Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 63

Отже Свитригайло був не тільки проводирем Руси, але заразом — проводирем аристократії. Тїснїйше взявши — він був речником не так руського народа як руської аристократії, князїв і можних панів. Тому боротьба руських елєментів під проводом Свитригайла була справою українських і білоруських князїв і панів. Народною війною в властивім значінню того слова вона не була нїколи. Тим поясняєть ся, що хоч ся війна вела ся під окликом піднесення руської народности й руської віри, властивого народнього руху — зовсїм не викликала, вона не рушила широких кругів українських та білоруських, не кажучи вже за народнї маси. Тому й мала вона досить слабосилий, анемічний характер, не вважаючи на житєвість голошеного нею руського національного оклику.

Примітки

1) Codex Vitoldi ч. 1464, LEKUrkundenbuch VIII ч. 407, пор. Лєвіцкий ор. c. c. 314 нотка 31.

2) Історію переговорів описує маґістр пруський в своїм меморіалї — Codex ер. saec. XV т. II c. 301-2. Для ситуації див. ще лист в LEKUrkundenbuch VIII ч. 398. Акт умови найновійше ibid. ч. 462; в умові окрім Свитригайла беруть участь: кн. Лугвен, Жиґимонт Кейстутович. Олелько Володимирович. Федор Корибутович, Семен і Михайло Гольшанські й ин.

3) Codex saec. XV т. II c. 256, 290-l.

4) Длуґош V c. 433-5, пор. Ягайлів меморіал в Codex saec. XV т. II c. 260-1, нїмецьку записку в Scr. rer. pruss. III c. 494-5 і реляції Свитригайла про переговори з Ягайлом ibid. ч. 189 і 190, Даниловича Skarbiec ч. 1542 (оріґін. текст в теках Онацевича, бібл. Осолїньских рук. 2937 ч. 435); лист його до Ягайла — LEKUrkundenbuch VIII ч. 463.

5) Длуґош IV c. 443-4. Його оповіданнє про луцьку війну дуже детайлїчне і в головнім потверджуєть ся сучасними документами; мусить воно опирати ся на якімсь дневнику похода. Документи: Codex ер. saec XV т. II c. 191 і 192, Даниловича Skarbiec ч. 1548-52.

6) Про нову гіпотезу, що се був Федюшко син Федора Ольгердовича, див. вище c. 169-170. Нема причин одначе видумуваги ad hoc такого нового князя.

7) Оповіданнє Длуґоша — IV c. 445 і 448, і дві реляції Ягайла, до вел. маґістра й до якоїсь духовної особи, писані другого дня по битві, дуже подібні змістом — Codex ер. saec. XV т. II ч. 194 і III дод. 6. З першої з них користав Длуґош в своїм оповіданню. Див. ще Monum. Роl. hist. II c. 895 і III c. 86. З становища Свитригайла описують кампанїю джерела нїмецькі, як лист пруського відпоручника до кн. саксонських — Codex ер. saec. XV т. III дод. 8, пруський меморіал ib. II c. 303-4, хронїка Бітшіна Scr. rer. pruss. III c. 494-6, і Свитригайлів відпоручник на соборі — loh. de Segovia c. 620.

8) Головним джерелом служить і тут Длуґош (IV c. 449-55). Звістки його дуже детайлїчні, але завсїди осьвітлені з прихильного для Поляків становища; в фактах вони знаходять собі потвердженнє там, де ми маємо иньші джерела. Так про приступ до Луцька й переговори оповідає Ягайло в листї до вел. маґістра — Kodeks dypl. Litwy Рачиньского с. 353; про дальші переговори — охоронний лист Ягайла, Skarbiec Даниловича ч. 1561; про смерть Федюшка й ролю Зємовита мазовецького при облозї — грамота Ягайла в Materyaly archiwalne Прохаски ч. 75. Наданнє Рогатина по Івашку Богданї Мик. Параві — ibid. ч. 90.

9) Длуґош IV c. 471-2 про Волохів; про Татар — згадка в трактатах. Відповідь пруських рицарів — Codex ер. saec. XV т. II ч. 195, також лист вел. маґістра до Свитригайла в LEKUrkundb. VIII ч. 500.

10) Трактати перемиря — Ягайлів прелїмінарний з 26/VIII, з нїмецького перекладу королевецького архива виданий у Kotzebue Gesch. Preussens III c. 477, відти у Нарбута Dzieje nаr.liеw.VII дод. 4 і Даниловича Skarbiec ч. 562 (в перекладї); Свитригайлів в ориґіналї в архиві Чорторийских, виданий з неповної копії в Supplem. ad hist. Russiae mon. c. 303, в повнім текстї в Записках Н. тов. ім. Шевч. т. LXXVI с. 131, з коментарем Бучинського.

11) Про сї відносини див. Codex saec. XV т. II ч. 197, 198, 202, 203, т. III дод. 10, LEKUrkb. VIII ч. 512, 580, 532, Skarbiec ч. 1578. Про пограничні суперечки й конфлїкти Codex saec. XV т. II ч. 197 198, 201, 202( завважу, що видавець, пок. Лєвіцкий, на c. 269 хибно думає тут про c. Лопатин в пов. Пинськім).

12) Длуґош IV c. 469-70, Codex saec. XV т. II c. 203, т. III дод. 10 і 13, Codex Vitoldi c. 1063, Skarbiec ч. 1584, 1589, також нотка у Лєвіцкого — ор. c. c. 323 нотка 55.

13) Трактати угоди з Нїмцями — Napierski Russisch-livl. Urkunden ч. 231 а і 231 b, теж LEKUrkb. VIII ч. 589. Про иньші зносини: 1 Новг. c. 414, 2 Псковська в Полн. собр. лЂтоп. V c. 27, LEKUrkb. VIII ч. 596, 606, 632, Raczynski Kodeks c. 366, Skarbiec ч. 1596, 1608, 1613-4. Про шлюб Свитригайла Wolff Rod c. 165.

14) Длуґош IV c. 479, про посольства Заремби пор. Raczynski Kodeks dypl. Litwy c. 368 i LEKUrkb. VIII ч. 606. Що тут мова йде про два осібні посольства Заремби, справедливо піднїс Лєвіцкий ор. c. c. 327-8 нотка 29.

15) Див. цїкавий з сього погляду епізод у Саrо Liber cancellariae St. Ciolek ч. 94.

16) У Длуґоша не ясно говорить ся про ролю Заремби. Раз сказано, що король знав про литовську конспірацію й поручив Зарембі увійти в зносини з нею, другий — що литовські князї й бояре мали тільки охоту до повстання, властиво — тільки незадоволеннє на Свитригайла, і Заремба їх animos opportune accendit. Зістаєть ся не виясненим, в якій мірі дозріла була справа сама, й на скільки причинило ся до сеї конспірації польське привительство. Сам Свитригайло, в своїй реляції про сей переворот, нїчого не каже про участь в сїй справі Заремби і взагалї Поляків.

17) Див. вище c. 187-8.

18) Про ролю литовського елємента в конспірації — Длуґош IV c. 479 (Lithuania тут в етноґрафічнім значінню, як видко з контексту) також Scr. rer. pruss. III c. 498.

19) Fraudulentus ac perfidus Sumeon dux de Olschani, instigator suus (Жиґимонта) ad ea mala et instructor.

20) Про провідників конспірації Свитригайло в LEKUrkundb. VIII ч. 624. В лїтературі про Семена Гольшанського — Pulaski Ksiazeta Holszanscy c. 272 (Szkice i poszukiwania historyczne, I) i Wolff Kniaziowie c. 97. Другим провідником повстання Лєвіцкий уважав (c. 147) біскупа виленського Матвія на підставі листу Свитригайла з 1435 р. — Raczynski Kodeks c. 364, але Свитригайло мав із сим біскупом пізнїйші рахунки, тож з тих пізнїйших слів його не можна вивести чогось про ролю біскупа в 1432 р. На звязки Заремби з родиною Жиґимонта звернув не давно увагу Копистяньский (c. 76). Про самого Жиґимонта Кейстутовича окрім новійших статей Барвінського і Копистяньского давнїйша статя Бартошевича — Encyklopedya Powszechna XXVIII с. 827 і далї, і коротенькі біоґрафійки у Вольфа rod с. 61 i Kniaziowie c. 161.

21) Длуґош IV c. 417.

22) Барвінський в своїй новійшій біоґрафії Жиґимонта силкуєть ся ослабити сю характеристику Жиґимонта, але кінець кінцем зібраний матеріал про Жиґимонта до 1430 р. переконує його, що житє Жиґимонта дїйсно не було визначне нїчим, хоч і не можна його зовсїм назвати незамітним — то значить настільки, що Жиґимонт часами фіґурує в сучасних актах.

23) Під впливом сих ексцесів в 1433 р. ходили поголоски, що він збожеволїв — у Коцебу c. 103 == Skarbiec ч. 1661.

24) Волости Жиґимонта останнїми часами стали предметом пильного обговорення (в статях Барвінського, рец. Прохаски й Бучинського). Першу вказівку про них дає акт унїї 1401 р. (Codex Vitoldi c. 72), де Витовт забезпечує Жиґимонтови по своїй смерти володїннє половиною Новгородка, що перед тим належала його братам Войдату й Товтивилу (друга половина перейшла на самого Витовта — їх з Жиґимонтом було тодї тілько двох братів). В однім документї 1412 р. (Kodex Malop. IV ч. 1531) виступає procurator ill. principis d. Sygysmundi D. gr. ducis de Nowogrodek. Але в 1420-х рр. цїлий Новгородок належав до Витовта, що записав його в 1428 р. своїй жінцї (Codex Vitoldi c. 793-4). Натомість Жиґимонт на трактатї 1422 р. підписаний як Sigismundus dux sterodubensis (Dogiel Codex diplom. Poloniae IV c. 115). Очевидно, переміна ся сталась перед наданнєм Сїверщини Свитригайлови в 1420 р. (див. c. вище 179). З тою Стародубською волостию зістав ся Жиґимонт і по смерти Витовта. Лєвіцкий уважав Жиґимонтовою волостию Троки (Powst. Swidrygielly c. 149), але підписи троцьких воєвод і каштеляна на умові 1431 р. (LEKUrkb. VIII c. 273) не лишають місця сумнїву, що Троки належали до Свитригайла; тому Длуґош в оповіданню про конспірацію і зве Жиґимонта тільки „князем стародубським”. Натомість мусїв він мати якісь дрібнїйші держави й маєтности і в Литві, і в Коронї — на коронні вказує згаданий документ з 1412 р.