Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 135

Як відповідь на ті горячі слова, які гетьман переказував цареві через сього самого Гавриїла і Арсенія Суханова, в листопаді минулого року, сі кисло-солодкі фрази звучали як іронія. Та ще при тім, як бачимо з звідомлення Богданова, митрополит ніби то від себе, але очевидно — з московської ж інспірації додав, що він дивується, якже се гетьман, відкликуючися до інтересів православної віри, сам держить “брацтво і спілку” з бісурменом, кримським ханом, що в сім брацтві руйнує православну людність, побиває і забирає в неволю? Митрополит, живучи в бісурменській неволі, може посвідчити, що союз з бісурманами не може бути користним: закон їх обовязує шкодити “гяурам”, і найкращий тому доказ — поведінка кримського хана в останній кампанії: як він зрадив Запорозькому війську, і самого гетьмана взяв в неволю, очевидно на те щоб видати його королеві. Гетьманові треба залишити сей союз і всяко вистерігатися хана, щоб він йому не наробив великої шкоди.

Гетьман здержливо відповів, що се він і сам розуміє: через хана програлося кампанію, бо як той його захопив з собою, військо боячися, що Орда почне грабувати їх країну, покинуло обоз і побігло й собі для охорони своїх родин ²). Але неволя змушує до сього союзу: воюючи з Польщею сам на сам, гетьман мусить бути в приязни з ханом. От коли б цар прийняв козаків в підданство, тоді вони б ханом не дорожили: гетьман тоді самого хана привів би в підданство цареві, а як би хан тримався б і з Польщею, се теж зовсім не було б страшним! ³)

На сю ж тему мав секретну розмову з Богдановим Виговський. Виясняв мотиви, з яких цареві треба тепер же прийняти в підданство “Малую Русь”: се принесе цареві велику територію, веливі доходи з промислів і з торгівлі, забезпечить від Польщі, так що та ані думати не посміє про війну з Москвою; навпаки, Польщу і Литву можна буде так само привести в підданство. Коли ж цар, не зволить прийняти їх, козаків, в скорости, і їм прийдеться піддати ся польському королеві, то польський король напевно почне зараз війну з царем, і козаків зараз почне намовляти і грошима задобрювати, щоб йому в тій війні помогли — щоб православних Малої Руси з царем посварити і до кровопролиття привести. Він, писар, сильно побоюється, що король в такім разі дійсно привів би таки до того, що козаки разом з Поляками рушили б на Московське царство, а кримський хан поготів! Відомо цареві, як король з ханом на Московське царство замишляли, і козаків на поміч закликали: їх злий умисел тільки тому й не здійснився тоді, що гетьман і військо Запорозьке рішучо відмовилося йти на православну Москву: за те й хан довго на гетьмана гнівався. А тепер цареві сам час (“большое время”) прийняти православну Малу Русь під свою руку — тому що з боку польського короля виявилися явні неправди, які дають цареві на те повне право ⁴).

Правдоподібно не без звязку з сим той же писар поінформував про те, що розповідали товариші з Литовського війська, захоплені і прислані роз'їздом полк. Мозирі. Мовляв, чули вони від Радивила, що король і сенатори доконче хочуть з козаками замиритись, чекають їх послів. А коли козаки не пришлють, то король і сенатори задумують розіслати тайні універсали до митрополита, київського духовенства і всіх людей світського й духовного чину по всіх городах, аби вони намовляли і всяко приводили Запорозьке військо, щоб воно з королем замирилось і знову було у нього в підданстві. А для того їм сього хочеться, що з Москвою неминучий розрив: цар домагається неможливих річей — кари смерти на таких великий людей за дрібні проступки (прописки в царських титулах). Се дає привід уважати згоду за зірвану; тому замирившися з козаками король і сенатори задумують почати війну з Москвою, щоб загамувати усобицю з козаками (звернувши їх сили й інтереси на сю війну) ⁵).

Сі представлення не знаходили в Москві сприятливого відклику. Там очевидно досить песимістично задивлялися на козацьку справу і вже не мали охоти до інтервенцій. Саме коли Богданов приглядався українським справам на місті, московській уряд, одержавши відомости про берестецьку катастрофу, вислав обіжника до пограничних воєвод з інструкціями, як їм бути з козаками, що приходитимуть на московську границю, потім як вони “пошли розно” з табору: невеликі ватаги, 20-200, які посилатимуться на те що прийшли від гоненія польського, оселяти на пограничу, а великі партії, такі що приходитимуть з своїми полковниками навіть, — справляти на Волгу, дальше від границі ⁶). Очевидно, московські політики передбачали повний розвал і ісход козацького війська і меньше всього мали охоту тепер вязатися з ним.

Про зносини з Кримом Богданов зібрав такі відомости. Хан і його міністри прислали листи, обіцюють прислати з Крима нові сили, до 100 тисяч, в поміч тим мурзам, що зісталися з Хмельницьким “без наказу кримського царя своєю охотою”. Копії сих листів Виговський дав Богданову ⁷).

Московські післанці, що сиділи в Криму, записавши під днем 18 (28) липня спішний поворот хана з нещасливого походу ⁸), три дні пізніш нотують приїзд козацьких послів: “Липня 21 (31) прислав гетьман Хмельницький до Іслама-гірея царя трьох чоловіка козаків, щоб цар прислав йому в поміч Татарів воєнних людей, і цар з тими козаками переказав Хмельницькому, що він пішле до них своїх воєнних людей з ближнім чоловіком калґи-Караш-аґою. Тих козаків відправлено з Криму 1 серпня, а Караш-аґа пішов до Запорозьких козаків 5 (15) серпня; кажуть, що Татар пішло з ним тисячі три або чотири. Та по 20 (30) серпня Караш-аґа стоїть у Перекопі і невідомо чи піде до козаків” ⁹).

На свою реляцію диванові на свій останній похід хан дістав прихильну відповідь і заохоту до дальшого підтримування козаків — царгородська реляція Лупулові, цитована вище так оповідає:

“Порта відправила того капеджілар-кіаю 13 серпня, і посилає Мустафу аґу до хана з шаблею і кафтаном і з таким писаннєм, щоб коні годував і військо готовив і обережно в річах поступав. При тім щасливим його називає: “де прийдеш, всюду здобуваєш славну перемогу”, а брата ханського заохочує такими словами: “нехай готується на війну, той Хмельницький буде його кликати в поміч”, — наказує йому, аби як тоді так і тепер ішов на військо короля й. м.

Так от хан представив свою справу перед Портою — що вона ще йому поблажає.

Посли Хмельницького, що були затримані, дістали відправу і мають з Константинополя рушити до свого пана 28 серпня. Порта посилає з ними свого посла Османа чауша з листом і кафтаном. Коли козаки прощалися з Портою, їм сказано: “Добре чините, що горнетеся під оборону нашу. Бог учинив нас стовпом всього світу, до нас удавайтеся як до свого прибіжища — і ніколи того не пожалуєте.

До Хмельницького написано від Порти так: Пишемо до хана, аби він рушався кождого разу як потрібуватимеш ханської помочи. Отже й тепер збирай як найскорше своє військо, а як тільки збереш, дай знати ханові: він-знай то-піде сам з своєю силою, аби сьте тої осени на Поляків наступили, аби неприятелі не тішились.

Таку то заохоту дають Турки Татарам і козакам до нападу на коронні землі. А про вашу господарську милость козацькі посли так в Константинополю представляють, що в. м. не козакам, але Полякам сприяє. З того приводу Порта [пише до Хмельницького: чули ми, що вам трохи не пощастило, але се не важно: збирайте велику силу й старайтеся дати неприятелям відсіч.

Від Ракоція прийшов до Порти лист 11 серпня: дає знати, що козаки дали битву Полякам, з обох боків не мало розлилося крови, але козаки зістались при своїй давнішій силі, і маємо надію, що візьмуть над Поляками гору ¹⁰).

Козак Семен Сірий з товаришами, що їздили в посольстві від гетьмана до Ракоція і саме вернулись, оповідали Богданову, що Ракоцій обіцяв одночасно в гетьманом наступити на Польщу; але вони тепер не думають, щоб Ракоцій справді післав своє військо на Польщу, як довідався, що козаки не додержали поля королеві, бо самому йому против Польщі стати не під силу ¹¹). Про мунтянського воєводу казали Богданову, що він має порозуміннє з гетьманом, а волоський у всім йому ворог, і доньки за гетьманового сина дати не хоче. Турецький султан обіцяв прислати поміч на Польщу, але не відомо з яких причин війська не прислав, і обіцянки не додержав ¹²).