За золотом Нестора Махна - Скрипник Олександр Васильович. Страница 38

В декабре месяце 1923 года мы все предстали перед судом по обвинению в соглашении с большевиками и попытке поднять восстание на Галичине. Суд за неясностью доказательств нас всех оправдал, в том числе и Махно. Следует отметить, что защита была выставлена из представителей ППС за вознаграждение в 1000 долларов, причем по этому поводу было ходатайство берлинских анархистов, которые и предоставили эту сумму. Нас всех держали без права выезда в Варшаве, а Махно, Домашенко и Черную Хмару разослали по разным городам: Махно с женой в Торун, Черную Хмару в Познань, а Домашенко в Быдгощь.

До марта месяца 1925 года я имел личную переписку с Махно, его женой и Черной Хмарой по поводу того, что из наших намерений ничего не вышло и что лучше было бы перейти на советскую территорию и сдаться властям. Махно к этому отнесся слишком равнодушно, даже был против моих намерений выехать, потому что советская власть не простит старого за время гражданской войны и т. д. В политическом отношении нашей группе в Польше невозможно было себя проявить. В материальном отношении нас поддерживала группа берлинских анархистов через самого Махно. Хотя я не получал ничего, но мне это известно. Фамилии того анархиста, который имел связь с Махно, совершенно не знаю, хотя с ним был знаком еще в Варшаве перед процессом.

Что касается Аршинова и Волина, то они находятся в Париже, а о самом Махно я совершенно ничего не знаю. Кугут, Мороз и Платон работают грузчиками на ст. Барановичи, Красновольский — в Варшаве шофером. Шульга неизвестно где, по некоторым сведениям, скончался от пыток. Кравченко уехал во Францию…

Харламов Василий, Зайцев Василий и Черняк — бывший командующий харьковской группой повстанцев в 1919 году — в данный момент сидят в ковельской тюрьме и обвиняются в подготовке к взрыву железнодорожного моста где-то возле Ковеля. Я решил выехать в Россию, истребовав себе соответствующее разрешение.

Г. Сергиенко 29.07.1925 г.

(ГДА СБУ, УСБУ в Запорізькій області, справа № с-3, т. 4, арк. 6–7)

Документ 2

Лист з українського посольства у Польщу до Наркомату закордонних справ УСРР про бесіду з дружиною Н. Махна

Українське радянське посольство в Польщі

Консульський відділ. 29.07.1922 р. № 1441/с

м. Варшава

Копія

Замнаркомзаксправ

тов. Яковлєву

Дня 22 липня ц. р. в консульський відділ нашого посольства зголосила заяву жінка Махна Галина Кузьменко аби дати їй дозвіл виїзду на Україну для переговорів з Укрурядом у справі повернення групи махновців на Україну (заяву при цьому долучаємо). З безпосередніх балачок з нею виявилося, що їх всіх є 16 чоловік, знаходяться в таборі інтернованих в Стржалкові. Польська влада їх ізолювала від петлюрівців. Зі слів її видно, що махновці дуже невдоволені своїм життям в таборі і хотіли би повернутися на батьківщину. Також зник їх бойовий дух. Сама вона (Галина Кузьменко) робила враження перемученої і знеохоченої, просила навіть маленької грошової допомоги. В балачках кілька разів згадувала, що польські старшини (між ними Білінський) з таборової адміністрації пропонували їм вискок з табору і переправку на Україну, але допомоги наразі не хотіли надавати — казали, що, коли зроблять це, можна буде пізніше допомогти. Рівно ж робила натяки в такому напрямку: «Коли б нам Укруряд дав невелику бодай допомогу в грошах (якихось 300 000–400 000 польмарок) і 6–8 револьверів, ми могли б вискочити з табору і перекинутися за відомом Укруряду на Україну, а звідти перекинулись би на Гуцульщину в Галичину. Таким чином Укруряд був би критим і мав би закиди польурядові, що не видали в свій час Махна». На таку тему Кузьменко кілька разів звертала балачку і підкреслювала, що питання Гуцульщини серйозно в них дискутується.

Ми зі свого боку поминули мовчки її пропозиції такого роду і торкнулися виключно того, за чим вона прийшла — себто повернення її на Україну. Ми сказали, що Укруряд ледве чи буде вести переговори з ними як з групою, а кожний з них індивідуально може просити про амністію як всі, що активно боролися з Радянською владою. Така відповідь її не задовольнила, і вона прохала, аби заяву її все-таки вислали до НКЗС.

За завідуючого консульським відділом Максимович

(ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, справа № 566, арк. 16)

Документ 3

Лист Н. Махна з мокотувської в’язниці (Польща) В. Данилову в Румунію (1923 р.)

Шановні друзі!

Вас здивує моя адреса, але не дивуйтесь. Кожна порядна людина повинна в цей час посидіти. Мене обвинувачують в організації повстання в Сх. Галичині. Ви, я знаю, будете сміятись, але тут не до сміху, а питання життя. Гроші ваші в кількості 38 тисяч одержали в таборі в середині серпня, але мене заарештували, через що грошей на руки не одержали. Зі мною тут Яшуня і його родина. Мене поздравте з потомством, не знаю тільки, син чи дочка, позаяк вона сидить у другій в'язниці. Мене пока даже не опрашували. Чи довго буду тут, не можу сказати, про це знають владу маючі та куртізанка. Жиєм кепсько в матеріальному відношенні й поправить навіть трудно, скрізь, кажуть, політика. Привіт всім командирам і повстанцям, а також Кіріч. й Сем. Пишіть. Ваші листи будуть для нас занадто дорогі.

До побачення. Нес.

Льові скажи, що забув адресу його тов. Бондаря, а вона потрібна… Пишіть, як живете, як ваша пані. Льові передай, хай по утрам хоч умивається. Як Женя? Чи Льончик не приїхав до табору? Привіт всім…

(ГДА СБУ, УСБУ в Одеській області, справа № 289-т, арк. 30)

Документ 4

Матеріали судового процесу Н. Махна у м. Варшаві

27 с. м. в Варшавском окружном суде начался процесс известного «атамана» Махно и его сотоварищей: Галины Кузьменко, И. Хмары, Я. Домашенко, обвиняемых в том, что осенью 1922 г., находясь в концентрационном лагере Стржалково, составили тайное сообщество, которое путем соглашения с советской миссией в Варшаве намеревалось поднять восстание против польских властей в Восточной Галиции.

ОБВИНИТЕЛЬНЫЙ АКТ

Как видно из обвинительного акта, первые шаги по установлению контакта с большевиками были начаты любовницей Махно Галиной Кузьменко, которая уже в июле 1922 г. выехала в Варшаву «для поправления здоровья», а в действительности для переговоров с сов. миссией о возможности возвращения махновцев в Россию. Т. к. дальнейшие поездки Г. Кузьменко были запрещены польскими властями, то для последующих переговоров с сов. миссией Махно решил пользоваться интернированными, убегавшими из лагеря.

И вот один из этих последних, Красновольский, получил от Махно распоряжение побывать в сов. миссии, в Римском отеле, и поговорить «по делу Махно, которое там известно».

Красновольский вошел в контакт с неким Максимовичем в гост. «Виктория» (укр. сов. миссия), который ему поручил привезти от Махно письмо в миссию с точным определением, «в чем дело».

Красновольский об этом сообщил инспектору лагеря. После этого Красновольскому была облегчена возможность свидания ночью с Махно, который и передал ему письмо Максимовичу в сов. миссию, подписанное буквой «У».

В этом письме Махно писал, что в случае войны сов. Республик с буржуазной Европой он намерен вступить в ряды сов. армии.

Затем 24 и 31 августа Махно дал Красновольскому две «доверенности», в которых он писал, что готов признать сов. власть и доверяет Красновольскому ведение переговоров с представителями сов. республики о соглашении «для начатия борьбы во имя социальной революции в Европе».

Кроме того в последней «доверенности» Махно указывает, что ему необходимы деньги, а для расширения восстания в Галиции нужна бригада сов. конницы и рота хорошей пехоты на тачанках. Эта доверенность подписана: главнокомандующий рев. пов. украинской армией махновцев Махно.