Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя. Страница 25

А тим часом аргонавти відпочивали у холодку, а наймолодшого Гіласа відправили пошукати джерело з питною водою. Син царя дріопів Гілас був улюбленцем — зброєносцем Геракла. Отож, Гілас заглибився в лісок і швидко відшукав джерело з кришталево чистою водою. Тільки — но він нахилився, щоб набрати у глеки води, як його з усіх боків обступили річкові німфи. їм так полюбився вродливий юнак, що вони, регочучи, затягнули його на дно, щоб ніколи з ним не розлучатися. Здалеку вчули аргонавти тільки один — єдиний розпачливий зойк Гіласа.

А Геракл саме наблизився до товаришів, тягнучи дубок і готуючись до роботи. Назустріч йому вибіг Поліфем і гукнув, що чув Гіласів крик, а самого хлопця ніде не видко. Геракл пожбурив дерево додолу і побіг углиб лісу. На березі джерела він побачив глек, який залишив Гілас. Довго блукав Геракл околицями, шукаючи вірного зброєносця, але ніде не міг його знайти.

Сонце скотилося на захід, потомлені аргонавти полягали спати. Один тільки Геракл не лягав, а шукав і шукав Гіласа. Зранку Тифей наказав аргонавтам швидко ладнатися в дорогу. Ще й сонце не вистромилося з — за моря, а корабель «Арго» вже відплив від берега. І тільки коли земля зникла на обрії, аргонавти схаменулися: вони ж залишили на березі Геракла та Гіласа!

Язон сидів на веслах, втупившись в одну точку. Гераклів щирий приятель Теламон поглянув на Язона — і йому мов розум потьмарився. «Один ти, Язоне, — гукнув він, — радієш із того, що з нами немає Геракла! Тепер немає героя, щоб затьмарити твою славу!» Теламон кинувся до керманича Тифея, щоб той повертав корабель назад, та знагла просто перед кораблем розступилися хвилі і з моря вистромилася кошлата голова віщого бога Главка. «Годі сперечатися, смертні, - прогуркотів Главк. — 3 волі могутнього Зевса Геракл залишився на березі. Йому роковано здійснити великі подвиги і здобути безсмертя. А вам час вирушати, куди веде вас доля».

Главк зник під водою, а аргонавти взялися до весел. Теламон присоромлено підійшов до Язона й мовив: «Даруй мені несправедливі слова — я себе не тямив». Язон примирився з Теламоном, герої сіли поруч на веслах, і «Арго» швидко попрямував далі.

ВІТИНІЯ

Ще кілька днів пливли аргонавти морем, і вже час їм був зробити зупинку, щоб поповнити запаси питної води. У Бітинії, де мешкали войовничі бебрики, вони причалили до берега. Царював над бебриками Амік — син морського володаря Посейдона й вітинської німфи Мелії. Цар Амік був напрочуд дужим і полюбляв кулачні бої. Коли в його краю з’являвся несподіваний чужоземець, жорстокий і марнославний цар Амік викликав його на двобій. Чимало подорожніх уже відправилося таким чином у царство тіней.

Щойно на обрії з’явився корабель «Арго», а цар Амік уже стояв на березі й зухвало гукав: «Нехай найдужчий і найспритніший серед вас позмагається зі мною! Нехай покажуть хвалені герої, на що вони здатні!» Цар Амік тряс величезними, як капустяна голова, кулачиськами.

Язон першим ступив на берег, готовий прийняти виклик Аміка, проте один із братів — Діоскурів, юний Полідевк, випередив його: «Язоне, я добре вмію битися навкулачки. Дозволь мені!» Полідевк став перед царем Аміком, весело посміхаючись. Грізний Амік кинув йому під ноги реміння, яким під час бою греки обмотували руки аж до ліктя. Незрідка до ременів кріпилися мідні бляхи, і тоді один удар кулака міг стати смертельним. Полідевк підняв реміння й обмотав ним руки. Почався двобій.

Цар Амік, як зазвичай, стрибнув на супротивника, щоб із першого ж удару повалити додолу. Проте спритний Полідевк ухилився від удару, а натомість сам поцілив царя. Амік розлютився й почав навмання гатити здоровезними кулачиськами, але верткий Полідевк майстерно ухилявся. Цар Амік замахнувся, щоб завдати ворогу страшного удару в голову, та Полідевк крутнувся на місці — і сам загилив цареві кулаком просто у скроню. Тріснув у царя череп, упав він у корчах на землю, а за кілька хвилин і врізав дуба.

Бебрики зусібіч кинулися на Полідевка, та його вже оточили вірні друзі — аргонавти, а брат — близнюк Кастор став до Полідевка спина до спини. Бебрики одразу відчули перевагу чужинців і змушені були скласти зброю. Аргонавти зажадали він них урочисто присягнутися, що з цього часу бебрики завжди гостинно прийматимуть усіх мандрівників. І справді — з тої пори Бітинія стала гостинною землею, яка радо вітала чужоземців.

СЛІПИЙ ФІНЕЙ

Аргонавти попливли далі. Завдяки мудрості та спритності керманича Тифея вони рухалися швидко й незабаром дісталися Салмідеска Тракійського. Тут мешкав віщун Фіней, якому сам бог Аполлон вділив дар бачити майбутнє і віщувати його людям. Проте цей небезпечний дар став для Фінея згубним: забувши волю богів, Фіней часто жалів смертних і відкривав їм такі таємниці, які жоден віщун не мав би відкривати людям. Завдяки Фінею багато хто зі смертних уник жорстокої долі, а богам це не до вподоби.

Саме тому розгніваний Зевс покарав Фінея: він забрав у віщуна зір, засудив його на вічну старість і позбавив можливості наїдатися. Коли до Фінея приходили люди по пораду або пророцтво, то приносили йому смачні страви. Проте бідолашному старому нічого не діставалося: щойно на його столі з’являлася їжа, як крилаті чудовиська гарпії — птахи з дівочими головами — зліталися з небес і відбирали все. Іноді вони, щоб насміятися з Фінея, залишали йому недоїдки, спершу добряче їх загидивши.

Старий сліпець Фіней знав усі заміри богів, тож була йому відома і воля могутнього Зевса щодо нього самого: від страшних гарпій Фінея мали звільнити саме аргонавти. Коли Фіней почув, що «Арго» наближається до Салмідеска Тракійського, то навпомацки дійшов до узбережжя і першим постав перед аргонавтами. Коли герої побачили сліпого віщуна, то перейнялися співчуттям до нього. Фіней запросив аргонавтів до себе на гостину, але тільки — но на столі з’явилися багаті страви, як звідусіль налетіли люті гарпії і почали кігтистими лапами хапати зі столу все поспіль.

Тоді аргонавти оточили Фінея і почали відбиватися від гарпій мечами. Хоч як не лютували гарпії, а нічого не могли вдіяти проти героїв. Нарешті аргонавти здобули перемогу, і гарпіям довелося рятуватися втечею. Але серед героїв були й сини північного вітру Борея — крилаті Бореади на ім’я Зет і Калаїд, які полетіли навздогін гарпіям і переслідували птахів із дівочими головами аж до Строфадських островів. Там знесилені гарпії присяглися більше не турбувати Фінея, і брати — Бореади повернулися до своїх товаришів.

Розчулений Фіней подякував аргонавтам і мовив: «Послухайте, друзі мої, що мені дозволено вам відкрити, бо я знаю гнів могутнього Зевса і не насмілююся розкрити вам усе. Коли ви залишите нашу гостинну землю, то незабаром потрапите у затоку, яка веде в Гостинне море — Понт Евксинський. У кінці затоки ви побачите дві скелі — Симплегади. Жодному смертному ще не вдавалося проплисти поміж ними: вони постійно рухаються і часто сходяться докупи, і горе тому, хто цієї миті трапиться поміж них. Отож я вам раджу: перш ніж плисти поміж скель, випустіть голуба. Якщо йому вдасться пролетіти без пригод, то добре налягайте на весла. Пам’ятайте — ваше життя залежатиме від сили у ваших руках. Якщо ж голуб загине, то навіть не потикайтеся поміж скель, а підкоріться волі богів і вертайтеся назад».

Аргонавти подякували сліпому Фінею і знову вирушили в дорогу.

СИМПЛЕГАДИ

Декілька днів уже пливли аргонавти, а море зоставалося тихим і спокійним. Та зненацька Тифей, який стояв коло стерна, вчув гуркіт і ревіння хвиль. Він приставив долоню дашком над очима — і побачив на обрії скелясте громаддя, яке височіло над водою, а бурхливі морські хвилі в піну розбивалися об каміння. Скелі ходили ходором, ні хвилини не стояли на місці.

«Арго» наблизився до Симплегадських скель і стишив хід. Пам’ятаючи Фінеєві настанови, аргонавти взяли з собою голуба і зараз випустили його на волю. Голуб стрілою чкурнув у піднебесся, а тоді попрямував до скель. Щойно він опинився поміж двох кам’яних брил, скелі почали стрімко сходитися. От — от вони розчавлять бідолашну пташку! Аргонавти вголос молили свою покровительку — богиню Атену, і вона зглянулася на героїв: голуб прорвався крізь скелі, тільки кінчик хвоста зоставив поміж каміння. Зіткнулися скелі — і знову почали розходитися.