Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 57

1) Див. вище c. 98.

2) Dzialynski Zbior praw litew. ч. l. Про сї справи говоримо ширше ще в дальшім томі (т. V гл. 2).

3) Codex ер. saec. XV т. II c. 290 пор. 271. З самостійних актів Витовта найбільше проречисті з погляду його протекції латинникам перед Русинами — його фундаційні привилеї нїмецького права, де Русини виключають ся звичайно з сього привілєґіованого права — див. т. V c. 238-9; хоч тут до певної міри се можно положити на рахунок релїґійної виключности самого нїмецького права. Див. зрештою факти зібрані у Лєвіцкого Powstanie Swidrygielly c. 29 (хоч не без помилок).

4) Constat enim toti orbi et a vestra sanctitate alienum non extat, quam late et longe sunt terro Rutenorum scismaticorum, quos nisi rex prefatus (Ягайло) cum fratre suo duce Vytoldo bone memorie in virga ferrea direxissent, maior ipsis in Christi fidelibus aditus seviendi patuisset, sicut iam, proh dolor, effrenacio ipsorum patenter incipit christiano ponulo malignare, казали польські посли перед папою, нарікаючи на союз рицарів з Русинами Свитригайла — Codex saec. XV т. II, 273.

Свитригайло й змагання українських і білоруських елєментів вел. кн. Литовськаго: Пляни Польщі на Литву по смерти Витовта. Свитригайло — його давнїйше житє, союз з Русинами, надїї Русинів на нього. Обставини вибору Свитригайла на в. князя. Пляни Польщі на Поділє, польські заходи і подільська конспірація; окупація подільских замків в 1430 р.

Витовт умер серед самого розпалу боротьби за повну самостійність в. кн. Литовського. Ся ситуація мала свій важний вплив на справу великокняжого престолу 1).

Безперечно, на краківськім дворі був від давна плян зробити кінець з окремішністю в. князївства зараз з смертию Витовта, хоч городельський акт виразно признавав станам в. князївства право вибрати по смерти Витовта нового великого князя. Ягайло потім твердив, що Витовт перед смертю передав йому велике князївство з усїма своїми землями, і по всякій правдоподібности Ягайло в момент смерти Витовта, бувши в Вильнї, не залишив дїйсно спробувати взяти велике князївство безпосередно в свої руки. Але при тім по подражненню правительственних кругів в. князївства на точцї своєї полїтичної самостійности, яке викликав коронаційний епізод, про се не можна було анї мовити в вел. кн. Литовськім. Литовські й руські пани однодушно виставили кандидатуру Свитригайла на великого князя, й Ягайло мусїв уступити.

З Свитригайлом ми стрічали ся вже не раз. По всякій правдоподібности, він був наймолодшим з синів Ольгерда й зіставав ся під доглядом своєї матери до її смерти (1392). Разом з Ягайлом він був охрещений в Кракові на латинство й дістав імя Болеслава. В латинстві зіставав ся він, очевидно, до кінця віку, хоч був проводирем руського елєменту. Першим виступом його був звісний уже нам витебський його бунт: коли Ягайло по смерти матери, що проживала з Свитригайлом у Витебську, захотїв узяти Витебськ собі, Свитригайло, вважаючи волость своєю, вбив присланого Ягайлом намістника й опанував Витебськ. Ся справа скінчила ся тим, що Витовт, здобувши Витебськ, в кайданах вислав Свитригайла до Кракова.

Пущений на волю, Свитригайло виїздить на Угорщину й починає оглядати ся за союзниками до боротьби з Ягайлом і Витовтом. Але не встигши орґанїзувати якогось поважнїйшого союзу, помирив ся в 1400 р. з Ягайлом, діставши від нього Поділє й деякі маєтности в Галичинї й Малопольщі. Се одначе не задовольнило його. З пізнїйших заяв його бачимо, що він уважав собі кривдою наданнє великого князївства Витовту: на його гадку воно повинно було припасти йому — Свитригайлу 2). Тож коли на поч. 1401 р. прийшло до формального признання Витовта вел. князем, Свитригайло, як оповідає нїмецький хронїст, повісив фальшиву печатку на грамотї 3), яку при тім мусїв видати, і зараз почав укладати пляни нової боротьби 4).

З початком 1402 р., не пробувши й двох лїт на Поділю, він тїкає до Прусії, з плянами нової боротьби. Та не встигши й сим разом нїчого зробити, він знову годить ся з Ягайлом і Витовтом, дістає Сїверщину, але звідси розпочинає слїдом нові конспірації, закінчені утечею до Москви (1408). Звідти, не знати вже близше — яким способом, опинив ся він, рік пізнїйше на дворі Витовта 5). Тут знову веде він зносини з Нїмцями, але ся конспірація кінчить ся тим, що Витовт, викривши її, казав відрубати голови двом князям, прихильникам Свитригайла, а його самого всадив до вязницї.

Близько девять лїт пересидїв Свитригайло у вязницї, під пильним доглядом, аж в 1418 р. удало ся його прихильникам, під проводом Дашка кн. Острозького, викрасти його з кремінецького замку. Свитригайло удав ся тодї до цїсаря Жиґимонта, і за його посередництвом знову помирено його з Ягайлом. Але Витовт мав більше завзятя. Тільки два роки пізнїйше, лїтом 1420 р., за прошеннєм польських станів, що вислали з Свитригайлом своїх делєґатів і ручили за нього, перепросив ся з ним Витовт і вернув йому Сїверщину.

Для Свитригайла остатня наука не минула дурно. Від сього помирення він тихо сидїв у своїй волости аж до смерти Витовта, задушивши в собі ненависть до нього, хоч не залишав своїх зносин з ріжними можливими союзниками (Прусією, цїсарем і т. и.). Заразом по всякій правдоподібности заздалегідь ладив ся він з своєю кандидатурою на вел. князївство і вербував собі прихильників в самім вел. князївстві.

В описаних авантурах Свитригайла для нас особливо інтересне те, що в своїх пробах боротьби з Витовтом і Ягайлом він усе опираєть ся на українських і білоруських силах. Його моральні звязки з руськими елєментами просьвічують на кождім кроцї, почавши від витебського епізоду, коли Витебляне як могли боронили його від Витовта. По поворотї його на Русь в 1400 р., як каже сучасний нїмецький хронїст — „Русини оголосили його своїм паном”, і Поділє тримаєть ся його й по утечі до Прусії в 1402 р. та не хоче піддавати ся Ягайлови. З Сїверщини Свитригайло удаєть ся до Москви на чолї місцевих князїв і сїверського боярства. „Князї” — значить знову українські та білоруські, беруть участь в конспіраціях його по поворотї на Литву й головою платять за се. Своє увільненнє з вязницї завдячує він знову своїм українським прихильникам (кн. Дашку Острозькому й Олександру Носу). Сидячи в Сїверщинї, перед смертю Витовта, він, по словам Олеснїцкого, „притягнув до себе потайки майже всїх православних (scismaticos) князїв і бояр та привязав їх до себе як найтїснїйше всякими ласками, а особливо обіцянками, що коли він дійде свого теперішнього становища (вел. князївства), то піднесе їх віру й за їх радою буде правити”. Провідником Русинів „всього руського язика” 6) уважає його й иньший сучасник — ливонський маґістр Рутенберґ 7).

Таке привязаннє Русинів до Свитригайла треба тим більше цїнити, що він був католиком, а вдача його була досить тяжка. Що правда, ми маємо характеристики Cвитригайла тільки з ворожого йому польського табору, і коли тут представляють його піяком, нездатним до якоїсь розумної гадки дурнем і легкодухом 8), то се безперечно крайности, які мусимо толкувати ворожою пристрастю. Але судячи з самих учинків Свитригайла, треба признати, що сей чоловік при незвичайній енерґії, рухливости й витрівалости, не визначав ся анї здібностями, анї консеквентістю, а його несподївані й часом дикі вчинки (в тім родї як спаленнє митр. Герасима) кажуть підозрівати в нїм псіхопата, по теперішньому кажучи. Певні привабні прикмети в кождім разї мусїли в нїм бути, але ними ще не можна б витолкувати привязання й симпатії до нього Русинів, що несли за нього голову під ворожий меч і катівську сокіру.

Причини мусїли лежати глубше, і їх вказують нам уже сучасники. Русини цїнили в Свитригайлу свого вірного прихильника й союзника; його побіда мала бути побідою руського елєменту в вел. князївстві. За се йшли українські й білоруські князї й бояре за Свитригайлом за весь час йото полїтичної карієри. Найбільше докладно висловляє се Олєснїцкий в своїм, цитованім уже листї з 1432 р.: Русини тримали ся Свитригайла тому, що він обіцяв дати перевагу їх релїґії (розумій — взагалї руському елєменту) й опирати ся на них в своїй полїтицї; Русини не давали пізнїйше йому помирити ся з Ягайлом, аби знову в вел. князївстві не взяли перевагу елєменти литовсько-католицькі, відповідно до унїонних умов.