Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 153

В подібних рисах представляє се і литовське оповіданнє:

21 і 22 вересня підступивши під саму Білу-Церкву, за милю, визначено другого дня з'їзд і декляративно подано пункти. Але він (Хмельницький) своїм звичаєм протягнув час, не тих вислав на трактати, кого обіцяв, й инші дав пункти-з Зборівського договору. Тоді дано рішучо відмову, і роз'їхалися з нічим. Пан краківський за той час чекав в таборі князя й. м.-перед тим табором з'їздилися, і коли вернулися комісари, що з'їздилися самі, без гетьманів,-він там же зібрав нараду: що робити, чи підійти під неприятельський табор і спробувати щастя, чи не тратячи людей кинутися на його волости та господарити в них огнем і шаблею? Рішили се друге-але попробувавши (наперед) першого” (л. 68-9).

Наступ коронного війська на Білу Церкву, безсумнівно, мало гармоніює з тими лагідними тонами, в котрих представляє переговори обозовий дневник, і мотивованнє, дане сьому походові (“відібрати присягу від війська”), розуміється нічого не варте. Чи Потоцкому стала підозрілою щира воля до згоди у Хмельницького і старшини, вихвалювана комісарами, і він зміркувавши їх кунктаторство, хотів погрозою рішучої розправи змусити до капітуляції? Чи хотів зробити вражіннє на “чернь” і придушити її опозицію замиренню? Чи робив уступку партії непримирених: Каліновского і Радивила, і давав їм скоштувати можливість оружної розправи, поки не прийшли головні татарські сили?

На жаль в своїй реляції Потоцкий не пояснив сього; записав тільки, що після того як комісари з козацькими послами приїхали до польського обозу під Германівку, він рушив з військом під Білу Церкву з таким наміром: “або заспокоїти вітчину трактатами, коли се буде можливе-або далі вести зачату (і перервану перемирєм) війну”. Литовське звідомленнє стилізацією своєю натякає на нові рішення повзяті з огляду на білоцерківський інцідент, але на жаль ми нічого не знаємо про подробиці сього рішення і тих арґументів, котрими воно було подиктоване.

З польської сторони, в кождім разі, се був крок в високій мірі рискований, можна сказати-розпучливий. Хмельницький накликав його, я думаю, тим що привів свій табор під Білу Церкву і таким чином, сконцентрувавши козацькі сили, дав Полякам можливість і спокусу спробувати рішити конфлікт рішучим боєм. Коли його тактика в сій другій білоцерківській компанії була кунктаторська-як се з усього виглядає-то се можна вважати помилкою з його сторони. Він мав вірного союзника-час, що повільно, але бездоганно розкладав і нищив польське військо і ґарантував його знищеннє без усякого риску з козацької сторони-як що тільки вона могла чекати. Але може бути, що по козацькій стороні були також небезпечні симптоми депресії, загальної зневіри-і непевности що до гетьмана і старшини, так що сі симптоми підтинали тактичну лінію і козацької сторони?

Примітки

¹) Так се власне представляє, з литовського становища, вище цитована Continuacio dyariusza ркп. Краків. академії 1017 л. 67.

²) Commentarius c. 149-150, Staroz. c. 294, 349-850, Єрлич с. 153. Сей бій під Київом на Дніпрі представлений на однім з рисунків Вестерфельда,-у Смирнова табл. V. 2; дослідник вважає його мало реальним, мабуть пізніш скомбінованим з реальних краєвидів. Про відібраннє від Поляків награбленої раніш здобичи див. оповіданнє вище на с. 322 і нижче в реляціях Виговського ст. 351. Смирнов, ставлячи собі питаннє, що сталося з київською фльотою Радивила після того, як він з усім військом рушив з Київа під Васильків і Білу Церкву і відти пішов на Литву, висловлює здогад, що Радивил скористав з перемиря проголошеного Хмельницьким коло 10 вересня і відправив свої байдаки додому (с. 304, 312). Але се досить мало ймовірно, особливо коли припустити, що на тих Радивилових байдаках була ріжна заграблена в Київі здобич. Та досить і того, що таке переконаннє було в людях, що на тих байдаках лежить київське добро: ледве щоб випустили їх! Дуже можливо, що литовські байдаки так і не рушили з Київа, розшарпані козацькими нападами (“козаки вже почали були докучати з Дніпрових островів литовському війську і урвали три литовські байдаки”-Staroz. 296), а що було цінніше і портативніше з здобичи-Радивилове військо мабуть перед тим вивезло з Київа під Васильків і Білу-Церкву.

³) Реляція про замиреннє з 1 жовтня з обозу над Рутком (pod Rudkiem) -Осол. 2286 л. 202.

⁴) Staroz. I. с. 295, пор. 296, Рудавский с. 83-4 в такій формі переказує умови поставлені Хмельницькому через Маховского: Козаки мусять облишити союз з ханом і вигнати Татар з Руси. Реєстрове військо обмежується 15 тисячами, козацька територія-Київським воєводством. В в. кн. Литовськім їх не має бути. Козацьке військо має бути розпущене і протягом чотирьох місяців має бути споряджений реєстр і поданий до київських книг. За гетьманською булавою зістаються надані їй маєтности. Польське військо має бути розложене окремо від козацьких становищ. Реліґія з обох боків має бути незаймана. Єзуїтська колєгія київська має бути відновлена. Євреям знову буде вільно мешкати на Руси. Ті що пристали до козацького війська, дістануть амнестію. На найближчий сойм козацьке військо вишле своїх послів.

Трудно рішити, чи Рудавский дійсно мав перед очима такий начерк, чи скомбінував його з оповідання про переговори Маховского з козаками, що його використав, і з пізнішого тексту трактату? Дечого з того в трактаті нема!

⁵) Staroz. c. 295.

⁶) В “Польських справах” московського посольського приказу (1651 стовб. 16 л. 279, 330 і 331) єсть три “вістові письма” Виговського з місяця вересня н. с., але вони мало що дають. Перше звідомленнє привіз до Путивля Василь Бурий 28 с. с. серпня, друге і третє Марко Антонов 14 вересня; згадки про відібраннє київської здобичи треба мабуть прикласти до битви 5 вересня; се дає приблизні дати написання. Перше і друге звідомленнє адресовані путивльському воєводі, третє думному дякові Волошинову:

І. Добродію, приятелю мой! Тепер умер Вишневецкий, недель д†тому; до Замостья повезено тЂло. И тутъ єст з войскомъ лядзким Потоцкий, Калиновский, Ланцкоронский, Кисель, войска козацкого єсть много на трох мЂсцах, Татаре есть и солтан калга з войском зараз будет. При том якъ бы там що мого прислано, кажи спрят дать, жебы без шкоды. До нас посланца незабавне шли. Остаток з посланцем говорил-во въсем вЂръ. (Ориґінал на малім клаптику, вісімка паперу).

II. ДобродЂю мой! Объявляю вашей милости, что Ляхи присылали на мир Маховского, Нагоретцкого, однако совЂту нЂтъ; а то слышет, что у короля польского есть посол хана крымского, не знать для какова дЂла; а Вишневетцкой подлинно умер; а тут Потоцкий, Калиновский, Ланцъкоронский, воевода бряславский, воевода подольский, воевода киевский Кисель с войскомъ польскимъ; а с войском литовским князь Радивил. Ис Киева поимали были из церквей образы и колокола и Днепром в Литву послали, и казаки суды погромили. Орда есть, а над ними начальной Карашъ-ага, а с ним 12 аговъ. А что подлинно будет-обвещу (“список”).

III. ДобродЂю мой и приятелю! Присылали Ляхи на згоду, сирЂчь на миръ Маховского, Нагоретцкого и знову поЂхали, но они сказывали, что от царского величества гонецъ есть у королевского величества, не знаемъ с чЂмъ. А войска лятцкого сказывают 50 тысячъ польского, а литовского войска 15 тысячъ, стоят теперь Ляхи под Васильковомъ. Хана крымского посол есть тайно у короля польского, теперь пришолъ до нас старший над Татарами Караш-ага. А какъ хто тамъ из сродичей моих приЂдеть или рухледь привезет, прими пожалуй. Я царскому величеству готов і впредь служить, только через кого вЂдомого дамъ знать.

По сім додано, очевидно приписка на тімже листку:

“Добродію брате! Ныне козаки погромили 6 стругов на ДнепрЂ, и отняли образы и колокола и иной церковной наряд, что в Киеве поимала Литва”. (“Список”, ориґіналу нема).

⁷) Staroz. c. 297-9.

⁸) Оссол. 2286 л. 202 об.