Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak". Страница 69

condemned Israel. I also pointed out that Ukrainians never had eight German divisions;

that Jews often lived better in Ukraine than Ukrainians, especially in the larger cities; and

that it served no useful purpose to hammer away at the guilt of a few Ukrainian criminals.

Ukrainians, I pointed out, do not condemn all Jewish people for the crimes of Trotsky,

Kameniev, Zinoviev, Sverdlov and Kaganovich.

Mr. Levchin’s response to my article recently appeared in Seven Days, another

Chicago-based Russian-language newspaper. Following a list of potentially libelous

insults too banal to mention, he repeats his Ukrainophobic calumny about Khmelnytsky(«hundreds of thousands of Jews were killed») Petliura, (a «National Socialist, Nazi»)

and other Ukrainian leaders as was presented in his first article, demanding again thatUkrainians apologize for their crimes. The only reason Israel freed Mr. Demjanjuk was to

preserve good relations with Ukraine, Mr. Levchin concludes.

Mr. Levchin’s allegation that Israel freed Mr. Demjanjuk to preserve good relations

with Ukraine is absurd. In Israel’s view of the world, Ukraine is of little consequence.

There is no denying that Jews were massacred during the 1648-1649 rebellion ofBohdan Khmelnytsky. How many were actually killed during the Kozak rampage?

According to Prof. Paul R. Magocsi: «Almost without exception, today’s specialists on

the period reject what they describe as the grossly exaggerated figures in the [Jewish]

chronicles. The Israeli scholars Shmuel Ettinger and Bernard Weinryb speak instead of the

‘annihilation of tens of thousands of Jewish lives’ and the Ukrainian-American historian

Jaroslaw Pelenski narrows the number of Jewish deaths to between 6,000 and 14,000».

(Magocsi, «A History of Ukraine», 1996). This is far less than the «hundreds of thousands»

of Jews Mr. Levchin believes perished.

Turning to more recent times, it should be remembered that a Ministry of Jewish

Affairs was established during the days of the first Ukrainian National Republic, making

Ukraine the only state to have such a ministry. (See Solomon I. Goldelman, «Jewish

National Autonomy in Ukraine, 1917–1920», 1968; Moses Silberfarb, «The Jewish

Ministry and Jewish National Autonomy in Ukraine, 1918–1919», translated by Rabbi

David H. Lincoln, 1993). Anti-Semites don’t establish such ministries.

As for Symon Peltiura, there is substantial evidence that he was, indeed, a friend of

the Jews – and not their enemy. During his leadership of Ukraine, the Ministry of Jewish

Affairs was reinstituted (see Goldelman) and on August 26, 1919, Petliura issued an order

to the troops of the Ukrainian National Republic to «bring the perpetrators [of pogroms]

before the courts as enemies of the fatherland» to suffer «the most severe penalties of the

law». According to Prof. Taras Hunczak, «the frequently repeated charge that Petliura

was anti-Semitic is absurd. Volodymyr Jabotinsky, perhaps one of the greatest Jews of the

20th century – a man well-versed in the problems of East European Jewry – categorically

rejected the idea of Petliura’s animosity towards the Jews…» (Magocsi, pp. 505–506).

And what about Jewish involvement with Soviet oppression? According to Prof.

Leonard Shapiro: «Five of the 21 full-time members of the [Soviet] Central Committee

were Jews – among them Trotsky and Sverdlov, the real master of the small but vital

secretarial apparatus of the party … Jews abounded at the lower levels of the party

machinery, especially in the Cheka and its successors, the GPU, the OGPU and the NKVD

(Shapiro, «The Role of Jews in the Russian Revolutionary Movement», Slavonic and East

European Review, December 1961).

235

Were Ukrainians involved in war crimes against innocent Jews during World War II?

Tragically, yes. According to the Israeli War Crimes Commission, some 11,000 Ukrainians,

out of a population of 36 million, were involved with anti Jewish measures (Stefan T.

Possony, «The Ukrainian Jewish Problem: A Historical Perspective», Plural Societies,

Winter 1974). How can the involvement of .0003 percent of the Ukrainian population in

crimes against Jews warrant the conclusion that all Ukrainians are born anti-Semites?

I believe far more Ukrainians assisted Jews during World War II than killed them.

Many of them have been recognized and honored by the Israeli government. Unfortunately,

many more of those who helped were killed by the Nazis along with the Jews they helped.

Their stories will never be told. Perhaps the greatest assistance came from the Ukrainian

Catholic Church under the leadership of Metropolitan Andriy Sheptytsky. This has been

documented by Jewish sources.

It is sad that, at a time when Ukrainian-Jewish relations in Ukraine are better then

ever, Old World toxins continue to pollute the atmosphere in America».

[58] Куропас Мирон, «ОБЛИЧЧЯ ТА МІСЦЯ»

У Чикаго тривають прес-атаки на українців

«Кілька місяців тому «Час і Події», україномовна газета в Чикаго, опублікувала

інтерв’ю з Йорамом Шефтелем, ізраїльським адвокатом Джона Дем’янюка, автора

статті «Захищаючи Івана Жахливого».

Відгукуючись на інтерв’ю, якийсь Рафаель Левчін подав коментар у «Мою

Америку» («My America»), російськомовну газету в Чикаго, в якому написав, що

Шефтель є зрадником єврейського народу. «Сказати, що містер Шефтель продав

власну душу – значить дати йому надто багато шани, – написав містер Левчін. Від

такої душі навіть сатана відвернувся б». «Українці значно гірші за німців у ставленні

до євреїв, – продовжив містер Левчін. – Німці вбивали євреїв лише під час Другої

світової війни. Українці ж вели розправу над євреями із днів Богдана Хмельницького.

Українці радо служили справі нацистів, організовуючи СС Дивізію Галичина,

вісім додаткових дивізій німецьких загонів та оркеструючи Бабин Яр. Через ці

причини всі українці винні у антисемітизмі, а Джон Дем’янюк є їхнім достойним

представником», – підсумував Левчін.

Оскільки я є співдиректором Українського Американського Комітету Правосуддя,

організації, яка спонсорувала появу містера Шефтеля перед українцями Чикаго,

появу, яка призвела до інтерв’ю в газеті «Час і події», видавець, сам український

американський єврей, попросив мене відповісти містеру Левчіну.

У своїй відповіді я, між іншим, вказав на те, що містер Шефтель був ізраїльським

патріотом, який захищав гідність ізраїльської системи правосуддя. Якби невинний

Джон Дем’янюк був повішений після показового судового процесу в радянському

стилі, то увесь світ засудив би Ізраїль. Я також звернув увагу на те, що в українців

ніколи не було вісім німецьких дивізій; що в Україні євреї завжди жили краще, ніж

самі українці, особливо у великих містах; і що не безціль наголошувати на провині

кількох українських злочинців. Українці не звинувачують усіх євреїв за злочини

Троцького, Каменєва, Зінов’єва, Свердлова та Кагановича.