Князі Острозькі - Хаврук Ярослав Ярославович. Страница 10

Були спроби домовитися про цей вибір із матір’ю Гальшки, Беатою. Однак це нічого не дало. У такій ситуації дядько-опікун разом із нареченим приймають рішення вчинити напад на Острог і силою захопити Гальшку. Далі події розвивалися наче в авантюрному романі.

6 вересня 1553 р. Василь-Костянтин разом із Дмитром Сангушком прибули до Острога. Першим прибув Сангушко начебто на учту до Беати. Приїхавши до замку, він залишив частину свого загону біля замкової брами. Коли Дмитро уже вітав Беату та Гальшку, доповіли, що прибув Василь-Костянтин, котрого Беата не хотіла впускати. Однак ворота замку відчинили слуги Дмитра Сангушка. Чималий загін на чолі з князем В.-К. Острозьким увірвався до замку. «Гості» легко впоралися із замковою сторожею. Беата й Гальшка спробували сховатися, однак їх знайшли. Гальшку з Дмитром Сангушком вінчали у замковій Богоявленській церкві. Спеціально для цього Василь-Костянтин привіз священика. Після вінчання було влаштоване пригощання «гостей», а молодих відвели до ложниці.

Звісно, з цим не могла змиритися Беата. Вона поїхала до Кракова, особисто подала скаргу королю Сигізмунду Августу й наскаржилася колишній своїй опікунці королеві-матері Боні. До цієї справи долучився Ян Тарновський, який почав переговори з королем. Утім, король був налаштований негативно, підозрюючи, що цю справу організував сам гетьман – його головний опозиціонер. Король наказав князю В.-К. Острозькому все повернути на свої місця: Острозький замок та його майно Беаті, Гальшку – матері. Однак цей наказ не був виконаний.

Почалася судова тяганина, різноманітні інтриги. Зрештою, у перших числах 1554 р. король виніс вирок, за яким головним і єдиним винуватцем у справі Гальшки визнавався князь Дмитро Сангушко. Його присудили до баніції, тобто вигнання з території держави, та інфамії – позбавлення честі, включно з можливістю смертної кари. Маєтки Дмитра Сангушка конфісковувалися, а шлюб з Гальшкою визнавався нечинним.

Дізнавшись про цей вирок, Дмитро Сангушко разом із Гальшкою, яку спеціально переодягнули в чоловіче вбрання, втекли до Чехії, де Ян Тарновський мав свій маєток Раудніце. Неподалік від Праги противники Яна Тарновського, шляхтичі Зборовські, наздогнали втікачів і жорстоко вбили Дмитра Сангушка.

Гальшку відвезли до Кракова на королівський двір, де вона опинилася в тенетах двірцевих інтриг. Княжна звинуватила (чи їй підказали це зробити?) у своїх бідах Василя-Костянтина. Король підшукав прийнятного для себе претендента на руку Гальшки. Ним став познанський воєвода Лукаш Гурка. Однак ця кандидатура не задовольнила Беату. Вона знайшла іншого претендента – князя Семена Юрійовича Слуцького, до речі, племінника Василя-Костянтина по материнській лінії.

Почався ще один трагічний виток у житті Гальшки. У 1555 р. її без згоди матері заручили із Лукашем Гуркою, а Беату змусили написати присягу, що вона ні за кого не видаватиме Гальшку. Так розпорядився король Сигізмунд Август. Однак непогамовна Беата вчинила по-своєму. У 1557 р. вона з Гальшкою втекла до Львова й заховалася там у домініканському монастирі. Монастир взяли в облогу. Беата зв’язалася з князем С. Слуцьким. Той таємно, під виглядом жебрака (щоб пропустила сторожа), проник у монастир, де і був у 1559 р. повінчаний з Гальшкою. Монастир взяли силою, попередньо перекривши воду й обстрілявши його з мортир.

Гальшку віддали Лукашеві Гурці, котрого трактували як законного чоловіка бідолашної княжни. У такій ситуації непогамовна Беата переписала маєтності Гальшки, в тому числі й Острог, на князя С. Слуцького з правом самій пожиттєво управляти ними. Як не дивно, король підтвердив цей документ. Далі відбуваються дивні речі. Через якийсь рік ще молодий князь С. Слуцький помирає. Виникає цілком закономірне питання, чи не допомогли йому піти з цього світу. Гальшка ж опиняється в Шамотулах – у родовому замку Лукаша Гурки.

У літературі утвердилася думка, ніби молоду Гальшку віддали заміж за старого Лукаша Гурку і ніби молода наречена не хотіла як жінка жити зі старим, а він, ображений на неї, заточив її у вежі Шамотульського замку. Насправді це не більше ніж легенди, розраховані на те, щоб викликати жалість до княгині Гальшки Острозької. Різниця у віці між Гальшкою та Лукашем була всього шість років – принаймні менша, ніж між нею та Дмитром Сангушком. До речі, деякі автори популярної літератури, бажаючи розчулити читачів, пишуть про «велике кохання» Гальшки до її першого чоловіка. Утім, такі романтично-сентиментальні версії видаються дуже сумнівними. Чи можна говорити всерйоз про кохання тринадцятилітньої дівчини до помітно старшого чоловіка, який фактично узяв її силою? Показово, що під час вінчання з Дмитром Сангушком у Богоявленському храмі Гальшка мовчала. А за неї відповідав її опікун В.-К. Острозький. Щодо вежі, де жила Гальшка, то це було найкраще приміщення Шамотульського замку, яке, очевидно, княгиня сама собі вибрала. Чи не єдиною правдивою розповіддю про «нещасну Гальшку» є те, що вона відмовилася жити як жінка з Лукашем Гуркою. Щоправда, вони іноді разом з’являлися на людях.

Беата ж оголосила війну Лукашеві Гурці, почавши з ним судову тяганину щодо своєї дочки. Сам Гурка, судячи з його листів, жалкував, що вплутався в цю історію. Він був людиною доброю і хотів полюбовно вирішити конфлікт. Принаймні в цій «шлюбній авантюрі» Лукаш Гурка був не менш постраждалою стороною, ніж Гальшка.

Тим часом Беата, шукаючи собі сильного захисника, виходить заміж за авантюриста Ольбрехта Ласького, котрий з часом став сєрадзьким воєводою. У цій ситуації ні про яку любов не йшлося. Беата старша була за свого «коханого» аж на 21 рік. Це був типовий шлюб за розрахунком. Ольбрехт Ласький сподівався отримати гроші від багатої вдови, які потрібні були йому для завоювання молдавського престолу. Беата ж, відповідно, розраховувала знайти в особі молодого О. Ласького свого захисника, який провадитиме домову війну з В.-К. Острозьким. З цією метою вона переписала свої маєтки на О. Ласького, й він почав управляти ними. У певному сенсі «коханий муж» виправдав сподівання Беати. Він часто свідомо йшов на конфлікти з В.-К. Острозьким, здійснюючи наїзди на маєтки князя.

Однак Ольбрехт Ласький відплатив своїй старій дружині в дуже цікавий спосіб. Він заманив її в замок Кежмарк, розташований у словацьких Татрах, і ув’язнив. У цьому замку вона перебувала майже до кінця свого життя. Зникнення Беати пройшло «непоміченим». Ця войовнича фурія вже добряче встигла набриднути і королю, і багатьом вельможним особам. Тим часом її молодий муж, вступивши у володіння маєтностями дружини, розгорнув проти В.-К. Острозького справжні бойові дії. Збереглося чимало документів, які говорять про напади О. Ласького на володіння Василя-Костянтина. Ці домові війни, що супроводжувалися численними судовими процесами, тривали аж до середини 70-х рр. ХVI ст., допоки В.-К. Острозький не прибрав володіння Гальшки до своїх рук. Та навіть пізніше відголоски цих домових війн давали знати про себе.

Під час «війн» з Беатою, а потім її молодим чоловіком Василь-Костянтин продовжує робити політичну кар’єру, піклується про розширення свого домену. Важливим у цьому плані для князя став 1559 рік. Тоді він отримав посаду київського воєводи. Київське воєводство охоплювало значну частину території сучасних українських земель. До його складу входила не лише Київщина, а й Житомирщина, землі центру й частково сходу України, що межували з Диким полем. Посада київського воєводи як давала чималі прибутки князеві, так і робила його одним із найвпливовіших політиків Великого князівства Литовського. Водночас вона накладала на Василя-Костянтина велику відповідальність. Адже Київське воєводство потерпало чи не найбільше від нападів кримських татар. Також на його землях у той час починалося формування козацтва як окремого стану з вираженими соціально-політичними претензіями. Попри те, що у В.-К. Острозького виникали серйозні конфлікти з козаччиною, про що йтиметься далі, його діяльність все ж сприяла розвитку цього нового військового стану. Загалом же уряд воєводи київського дав князю не лише дивіденди, а й створив численні проблеми.