Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 78

21) Про Татар — Длуґош V с. 609. Чеська справа — ibid. c. 578 і Бельский ib. c. 851.

22) Magno studio et conatu — Длуґош V c. 669. Папе пробує доглянути в сїм литовськім жаданню спеціальних мотивів: мовляв з огляду на переспективу боротьби з Москвою й Кримом литовські пани вважали потрібним мати в. князя на місцї (c. 46-7). Але й сьвідомість такої перспективи й вплив її на жаданнє литовських панів — все се річи дуже непевні.

23) Длуґош V c. 698.

Справа унїї і влучення українських земель до Польщі за Казимира і Олександра: Смерть Казимира. Вибір в. князем Олександра, ослабленнє звязи з Польщею, заходи Поляків коло відновлення унїї, справа потвердження Городельського акту; акт 1499 р. Олександр королем польським, акт 1501 р.; акту 1501 р. не признають в Литві. Смерть Олександра, становище литовських панів при виборі в. кн. Жиґимонта.

Казимир умер в вел. князївстві, в Городнї, 7 червня 1492 р., окружений панами вел. князївства, в присутности своїх молодших синів Олександра й Жиґимонта. Дуже скоро появила ся верзія, що Казимир сам перед смертю призначив на польський престіл Ольбрахта, а на вел. князївство Олександра. Ся традиція стала потім офіціальною. Але що в найперших листах ради вел. князївства й самого Олександра про сей тестамент нема згадки, дуже можливо, що ся історія з тестаментом була пущена литовськими кругами пізнїйше, для оправдання вибору Олександра на великого князя 1).

Навчена попереднїми трудностями, коли треба було дістати осібного вел. князя для в. кн. Литовського, рада вел. князївства зараз по смерти Казимира поспішила ся лишити у себе Олександра. Він мав бути тимчасовим управителем вел. князївства, „для нЂкоторыхъ пригодъ и нагабаней непріятелскихъ на отчину нашу”, а вже на день Ілї, 20/VII визначено сойм вел. князївства для вибору вел. князя. Зроблено се без порозуміння з польськими сенаторами, як того вимагали давні унїонні акти і як то пригадували литовським панам польські на першу вість про смерть чи хоробу Казимира 2). Правда, в попереднїх часах унїонні акти дїйсно стратили своє значіннє, й сама унїя властиво не істнувала; але виразно зазначити се в своїм поступованню рада в. кн. Литовського також не хотїла, й поступаючи против тих постанов унїї, заразом старала ся злагодити можливо своє поводженнє. Вона з великою готовістю відкликала ся на візвання Поляків до солїдарного поступовання, обіцювала, що візьме участь в проєктованім поляками спільнім соймі для полагодження відносин обох держав — „што бы было отпущено а любо омешкано с обусторонъ, раднымъ а справедливымъ обычаемъ оправити”. Тим усїм силкувала ся вона огладити вражіннє від свого самовільного поступовання в виборі Олександра. Для сього послужила й історія з тестаментом Казимира. Посольством висланим до польських сенаторів, рада повідомила їх про тестамент Казимира 3) і свій замір вибрати Олександра. Про сей вибір говорила вона як про річ уже рішену, не згадуючи нїчого про участь в нїм Поляків. За те з свого боку усильно поручала польським сенаторам вибрати собі королем Ольбрахта, відповідно до того тестаменту. Теж саме поручав її Олександр, покликуючи ся на сьвідоцтво литовських панів про Казимирів тестамент 4). Тут у перше чуємо про той тестамент, і як сказав я вже, дуже правдоподібно, що рада вел. князївства й пустила сю історію для того, аби оправдати своє самостійне поступованнє в виборі в. князя.

Вибираючи Олександра, одного з молодших королевичів, литовські пани забезпечали вел. князївство від персональної унїї з Польщою. Здаєть ся, для того-ж вони, з самим Олександром разом, так усильно поручали Полякам вибрати королем Ольбрахта. По їх мислї й стало ся: Ольбрахта вибрано королем, а ще перед тим вибраний був вел. князем Олександр, на загальнім зїздї земель в. кн. Литовського.

Се перший раз, скільки знаємо, вибір вел. князя переведено на соймі всїх земель. З канцелярської записки довідуємо ся, що запрошення на зїзд були вислані в усї землї вел. князївства: до Київа, до Смоленська, до Витебська, до Полоцька, до Луцька... Заховані в цїлости листи на Волинь адресовані до „всїх князїв, панів і земян Волинської землї”, осібно від Олександра й осібно від ради вел. князївства. Подаючи до відомости смерть Казимира, сї грамоти пригадують присягу, що нею Казимир „обовязалъ и запечаталъ всихъ насъ душы, и вашоє милости братьи нашоє” — вибрати по смерти його одного з синів. Тут отже про тестамент мови не було ще в його пізнїйшій формі, гадки про нього ще не вияснили ся. Пани ради поясняють, що задержаннє Олександра в вел. князївстві не ставить нїяких перешкод свобідному вибору в. князя, заохочують аристократію провінцій до солїдарности з вел. князївством Литовським, і просять для участи в виборі вислати на сойм „старшихъ васъ десять або двадцать, або колко ся вамъ увидить”. Крім вибору в. князя сойм мав також обсудити ріжні справи „для доброго и посполитого земьского” 5).

Подробиць самого вибору маємо досить мало. У Стрийковского знов згадуєть ся, що була кандидатура на вел. князївство братанича звісного нам претендента Семена Олельковича — Семена Михайловича, кн. слуцького, і що у нього були прихильники, але вел. князем згідно вибрано Олександра 6). Ся кандидатура Семена не дуже певна, але що вибір Олександра не стрів нїякої поважнїйшої опозиції і пішов гладко, се можна уважати певним 7). Подробицї коронаційної церемонїї оповідає, на підставі того що чув потім в Польщі, дещо пізнїйший хронїст Децій (Діц) 8), але брати їх серіозно не можна. Натомість земський привилей, виданий Олександром зараз по виборі, 6/VIII, зовсїм уже певно вказує на цїлий ряд ограничень великокняжої пласти, переведених при сим виборі: вел. князь обіцяє приймати ухвали ради вел. князївства й не перемінювати своєю властю того, що ухвалить рада; без її згоди в. князь не може відберати урядів, роздавати воєводств і пограничних замків, тратити доходи вел. князївства 9). Се й була, очевидно, та друга точка соймових нарад — „для доброго посполитого земьского”, згадана в запрошеннях на сойм 10).

Вибір Олександра ослабив і без того слабку звязь вел. князївства з Короною, можна сказати — зовсїм перервав її 11).

Олександр поздоровив брата з коронацією на короля, але скільки знаємо, не робив нїяких старань бути признаним або потвердженим на вел. князївстві польським правительством, як свого часу робив то його батько. Вел. князївство стало на становищу повної самостійности; унїя була розірвана. Але трудні полїтичні обставини пригадували на кождім кроцї обом державам потребу помочи, солїдарности, союзу, й з тим виринала все справа унїї. Цїкаво одначе, що підношено її передовсїм з польського боку.

Уже на перші вісти про смерть чи смертельну хоробу Казимира польські сенатори, взиваючи литовських панів до солїдарного й приятельського поступовання, як ми бачили, проєктували спільний сойм для доповнень „опущеного й омешканого”. Мова йшла очевидно про дипльоматичне сконстатованнє унїї, тільки польські сенатори не вважали потрібним називати справу по імени. Литовські пани заявили свою повну готовість „оправити опущене”, але близше в справу ще меньше мали охоти входити, і з того проєкту спільного сойму не вийшло зовсїм нїчого. Рада в. князївства й в. кн. Олександр тільки при кождій нагодї заохочували Поляків до солїдарности против усїх ворогів, в інтересах обох держав 12). Та Поляки не хотїли такої солїдарности инакше як „під одним дахом”, і при першій нагодї коли в. кн. Литовське серіозно попросили їх помочи, заявили, що без унїї просять на них не рахувати.

Вел. кн. Литовське стояло вже за Казимира в напружених відносинах з Москвою, що допікала йому нападами свого союзника — кримського хана 13). По смерти Казимира Москва почала зачіпати Литву ще сильнїйше; виглядало се на добру війну, й супроти того весною 1493 р. Олександр і рада вел. князївства просили помочи у Корони, людьми й грошима, відповідно до проголошеної солїдарности 14). Відповіди довго не було, аж з кінцем року польське правительство відізвало ся і в відповідь на прошення Литви витягнуло справу відновлення давнїх „записів” унїї. Король заявляв в. князеви, що він як брат, готов помогати, але між державами істнували записи, що докладно означили обовязки одної держави супроти другої і їх треба тримати ся: „от которых жо записов справне не слушаєть отступити, и овшеки в них от котороє стороны в чом коли выступено або вмешкани єстъ, жадаєть маєстатъ королевский, абы было оправлено с обусторонъ, в чомъ потребизва єстъ оновити, абы были оновены”. Литовські пани тодї, як згадують потім в своїм посольстві польські сенатори, заявили були охоту на ревізію актів унїї 15). Але видно, Полякам здало ся слїдом, що обставини для Литви за надто тяжкі, й її можна притиснути до стїни та змусити до простого признання давнїх актів унїї, уневажнюваних Литвою в попереднїх спорах. Вони почали доводити литовським панам, що старі акти унїї так добре уложені, що лїпше їх тримати незмінно 16). Та на се литовські пани згодити ся нїяк не могли, а що тим часом кріза в московських відносинах проминула, тож справу унїї вони вкінцї замовчали, й тільки подякували ладно Полякам за їх плятонїчну охоту до помочи 17).