитро Михайлович, окрім покровительства Узбекового, має сильне військо у Великому Князівстві і що народ, який любив його батька (Михайла Тверського. — В. Б.), сердечно ставиться й до сина, Георгій наважився на деякий час залишитися у Новгороді, бо міг через відсутність втратити і цей важливий престол. Новгородці ходили з ним до берегів Неви і там, де вона витікає з Ладозького озера, на острові Оріховому, заклали фортецю Оріхівську…» [41, том IV, с. 265–266].

Перш ніж прояснити московську побрехеньку, зауважу читачам, що в тому ж 1319 році, коли Юрія при армії не було, хан Узбек стратив знаменитого Кавгадия — людину ханської крові. Про це російські історики чомусь намагаються замовчувати. Мабуть, зі скромності. До речі, і Дмитро Тверський призначений Великим володимирським князем все того ж знаменитого 1319 року.

Так що ж насправді відбулося в далекому 1319 році? Що намагається прикрити своїм словоблуддям московська історія?

Ці питання винятково важливі, адже за ними стоїть зміна династії Рюриковичів на династію Чингісидів у майбутній Московській державі. Тому простежимо цей процес особливо ретельно.

Отже, без сумніву, Олександр Невський був одружений з дочкою хана Батия, інакше хан Узбек ніколи не віддав би свою сестру Кончаку за онука Олександра Невського — Юрія. Васал і раб хана не мав права на подібну честь. Це — аксіома, і вона справді незаперечна, якщо опиратися на арабських та перських істориків, які пишуть про хана Узбека (див. праці В. Г. Тизенгаузена). Про це ж говорить і російський професор І. М. Березін. Послухаймо:

«Права монгольського дворянства полягали у начальствуванні над нижчими і у звільненні від податків та повинностей. Вищі шляхетські роди не змішувалися з нижчими: для їхнього розпізнання служили свого роду герби — тамги» [40, с. 49].

У нашому випадку йдеться не просто про знаменитий рід, а про рід царський, божественний. Тому московська брехня зовсім недоречна.

Сьогодні тяжко встановити, в якому місяці 1319 року Юрій втік від Узбека. Швидше за все, він утік з Володимира, куди був посланий ханом, щоб доправити гроші для армії. Але це не має значення, бо вся оповідь — вигадана. Вона прикриває значно важливіший факт. Зверніть увагу: в Новгороді завжди сиділи представники хана — баскаки, які не могли допустити Юрія до «новгородського престолу». Щось же з ними трапилося, що вони не заарештували князя ні у Пскові, ні в Новгороді. Про це ми дізнаємося пізніше — на той час їх (баскаків) у Новгороді і Пскові не стало, бо ті міста підпорядкував собі литовський князь Гедимін. М. М. Карамзін про це промовчав, інакше б його розповідь про «великого князя Юрія» перетворилася на пусту побрехеньку. Але московити у своїй облуді пішли далі, бо приписали своєму московському князеві укладення Оріхівського миру.

Послухаймо М. М. Карамзіна:«… юний Король Магнус надіслав вельмож у стан Георгіїв (Юрія. — В. Б.) з доброзичливою пропозицією, для обопільної користі. Її було прийнято» [41, том IV, с. 266].

Так у вільних новгородців поцупили 30–річний період їхньої героїчної історії і приписали московиту–втікачеві. Брехали багато, по–серйозному.

Мені довелося спеціально звертатися до «Грамот Великого Новгорода та Пскова», виданих у 1949 році Інститутом історії Академії наук СРСР. У них під № 38 міститься «Оріховецький договір», де чітко сказано: «1323 р. серпня 12–договірна грамота Новгорода зі Швецією про Мир».

Латинський текст договору поданий за «списком XV століття». Договір зберігається у Державних архівах Фінляндії та Швеції і відомий як Ньотерборзький договір (або Пахкинасереський мир) 1323 року. До цього договору князь–утікач, московит Юрій Данилович не має абсолютно ніякого стосунку. Якщо у когось є сумніви щодо цього—може звернутися до першоджерел. їх можна знайти у додатку «Література».

Читачі, сподіваюся, звернули увагу на те, яку велетенську масу брехні намагаються запхнути московити у розповідний каркас власної історії. Дивом дивуєшся, як можна так нахабно і безсоромно брехати.

Але вернімося в далекий 1319 рік. Якщо на хвилину припустити, що Юрій Московський опинився в Новгороді і Пскові з дозволу хана Узбека, то абсолютно необгрунтованим виглядає скинення Юрія з посади і призначення на володимирський стіл Дмитра Тверського. Ще більше незрозуміле перебування Юрія в Новгороді довгих 6–7 років, далеко від його вотчини — Московського улусу. Але якщо пригадати, що після страти Михайла Тверського настає смерть Кавгадия і втеча Юрія в Новгород, то абсолютно обґрунтоване призначення Дмитра Тверського Великим володимирським князем.

Цілком очевидно, що Юрій потрапив у немилість до хана Узбека і підлягав покаранню. За дрібні провини великих князів з посади не знімали, тим більше, що Юрій Данилович належав до роду Чингісидів.

Мені довелося довго шукати причину зневаги хана Узбека до московского князя Юрія Даниловича. Лише у старому Никоновському зводі ця причина ледь привідкрита. Послухаймо:

«Того ж літа князь великий Юр’ї Данилович взя срібло вихідне (тобто ханську данину. — В. Б.) у Тверських князів і по докінченні не поїде проти царського посла, але поїде зі сріблом в Новеград Великий» [72, том 10, с. 188].

Никоновський літопис зводить питання втечі князя Юрія до звичайної крадіжки та привласнення данини, зібраної для хана Узбека. Мабуть, данину було зібрано не тільки з тверитян, а й з усієї землі Моксель. Жадібність московитів відома здавна. І вона, швидше за все, відіграла якусь роль у втечі Юрія в Новгород. Але попри цю, існували й інші причини. Ми про них говорили. Цілком очевидно, що основною причиною був наклеп на тверського Великого князя Михайла, внаслідок чого того було страчено.

Наклепи і розбрат з’явилися в ханській армії під час воєнного походу на Кавказ і тому викликали обурення і зневагу до Юрія Московського з боку не лише Узбека, а й усього командного складу армії.

Словесним лушпинням про «Великого володимирського князя» Юрія, про «Оріхівський договір», про «Новогородський престол» прикриті значно вагоміші факти, а саме: в Московський улус зі ставки хана Узбека прибув військовий загін, так звана «рать Ахмила», під керуванням Івана Калти й Ахмила. Швидше за все, Калта й Ахмил були царевичами–огланами. Бо, перебуваючи у воєнному поході на Кавказі, Узбек міг послати у Москву тільки особливо довірених людей. Тим більше, що питання стосувалося представника роду Чингісхана — Юрія Московського, внука доньки Батия. Допитувати Чингісида, а тим більше вершити над ним суд могли тільки самі Чингісиди. Ми з цього приводу вже цитували Ясу Чингісхана. Не будемо повторюватися.