Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 129
26) Реєстр знайдених в таборі річей має свій інтерес, і я тому наведу з нього дещо: Печать війська Запорозького і патріярха (мб. митрополита коринтського). Великий срібний каламар Хмельницького. Аксамитна ферезія Хмельницького на соболях і сорок дорогих соболів. Два вози перських коврів. Три дзвонки — два великі, оден маленький. 18 гармат, добре осаджених. Кільканадцят хоругов, між ним післана королем Яном-Казимиром після елєкції, червона з білим орлом і двома руськими хрестами, і корогва короля Володислава: блакітна, орел на половину білий, на половину червоний. Ціла обозова каса Хмельницького: дві скрині грошей — було їx, як полк. Криса каже — 30 тис. твердих талярів; котрі перші допались, розшарпали
27) Освєнцім с. 359, Пасторія Bellum Scythico-cosacicum c. 191-3, Костомаров с. 428-9. Наведу невиданий текст Мясковского, що лежить в основі сих оповідань: Iedna wataha kozacka, ktora ze trzechset kozakow constabat, zasiekszy sie na iedney kepie, sroga resistencia naszym uczynila. Tak desperacko, ze lubo im i. m. pan krakowski zywot ofiarowac obiecal, acceptowac tego nie chcieli, y owszem wytrzasnawszy z trzosow swoich pieniadze w wode, poteznie sie brоnіс y gromic naszych poczeli. Az nawalem na nich piechota poysc musiala, y lubo iedna rozerwala, drudzy na blota uszli, y tam poiedynkiem kazdego konac musiano. A ieden z nich, czolna dopadlszy, godzin 6 bronil sie naszym kossa, y strzelba go chybiano, az go brodzac po szyie ieden Mazur kosa, a zoldak ieden pika w-pol przebiwszy dokonal. Осол. 225 л. 407 об. Одна з “літературних” перерібок в Theatrum Europaeum c. 79-80.
28) Осол. 225 л. 417 — невидане закінченнє листу зі Львова, з 31 липня, виданого в Staroz. І с. 335-6.
ВРАЖІННЯ БЕРЕСТЕЦЬКОЇ ТРАГЕДІЇ, ВІРША ПРО БЕРЕСТЕЧКО, ПІСНІ ПРО БЕРЕСТЕЧКО, НЕЧАЙ І ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.
“Берестецька траґедія” зробила дуже сильне й глубоке вражіннє в кругах польських і українських. В польських її оцінювали як високо приємний реванш по всіх пониженнях понесених Поляками від козаків. Гірко жалували, що не вдалось, через ріжні недогляди польської старшини (як ми далі побачимо), знищити козаччину як таку, тільки погромлено козацьку берестецьку армію — і ту навіть в певній частині випущено. Але все таки надзвичайно приємно було, що довелось дати добру научку козакам — іще ж і з такими видимими знаками божої ласки і помочи Полякам (бо ніхто — як ласка божа наслала ту паніку на козацьке військо, вирвавши її провідника!)
В козацьких кругах глибоко відчули сю пригоду як конмпромітацію козаччини, козацької старшини, і її голови - самого гетьмана персонально. Декому се було дуже гірко, декому середнє, а деяким кругам навіть і приємно. Сі настрої відбилися почасти і в письменній і в устній творчости, в тих памятках, що від неї заховались.
Що такий тяжкий ворог козаччини як Яким Єрлич оповідаючи про берестецьку катастрофу, ролю і гетьмана і старшини подає в можливо несприятливім освітленню, в тім нема нічого дивного. Коли утікли Татари, “за ними і гетьман розбійницький Хмель разом із Виговським, зіставивши і покинувши військо, втікли за ханом” — повідає він. “А потім старшина, боячись аби чернь не видала королеві, вчинила раду і урадивши посідали на коней і потайки кинули все військо: наготовивши і уробивши кілька гатей через річку Пляшову — сукнями, коцами, кожухами, полотнами і хто чим мав гатили і зробили їх вісім і почали втікати. А чернь побачивши се на старшині й собі кинулася тікати: як котрий став, без усього наго і без сорочок, без суконь і без сідел почали тікати”.
Дуже інтересна вірша — оден з найбільш інтересних віршових утворів, які нам лишилися з сього століття (на жаль не повна) — описує катастрофу ніби то з українського становища, але льояльного для короля і Річипосполитої. Більш здержливо ніж Єрлич, але теж виразно симпатизує з побідним польським рицарством, а не з погромленим козацтвом. Вона не дуже докладна в представленню подій (як і вище наведені українські оповідання), але писана очевидно по горячих слідах подій, може навіть людиною, що сама брала участь в сій війні. Маємо її в двох копіях XVII в., одна з них надписана: “Дума козацька о війні з козаками над рікою Стирем”, має примітку, що стих сей співався на голос пісні: “Ой постил-бим я сім понеділків, осьмую неділеньку” 1). Розмір: 17 або 18 складовий вірш в двома цезурами, після пятого і девятого складу. Подаю текст скомбінований з обох копій, справляючи сильно польонізовану транскрипцію ближче до сучасної і зазначаючи тільки значніші поправки:
О ріко Стир! що Хміль за віра 2), скажи ти всему миру.
Гди в Дніпр впадаєш, оповідаєш радость з войни чи з миру!
Хан наступаєть, сам помогаєть козакам Ляхов бити:
Под Берестечком малим містечком міл оних кров пролити. —
На перевозі чи пак в дорозі короля погромити,
Ляцкими пани да і гетьмани Татаром заплатити.
Хан згоду радить, да не порадить: козаки войну любять!
Ой Казимиру, юж тобі миру із козаками не будеть!
Досюль 3) не знаєш, хоч посилаєш, одкуль хан наступаєть.
З ним згоднусенько Хміль ранесенько ку королю приближаєть.
Була погода 4). Да воєвода руський знать войску дасть,
Тоєсть о хані і о гетьмані королю ознаймляєть.
А Лях не дбаєть, не утікаєть, к войні ся прибираєть.
Середа пришла, вся орда вишла: хан і Хміль з козаками 5)
Зрана штурмуєть і наступуєть. Тихо меже Ляхами.
Аж Конєцпольский, хорунжий польский, найперший вибігаєть,
З ним Любомірский, знать муж рицерский, меже войско впадаєть.
Ой Любомире! тобі приміре 6) перед королем іти!
А з 7) козаками і Татарами не новина ся бити!
Скочили хутко, а вже нас 8) тутки козаки утікають.
За ними Ляхи (були ж там страхи!) до табору впадають.
Орда не радить, хоть хан провадить — хоть їx напоминаєть:
Перед Ляхами, ой юнаками, що живо утікають.
Да то нічого, пало немного — більш войська єсть Хмельові,
Четверг поправить, як поле ставить хан і Хміль королеві.
Четверг надходить, войско виходить, хан і Хміль з козаками.
Ой не Зборово, война се нова, не як под Пилявцями:
Не утікають 9), кров проливають, і на Татар не дбають,
В крові татарській і бісурманській гострий міч свій купають.
Тут Казановский богатир польський серца всім додаваєть,
Для оборони Польськой корони голову покладаєть 10)
Бьються що живо, — да вельми диво мні на Осоліньского!
Що нас 11) воюєть, не наслідуєть канцліра дядька свого:
Тот був спокійний, не шукав війни, он 12) на нас напираєть —
Яко Лях давний і юнак славний для Польски умираєть.
Бачив рицера хан подканцлєра — Сапігу 13) що зближаєте,
А Вишневецький і Любомірский його не видавають.
- Що небож-хане 14), як знаєш? стане не по пилявецькому 15):
Не утікають, от наступають ік бунчукові ханському!
- Ой не глядіте, треба ся бити — хан мурз напоминаєть.
А Лях не дбаєть, мурз забиваєть, в їx крови міч свій купаєть 16).
Пав страх на хана, слав до гетьмана: “Яка нуж уступила! 17)
Щоб твоя рада, істинна зрада, нікому ся не снила!
Я проч одхожу да пак вихожу — за зраду маю 18) тобі,
Що ми ся стало — кілька пропало мурз моїх! Ти рад же собі!” 19).
В ноги падаєть, тисячі даєть Хмельницький ту ханові:
- Я сенатори Польськой корони і короля дам тобі,
Всі бо нестатки і всі достатки завтра їx візьмеш собі!
В пятницю рано ушиковане войско до бою було.
Ляхом вигода, а нам негода: небо сонце закрило,-
Бо ся прибрали, всі в шику стали, сонце їм засвітило.
Ляхів 20) козакам славним юнакам і глядіть страшно було!