Москва Ординська. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович. Страница 17

«1359… Того ж лета в Орде убиен бысть хан Бердибек, сын Жанибеков, внук Азбяков, и с доброхотом своим, имянованным Товлубием князем, и со иными советниками его прияша месть поделом своим, испи чашу ею же напоил отца своего и братию свою. И по нем сяде во Орде на ханстве Кулпа, и властвова месяц 6, дней 5 и много зла сотвори. И тако и сему не стерпе суд Божий, и убиен бысть от Науруса з двемя сыны своими, с Михаилом, Иваном» [72, т. 5, с. 110].

Отож, Кулпу треба визначати із таких шести осіб: Маглубей, Янгильбей, Кутлубуга, Алі–бек, Сарай–бек і Тулун–бек. Тому, що саме ці особи входили до «уряду», чи «правлячої верхівки», хана Бердібека. Послухаємо російського професора:

«Из четырех улусных эмиров Джанибека, подписавших договор с веницианцами в 1347 году, трое: Маглубей, Янгильбей и Кутлубуга принимали участие в заключении договора с теми же венецианцами и в 1358 году… В договоре 1358 года появляются новые лица в числе «могущественных сановников» хана, а именно: Алимбей (Али–бек), Сарай–бек и Тулун–бек, выдвинувшиеся уже при Бердибеке» [14, с. 110].

Так як замах на хана Бердібека очолювала «стара гвардія» бо Тулун–бек зі своїм оточенням були також знищені, а ще раніше хани Джанібек та Бердібек повністю винищили своїх братів та їхніх дітей, то царський трон Золотої Орди дістався одному із «могущественных сановников хана». І ним, за російськими літописами, став хан Кулпа. Хоча російські джерела глухо мовчать про такого хана, та зрозуміло, що його треба шукати із отої Джанібекової «знаменитої трійки» — Маглубей, Янгильбей і Кутлубуга.

Тому Кулпа і Кутлубуга — це одна й та сама дійова особа Золотої Орди та Московії. Як російські істричні джерела перекручували імена зоотоординських ханів, один Бог знає. А от навіщо те робилося — зроузміло всім.

Оскільки хан Кулпа мав відношення до християнської релігії, то він належав до золотоординських ханів північних улусів Орди:

Московського чи Тверського. Оскільки хан Золотої Орди Кулпа, за російськими літописами, загинув в один день із московським князем Іваном Івановичем — сином Калти, який нібито помер 1340 року, то маємо право вважати, що хан Кутлубуга і хани, що виступають в російській історичній науці під іменами: Іван Калита, Кулпа, Калта тощо — це одна особа. Саме приховуючи істину, вносячи «доважки брехні» до «общерусских летописных сводов», Катерина II зі своєю «Комиссией для составления записок о древней истории, преимущественно России», внесла плутанину до текстів та спотворила ці імена.

Уточнимо кілька фактів стосовно московського князя Івана Калити (Калти, Кулпи, Кутлубуги). Скоріше за все у 1340 році, хан Узбек увів свого ставленика Івана Калту (Калиту) до складу «могущественной четверки эмиров». А поскільки у столиці Золотої Орди панувала мусульманська віра, то не вражає, що Іван Калита повернувся до старої віри, став Кутлу чи Калту–беєм. І в цьому немає нічого дивного. У перші роки започаткування релігії в Золотій Орді хани ставилися до релігії як до певного знаряддя влади. Це стосувалося як православної, так і мусульманської релігії.

Хто вважає хана Узбека занадто релігіозною людиною та фанатом мусульманської релігії — глибоко помиляється. Хан Узбек міг з’явитися до мечеті на молитву з великим запізненням та на добрячому підпитку.

Послухаємо арабського історика:

«Потом мы пришли в мечеть, выжидать соборной молитвы. Султан (хан Узбек. — В. Б.) запоздал. Кто говорил, что он не придет, потому что его одолел хмель, а кто говорил, что он не пропустит пятницы. По прошествии долгаго времени, он прибыл, пошатываясь, приветствуя сейида–шерифа и улыбаясь ему» [15, с. 301].

Московська православна церква цілком закономірно прирівняла вихід князя Івана Калити (Кулпи) з православ’я до його смерті. Іван Калита (Кулпа) дійсно перестав існувати з 1340 року. Замість нього в історії Золотої Орди з’явився хан Кутлубуга. Інші джерела цю людину називають Кельдібеком, а російські літописи — Кульпа. Ми вище наводили витяг із російської історії, де описували, як престол Золотої Орди у 1359 році зайняв хан Кулпа (зі своїми двома православними синами).

Цікаво, що перські та арабські історики повідомляють — після хана Бердібека трон Золотої Орди зайняв хан Кельдібек.

Послухаємо перського історика Нізам–Ад–Діна Шалі з Багдада:

«Тех, которые до нашего времени царствовали в Дешт–и–Кипчаке 25 человек: 1) Джучи, 2) Бату, 3) Берке–хан, 4) Саин–хан, 5) Йисун–Мунке, 6) Токта–хан, 7) Узбек–хан, 8) Джанибак–хан, 9) Бердибек–хан, 10) Кельдибек–хан, 11) Науруз…» [16, с. 106].

Не будемо вести розмову про достовірність наведеного списку ханів, але зазначимо, що починаючи з хана Тохти до хана Науруза в російському поданні хани визначені правильно. Після хана Бердібека на престолі Золотої Орди сидів хан Кельдібек. Всі книги іноземних авторів, з яких ми наводимо цитати, перекладалися в Російській імперії під пильним оком цензури. Отже, транскрипцію подачі імен ханів Золотої Орди визначала московська влада. Тому і маємо оцей розгардіяш: Іван Калита — Калта, Кулпа, Кутлубуга і, нарешті, — Кельдібек–хан.

Звернімо увагу на безглуздя перекладу — Кельдібек–хан. Мусить бути щось одне: або бек, або хан.

Цікаве зауваження зробив російський професор М. Г. Сафаргалієв:

«Среди имен ханов Золотой Орды, которые приводятся арабскими и персидскими авторами, имя Кульпа не упоминается, но монеты, выбитые с именем хана Кульпа в 760 (1359) году в Бельджимене, Азаке, Хорезме, Гулистане и в Новом Сарае, подтверджают верность сведений русских летописей о воцарении хана Кульпа после Бердибека» [14, с. 113].

Російська історична наука не могла проігнорувати той факт, що в арабській та перській історії зафіксовано під час смути ім’я хана Кельдібека, тому віднесла його період царювання на 1361 рік, хоча іноземні історики називають 1359 рік і про 1361 рік нічого не знають.

Ця довга таємна гра російської православної та мусульманської сторін цілком зрозуміла. Жодна із них не бажає визнати, що в XIV і XV століттях хани Золотої Орди приймали ту релігію, де отримували посади: в Сараї, Криму, Середній Азії, Казані тощо вони ставали мусульманами; в Москві, Твері, отримуючи чи привласнюючи улус (князівство), переходили в московське православ’я.

Щодо християнських улусів, закон існував із часів хана Менгу–Тимура. А от стосовно хана Золотої Орди закон нічого, окрім роду Чингісхана, не передбачав. Тільки після 1312 року хан Узбек започаткував мусульманську віру як державну. Отож царем Золотої Орди міг бути тільки мусульманин. Але, звичайно, нічого не говорилось про попередню віру хана.

А золотоординський хан Кулпа (він же — Іван Калита, Кутлубуга, Кельдібек, Калта) вразив своєю безпринципністю навіть найвитриманіших щодо релігії ханів, князів, беків, емірів. Спочатку Іван (правнук Берке–хана і онук Петра Ординського — першого Московського князя) був християнином, потрапивши до хана Узбека, став мусульманином, отримавши Московський улус у 1322 році, — повернувся до християнства, а з 1340 року — знову став мусульманином.

На моє переконання, повна зневага Яси Чингісхана, коли на посаду глави держави обрали людину з релігійної точки зору цілком аморальну та безпринципну, і стала головним поштовхом до довгої, тривалої сваволі по відношенню до глави держави. Навіть малоосвічені особи із роду Чингісидів вважали, що вони нічим не гірші Кулпи, тому теж мають право на престол.

Ніхто не думав, до якого фіналу приведе ця смута Золоту Орду. Виникає цілком закономірне питання: чому ханом (царем) Золотої Орди обрали Кулпу (він же Іван Калита, Калта, Кутлубуга, Кельдібек)? І відповідь на це запитання надзвичайно проста: зі смертю хана Бердібека перервався рід Батия, якому Чингісхан у 1227 році заповів владу Джучі–улусу, а отже і Золотої Орди.

Винищення роду Бату–хана розпочалося одразу по його смерті, коли у 1255 році, повертаючись від Менгу–хана, був отруєний його старший син Сартак.

За арабськими, європейськими та російськими свідченнями до смерті Сартака доклав рук майбутній цар Золотої Орди Берке.