Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 52

Арсеній не знав що відповісти, і вимовився тим, що тоді був в Мунтянській землі, а Виговський підчеркнув, що от козаки тверді в своїм слові: як обіцяли цареві приязнь так і держать, а на доказ того розповів те, що я вже подав вище (с. 86), як гетьман охоронив Москву від татарського наступу і звернув його на Молдаву, а закінчив таким несподіваним фіналом: “А государ має нас усіх за невірних!” Арсеній не вважав потрібним розвивати сеї неприємної теми, і відповів тільки: "Говориш не знать що (не дЂло): ми вас маємо за християн” (685).

"8 ноября митрополити коринтський ⁹) і назаретський служили літурґію в церкві коло гетьманського двору. Гетьман підчас літургії стояв з сином на правім крилосі. Після заамвонної молитви оба митрополити вийшли з олтаря царськими дверима, а перед дверима постелено ковер, і вони покликали гетьмана з сином, веліли їм стати на коврі на коліна, а митрополити положили їм на голови омофори, і наперед митрополит коринтський прочитав молитву грецьку, потім митрополит назаретський дві молитви руські, з київського требника. В многолітії і на єктеніях митрополити поминали гетьмана государем і гетьманом Великої Росії ¹⁰).

Після літурґії гетьман пішов з церкви до дому і закликав з собою митрополитів і всіх нас. Як прийшли до ґанку, гетьман зустрів нас у сінях при дверях.

Війшовши до світлиці, митрополит назаретський подав гетьманові свої єрусалимські дарунки, а строїтель Арсеній підніс образ Богородиці в шатах і коряка сріблом обложеного. Гетьман принявши просив сідати. В кінці стола сів митрополит коринтський, з лівої руки його сіла жінка гетьмана, на лавці митрополит назаретський, а против нього гетьман у кріслі. Коло митрополита сів на лавці строїтель Арсеній, а против нього післанець князя Домініка Григорий Заруцький.

Сидячи за столом гетьман сказав: “Ніхто мені так не докучив, як цар московський ¹¹). Послали ми до його милости своїх послів, і він їх добре прийняв і гарно відповів, а иншим разом уже сказав инакше: що у нього з королем вічна згода”. Строїтель сказав: “Государ рад соєдиненію й любови!” Гетьман каже: “Дай Боже, аби православні християни поєднались і ворогів хреста Христового викорінили!” Кілька разів повторив: “Коли государ нас не прийме і помочи не дасть, то я вже буду невинен! хіба неволя нас поєднає — так як Волохів!” ¹²). А за столом і він і всі пили за здоровлє государя і за поєднаннє (686).

Ноября 9 в 2 годині дня прийшов гетьман на подвірє до митрополита назаретського і до Арсенія, до їх келії, й дав про себе знати. Вони стріли гетьмана за ворітьми з хрестом, і як митрополит з гетьманом війшов до келії, сів митрополит на головнім місці, а гетьман на лавці, Арсеній на лавці против гетьмана, а писар на лавці нижче гетьмана. А Греків і своїх всіх гетьман велів вислати з келії. І трохи піднісшися, гетьман сказав: “Отці святі, отче митрополит і ти отче Арсеніє, послухайте! Раніш ми посилали до й. м. государя-царя своїх послів, просили у нього помочи, били чолом, щоб він нас прийняв під свою державу. Государ сказав: Добре! гарно прийняв, але так не зробив як нам казав. Після того ми післали знову, а государ відповів уже инакше: нібито з королем вічна згода і він не може помогти! Тепер я ще через вас, духовних людей, переказую до государя на словах, щоб з нами милостиво поступив, прийняв нас під свою державу і поміч нам дав, а я йому буду служить. Нехай нас не пускає до бісурмен ¹³)! нехай дасть нам про се певну відомість через писаннє або через якусь духовну людину, щоб нам було на що надіятись. А коли государ нас не пожалує: під свою державу не прийме і помочи не дасть, що йому буде, як я зложуся з Турками, з Татарами, з Волохами, Мунтянами, Венграми та піду і землю його спустошу так як Волоську?”

Арсеній сказав: “Мости-пане гетьмане ¹⁴)! Як ви були в Волохах, проти вас ніхто не виїхав ані вистрілив, і сам воєвода Василь в гори втік. А у нас би вас стріли на границі, не тільки що під Москвою, і пролилося б крови богато! Московська держава не така як Волоська земля, до лісу або в гори з городів би не втікали!” Гетьман на се відповів: “Я вже знаю як з тим бути ¹⁵). Але як государ мині поможе, то ні кримський (хан) на нього не піде ні Ногаї. Кримський мині казав: хто тобі друг, і мині друг, а хто тобі недруг, той і мині недруг; куди ти підеш, і я піду туди. Але перше треба лядські роги зломити, тоді й Турок наш буде!” А далі: “Я з кримським про те говорив: Що якби государ післав на Ляхів з свого боку? — він тому дуже рад!” ¹⁶).

Арсеній каже: “Мостипане-гетьмане! якже государ піде на Ляхів — переступить хрестне цілуваннє і нарушить вічну згоду?” А гетьман, сидячи за столом говорив: “Отче Арсеніє, посилав я до й. м. государя-царя своїх послів, і з того мині сором і ніякої користи, але я на його царську милость надіюсь і в своїй правді стою”. — І нахилившися через стіл почав Арсенієві говорити на ухо, потім перестав, встав з-за столу і перейшовши до кімнати, зачинився, сів і посадивши Арсенія против себе, став говорити: “Отче Арсеніє, ти ото сказав, що государ не може переступити хрестного цілування. А Ляхи легко переступають хрестне цілуваннє — бо їх папа розгрішає від усяких нарушень присяги. Я тобі скажу такий секрет про Ляхів — ти дай знати государеві. Був у короля кримський посол, їхав назад через Волоську землю; з ним їхав польський посол до хана і був у Василя воєводи. Василь воєвода їх напоїв, і вони йому всі секрети свої одкрили. Їде польський посол до хана з тим, щоб той ішов на Москву, а він (король) ударить на Москву з своєї сторони, щоб узяти своє — чим заволодів московський цар. Сьому, отче Арсеніє, вір, се правда! а коли не віриш, я тобі скажу, хто мині писав, і листа його покажу!” І почав гетьман перебирати в кешені листи, та не знайшов того, сказав — “У писаря”. І далі говорив: “З сього нехай зрозуміє государ лукавство лядське — що вони в присязі не певні, папа їм на все розгрішає! А писав се мині Василь, і я се слово переказую з тобою й. цар. вел., а писати і з ким небудь иншим посилати не смію, щоб не донеслось кудою небудь до Василя і до хана — щоб Василя і себе з ханом не посварити. А тобі я вірю, бо ти духовна особа ¹⁷), цар. вел. богомолець”. І дуже просив, щоб я се государеві переказав, а більше нікому не говорив. Так казав: “Ти тому, отче Арсеніє, вір, правду — не вигадку тобі кажу; показав би тобі й листа, та нема близько, у писаря. Коли хочеш скажу пошукати”. А Арсеній на те сказав “Вірю, мости-пане, і твоїм словам!”

А гетьман говорив далі: “Ти, отче Арсеніє, говориш, що благочестивий государ не хоче переступати договору задля хрестного цілування. Отже Ляхи переступають, а папа їх у тім розгрішає! Коли государ рахує собі таке діло за гріх, — його благословлять чотири вселенські патріярхи з усім освященним собором, і молитиме за нього Бога вся Грецька земля і всі православні, розгрішать від тої клятви і простять, і більше того — всі будуть за нього богомольцями! Мині се відомо, бо се пише мені вселенський патріярх Партеній царгородський, і Паїсій єрусалимський, і всі благочестиві того бажають: Греки, Серби, Болгари, Волохи, Мунтяне, щоб нам бути в з'єднанню! Отже коли папа — відступник благословляє і розгрішає Ляхів і від усіх заклинань розвязує, і Ляхи на те надіються, — то наскільки більше від проклятого папи можуть розгрішати государя наші благочестиві патріярхи, весь освящений собор і монахи? Особливо в такім добрім ділі, що ми благочестиві будемо об'єднані і визволятимемо з неволі церкву божу і християн!”

І далі говорив: “Отче Арсеніє, Ірод присяги додержав і Предтечу вбив, яка йому користь з такої правди? Чи не краще йому було збрехати? А Раав блудниця збрехала, і чи винна за ту брехню? ще й вічне благословеннє дістала за ту брехню! А в однім місці написано: Хто бив пророка, той спасся, а котрий не бив, той пропав! Так міг би й государ обстати за нами, бо ми одні християни з вами!” І виходячи з кімнати сказав Арсенієві: “А з тим усім я государеві слуга (холоп) і й. ц. вел. свій поклін посилаю” — і поклонився низько. А вийшовши з кімнати і сівши з митрополитом на старих місцях ще двічі й тричі нагадував Арсенієві, щоб того не забув, що говорилося в коморі.