Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 49

37) В лїтературі єсть ріжниця в поглядах на мотиви, якими водив ся Витовт: одні бачать в коронаційнім епізодї прояв давнїйших змагань Витовта до самостійности, иньші — інтриґу ворогів польщі: Жиґимонта й пруських рицарів, що збаламутили Витовта. Перший погляд переважає в росийській і нїмецькій лїтературі, другий — в польській (найбільш характеристично у Прохаски).

38) Длуґош IV c. 7 (про сю звістку див. Prochaska Przyczynki historyczne c. 120), Codex Vitoldi c. 837.

39) Про сей Луцький зїзд і коронацийну справу на нїм, окрім праць вичислених в прим. 23) і на c. 153 (особливо статї Прохаски Ostatnie lata, Барбашева, Сарнеса), іще: Ковальницкій Луцкъ въ 1429 г. и Витольдова корона — Кіевлянинъ 1867. Powidaj Zjazd monarchow w ucku r. 1429 i jego nastepstwa — Przeglad polski 1869 III. Prochaska Zjazd monarchow w Lucku — Przew. nauk. Suto-wicz Zjazd lucki — Przeglad polski 1875, IV. Таубе Международный конгресъ на Волыни въ XV в. — Русскій вЂстникъ 1898, V (компілятивна статейка).

40) Історію сього епізода оповідають Жиґимонт і Витовт, Codex Vitoldi тамже c. 811-2, 815-838; пор. іще оповіданнє Длуґоша IV c. 366 і далї. Огляд коронаційної справи найповнїйше у Прохаски Ostatnie lata (деякі замітки до неї, против поглядів Прохаски, у Дашкевича — Политическіе замыслы Витовта. в київських Университетскихъ ИзвЂстіяхъ і у Барбашева ор. c. Том третїй Codex saec. XV, виданий по тім, не принїс для сеї справи нїчого.

41) Codex Vitoldi c. 810.

42) Codex Vitoldi c. 815-8.

43) Nisi vestra serenitas cum prefato domino Romanorum rege mutuo vos avisaveritis... nos sicut illiberos esse diffamastis liberos dimulgantes, cum omnino cum terris et dominiis nostris sive vobis placeat vel displiceat — liberi, faciliter extunc tota christianitas non modica pacietur detrimenta. Ibid. c. 831, пор. 837, 841.

44) Codex Vitoldi c. 838, 842, 856.

45) Cod. Vitoldi c. 868, 912, 924, 945, 947, Codex ер. saec. XV т. II ч. 179, Длуґош IV c. 381.

46) Codex Vitoldi c. 837.

47) Codex saec. XV т. II c. 238, Codex Vitoldi c. 942, пор. Supplementum ad hist. Russiae monum. c. 209 (відзиви вже по смерти Витовта).

48) Script. rer. pruss. III c. 493, в нотцї.

49) Codex saec. XV т. II c. 546.

Переміни в устрою в. князївства: Система князївств XIV в. і їх касованнє. Полоцьк, Сїверщина в 1380-х рр. — Дмитро і Корибут, відібраннє Луцька від Федора Любартовича і наданнє Витовту, відібраннє волостей від Скиргайла і Свитригайла. Систематичне нищеннє князївств в 1390-х рр., похід на Корибута, відібраннє Володимира від Федора Любартовича і його дальша доля, похід Витовта на Поділє, відібраннє Київа. Князївства які потім зістали ся; наданнє Поділя Спиткови; опорожненнє Київа; Поділє під Свитригайлом, вертаєть ся до Витовта; володїннє Свитригайла в Сїверщинї.

Разом з тим як уставляли ся й виясняли ся відносини в. князївства Литовського до Польщі й забезпечала ся державна окремішність його, переходили важні зміни в самім його складї.

Державний устрій в. кн. Литовського в XIV в. був дуже подібний до старої Руської держави. Чи то було наслїдком анальоґічного державного процесу, чи був тут вплив понять руського державного права, перейнятих литовською династиєю разом з руською культурою — тяжко рішити. Найскорше, що було тут і перше й друге.

Литовська держава складала ся з значного числа князївств, з князями з Гедиминової династії на чолї, майже або і вповнї самостійними, що титулували себе „князями з божої ласки”, або дуже часто й „великими князями”. Їх відносини й залежність від вел. князя, що сидїв у Вильнї, мали дуже субєктивний характер: залежали від особистих прикмет виленського князя й його спеціальних відносин до поодиноких князїв. До смерти Ольгерда ті відносини опирали ся на тїснім родиннім звязку: по всїх князївствах сидїли або рідні брати або рідні сини Ольгерда. Сила в. князївської власти піддержувала ся не тільки могутністю й талантами Ольгерда, а й тїсним союзом його з двома иньшими братами — Любартом і особливо Кейстутом, котрого Витовт, а за ним і оповіданнє давнїйшої русько-литовської лїтописи представляють мовби соправителем Ольгерда 1).

З смертю Ольгерда урвались оті родинні звязи, а усобиця 1381-2 рр. ще більше причинила ся до ослаблення моральних звязків між князями Гедиминової династиї. Іменованнє в. князем Ягайла з поминеннєм його старших братів — від першої жінки Ольгерда, як я вже зазначив, поставило сих Ольгердовичів в неприязні відносини до нового в. князя. Вел. князївство Литовське стояло перед перспективою роскладу на ґрупу вповнї самостійних князївств і перетворення великокнязївської власти в чисту фікцію, подібно як то стало з Руською державою в XII в. Сам Ольгердів наступник Ягайло дістав окрім Виленської волости ще землю Витебську, Минськ, Мстислав і Новгородок, для себе й заразом для меньших ще не роздїлених братів. Володїння були не великі і з ними тільки при великій енерґії й талантах можна було тримати в цїлости сей крухий орґанїзм.

А в тій крухости для в. князївства була велика небезпечність. З трьох боків сочили його вороги, маючи око на ріжні його части — Нїмцї на провінції литовські, Поляки — на західнї, а зі сходу зростало й скріпляло ся в. князївство Московське: його князї уважали себе спадкоємцями давньої Руської держави, як і Гедиминовичі, і в їх сторону зараз по смерти Ольгерда зазначив ся, як уже знаємо, небезпечний нахил в землях вел. кн. Литовського. Загрожене з усїх боків в. князївство Литовське мусїло неминуче згинути з ослабленнєм своєї державної орґанїзації. Тільки міцна вел. князївська власть могла його охоронити.

Побіда Ягайла над Кейстутом і забраннє його волостей — були Пірровою побідою. Ся побіда, як я сказав, розірвала родинні звязи і сотворила Ягайлови небезпечного ворога й претендента на батьківські землї в особі Витовта. Безперечно натомість скріпив сильно ролю Ягайла його вибір польським королем. Хоч як шкідними для в. князївства показали себе дальші наслїдки унїї (про се говоритиму низше), але на разї становище Ягайла як в. князя наслїдком унїї скріпило ся. Та заразом в. князївство зістало ся без господаря, бо Ягайло перебував переважно в Польщі. Іменованнє Витовта управителем в. князївства послужило щасливим доповненнєм до унїї з Польщею (говорю все про моментальні її наслїдки, і то з становища інтересів правительственної власти). Витовт принїс з собою незвичайні здібности, енерґію — й пильне око на справи в. князївства, а міг все рахувати на підпертє польських сил — аж до свого конфлїкта з Польщею. Таким чином значіннє й сила в. князївської власти були уратовані.

Але Ягайло й Витовт не заспокоїли ся на сїм. Вони переводять радикальну переміну в будові в. князївства, викидаючи сильнїйших князїв з їх волостей, або переводячи їх на дрібні волости та змушуючи тими кривдами до утечі. Таким чином вони в дуже сильній мірі зменьшують простір князївських володїнь і їх силу та значіннє, а незмірно підносять силу й значіннє вел. князя, бо ті відібрані від князїв волости переходять під його безпосредню власть. Процес сей розвиваєть ся головно в 1390-х рр. і на мій погляд, в сїм часї був вповнї сьвідомим, себто тодї великокняже правительство вповнї сьвідомо змагало до того, аби можливо зменьшити силу князїв і повідберати від них землї. Зістаєть ся тільки неясним — від коли в правительственних кругах зявляєть ся такий сьвідомий плян, і чиїм він був — Витовтовим чи й Ягайловим?

І Витовт і Ягайло беруть в нїм дїяльну участь. Витовт відограв в сїм процесї головнїйшу ролю, й можливо, що він був властивим автором його, хоч в тім часї був тільки управителем в. князївства, не володаром, отже про око, мовляв, працював не так для себе як в інтересах Ягайла. Але можливо, що Витовт з його далекосяглими плянами вже тодї був переконаний, що робить він не для Ягайла, а для себе самого.

Процес сей мав для в. князївства Литовського й для українських земель, що до нього належали, незвичайно важне значіннє, й ми тепер оглянемо його, застановляючи ся ширше над тими моментами, які безпосередно дотикали ся українських земель. Поминути зовсїм подїї, які виходять за границї української території не уважаю відповідним, бо тільки в звязку з ними виясняєть ся цїлість сеї акції й її значіннє. Для повности зачну від перших конфлїктів з князями по смерти Ольгерда, тим більше що, як сказав я, трудно на певно означити, від коли ся боротьба стає сьвідомою, пляновою.