Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 3
Примітки
1) Їй присвячений том V і VI Історії України-Руси.
2) Як я вже мав нагоду вказувати (в І т. Історії України, вид. 2, с. 2) слово „україна” в старих українських памятках, як лїтопись Київська і Галицько-волинська (XII-XIII вв.), уживається в загальнім значінню пограничної землї. В XVI в. ся назва спеціалїзуєть ся для середнього Поднїпровя і з часом стає не тільки технїчним виразом, але й власним іменем для східно-полудневих українських земель (Поднїпровя з середнїм Побожем).
СХІДНЯ УКРАЇНА І ЇЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЯ ДО ТАТАРСЬКИХ ПОГРОМІВ XVI В.: ФІЗИЧНІ ОБСТАВИНИ СХІДНО-УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ, БОГАЦТВО ПРИРОДИ, УКРАЇНСЬКЕ ДОЗВІЛЛЄ.
Середнє Поднїпровє, що в перших віках історичного житя українських земель було огнищем полїтичного, економічного, культурного житя для цїлої Східної Европи, в тих темних столїтях ( 1/2ХІII- 1/2XVI) стало глубоким перелогом, на якім буйно віджила дївича природа, не чуючи над собою важкої руки чоловіка, і серед неї на ново сходили сходи суспільного житя, де в чім навязуючи до традицій давнїйших, староруських, в иньшім — розвиваючи ся вповнї ориґінально серед дозвілля сих здичілих пустинь. Не тільки на мешканця Західньої Европи, призвичаєного вже до тїсного, інтензивно-культурного людського житя, але й на людей з центральних земель вел. кн. Литовського, також ледво що зачеплених якоюсь культурою, сї східнї українські землї середини XVI в. робили вражіннє якихось диких просторів, незвичайно буйних і богатих дарами природи та позбавленних вповнї руїнних слїдів людського житя. Подібне вражіннє, яке робили на Европейця простори Америки — її ґіґантські степи, ґіґантські лїси, ґіґантські ріки, незвичайно буйна природа і незвичайно слабкі слїди людського житя. Звісний литовський мемуарист середини XVI в. Михайло Литвин — чоловік імпульсивний, з буйною фантазією, добре, хоч і не без гіперболїзму, віддає нам сї вражіння від дикого українського дозвілля в своїм трактатї — призначенім для його земляків, також не дуже помащених культурою 1):
„Київ, пише він, „має ґрунти такі родючі і легкі для оброблення, що як виорати їх парою волів, і то тільки оден раз, буде пребогатий урожай. Навіть не оброблені, сї ґрунти дають рослини поживні для людей своїм коріннєм та стеблом. Також дерева з ріжними благородними овочами і виноградні лози з великими витяхами, зовсїм добрими, — вони дико ростуть самі подекуди на скалах. В старих дубах і буках, дуплястих від старости, зчаста здибають ся рої пчіл і стільники прегарні кольором і запахом.
„Звіря в лїсах і полях така сила, що зубрів, диких коней і оленїв бють тільки для шкіри, а з мяса беруть тільки хребетні, товстїйші части, решту кидають — так його дуже богато. Олениць і диких кабанів зовсїм не вживають. Диких коз така маса прибігає зимою з степів в лїси, а лїтом в степи, що селянин бє їх тисячки. На ріках дуже богато бобрових гнїзд. Птахів сила предивна, так, що весняною порою хлопцї набирають повні човни яєць качачих, диких гусей, журавлїв, лебедїв, а пізнїйше набирають повні хижі молодих птахів. Орлят беруть до клїток за для їх пер, що прилажують ся до стріл.
„Собак годують мясом звірячим і рибою. Ріки там бувають повні риби, коли нечувані маси осетрів та иньшої великої риби йдуть з моря на солодку воду. Тому деякі з рік звуть ся золотими, особливо Припеть. Дїйсно вона в однім місцї, коло Мозиря на устю р. Тура 2), коли прибуває свіжа вода з джерел, на початку марта, що року наповняєть ся таким множеством риби, що як кинути спис, то він стерчитъ і тримаєть ся просто, немов би його встромив в землю — така там густа риба! Сам би я не повірив, як би не бачив часто, як там черпали без перерви рибу і наловляли часом на оден день тисячку маж приїзжим купцям, що приходять туди під той час, коло повороту сонця (весняного зрівняння)”.
Иньші письменники, другої половини XVI в. і першої половини XVII вторують сим звісткам, оповідаючи дива про родючість, буйну рослинність і богату фавну східно-полудневої України — Поднїпровя, Браславщини й східнього Поділя. 3)
Чуда кажуть про незвичайну видатнїсть ґрунту, — так що оброблений як найлихше, він дає неймовірні урожаї, вертає посїв до сто разів. Сїяти там що року не треба — на Поділю досить одного року зорати й посїяти — уродить і на другий, а дасть одного року і другий і третїй урожай. Коли лишити плуг на полї, то він за два за три днї так заросте, що трудно його знайти. Трава на пастівнях така висока, що волів ледво видко в нїй, як пасуть ся: часом навіть і рогів з трави не видко. Ґрунт такий родючий та тяжкий, що треба запрягати волів по кілька пар. Бжоли така сила, що вона робить стільники не тільки по дуплах, але й по ямах. Риби така маса місцями, що вона сама гине від тісноти по озерах і затоках, коли вода почне убувати. Я сам бачив, оповідає Боплян, як на устю Орели, закинувши невід, витягнули більш як дві тисячі штук риби, і найменші з них були довгі на стопу. Самару козаки звуть святою рікою, за її богацтва, як здогадуєть ся він: її околицї найбогатші воском, медом, звіриною, будівляним деревом; тут пробуває маса рибалок, що за браком соли вялять рибу в попілї, а також сушать її в великих масах.
Полишаючи на боцї гіперболїчні подробицї, ми чуємо в сих відзивах, хоч би й перебільшених, реальні прикмети тодїшнього українського дикого дозвілля. Навіть у сухих рахунковичів, правительственних ревізорів, що описували доходи українських старостів в серединї XVI в., воно вириває вирази здивовання, коли вони говорять про свобідне житє українських уходників Поднїпровя, що „уставичъне там живуть на мясе, на рыбе, на меду зъ пасекъ, зъ свепетовъ и сытять тамъ собе медъ яко дома” 4), або про роскішні займанщини тутешнїх осадників. „Суть иншыи пасеки, иж и три селища за одну пасеку не стоять, пише ревізор про міщан браславських, — „при которой єсть на милю земли, а в наменшоє на полмили; также в него пашня, стави спустныи, пчолъ мноство, зверъ всякий, сады и огороды овощовыи роскошныи и всякий иншый пожитокъ, в которую пасеку и в земли и в сеножати и дубровы, што ку єй прислухаютъ, не толко не волно єсть никому входовъ и пожитковъ никоторыхъ мети, але и дровна ани травы стебла нихто даромъ взяти не можетъ, олижъ все за поклономъ” 5). „Пашня тамъ родить збожьє всякоє завжды лепей, нижъли при котромъ иншомъ замъку”, — пише иньший ревізор про браславське староство. „Конемъ и въсякому быдлу хованьє тамъ роскошъноє по дубровахъ и свинямъ по дубинкахъ через зиму, а тамъ радо ся быдло всякоє тамъ множитъ. Зубровъ, оленей, лисицъ и иншого зверу множество великоє. Меду тежъ офитость великая, а предне доброго, чистого, белого, безъ бортей и безъ всякоє працы великоє, не только съ пасекъ, але готового съ вепетовъ выдираючи” 6).
Край, досить богатий сам по собі, пролежав облогом кілька столїть. Став перелогом на всїй просторони до глубшого Полїся — поза Київ, Житомир, Остер, Чернигів, — вибуялим, богатим природними силами, але диким, некультурним. Як і коли стало ся се з колишнїм огнищем східно-европейського житя?
Примітки
1) De moribus Tartarorum, базельське вид. с. 33 і далї; переклад в Мемуарах вид. Антоновичем І с. 48 і далї.
2) Річки того імени під Мозирем нема, треба розуміти котрийсь з припетських притоків.
3) Guagnini Sarmatiae Europeae descriptio вид. 1581 р., с. 40-1, Blaise de Vigenere La description du Royaume de Pologne, 1573 — в Мемуарах вид. Антоновичом I с. 70. Orassinii Polonia, 1574 л. 112-3 (переклад Будзіньского, 1852). Broniovii Tartariae descriptio, 1595, с. 26 (перевод в Записках одеських т. VI). Cellarii Poloniae descriptio c. 21-2. Beauplan Description de l'Ukraine, вид. Ґолїцина с. 86 і далї (переклад в Мемуарах вид. Антоновичом кн. II).