Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 113
4) Акад. 20 і 38.
5) В Короткій Правдї: „То ти урокь Ярославль”, в ширшій версії натомість: „Се бо закони вирные были при в. кн. Яросла—.
6) Коли прийняти, що постанова Ярославичів, згадана в Кар. 76, не увійшла сюди тому, що редакція зладжена скорше, то се б вказувало на кілька років скорше від 1068 року, що закінчив спільну дїяльність Ярославичів.
7) Кар. 66.
8) Ключевский на підставі своєї теорії змін монетної системи датує ширшу редакцію другою половиною XII або початком XIII в. (ор. c. c. 264), але сама та теорія гіпотетична.
9) Нпр. такса мостників — Кар. 109.
10) Вісїм кодексів з описаних Калачовим.
11) Так думаю на тій підставі, що цїни ріжної худоби, подані в сїй вставцї, часом сходять ся зовсїм з цїнами основних частин сеї редакції (§ 42).
12) Ключевский думає, що й зладжена була Р. Правда в церковних кругах і для церковного суду; але вихідна точка сеї гіпотези: що перші духовні-приходнї, не знавши руського права, мусїли мати для церковного суду якусь кодифікацію його, — не має такого значіння. Нїм орґанїзував ся церковний суд, духовна адмінїстрація була вже о стільки орґанїзована, що на епископських дворах не бракувало знавцїв місцевого права, з духовних і сьвітських осіб, що й правили суд, а не особисто сам епископ. В детайлях можна також дещо знайти проти сеї гіпотези — див. вище.
13) Кар. 76.
14) Серґєєвіч Лекціи c. 56 і 60, Дебольский (вступний виклад) — Ж. М. Н. П. 1904, III c. 88, Максимейко ор. c. 383-4, Ясинскій Закупы c. 439 (що до арґуменції сих дослїдників див. мої замітки в Записках LXIII c. 9).
15) Ак. 18 і Кар. 66.
16) Ак. 29.
17) Екстраваґанція Ростовського код.
18) Таке вигладжуваннє можемо сконстатувати на рішенню про Дорогобужцїв, перетворенім в загальну постанову в ширшій Правдї — Кар. 19.
19) Про се див. прим. 29.
20) Акад. 38.
21) Див. прим. 29.
22) Кар. 44.
23) В сучасній лїтературі переважає погляд, що в Найдавнїйшій Правдї тільки замовчано вири і продажі, і нпр. В.-Буданов припускає, що вони були так великі як і плати за голову і за обиду. Серґєєвіч, що в давнїйших виданнях свого курсу не признавав вир в Найдавнїйшій Правдї, потім відступив від сього погляду (Лекціи c. 307). На нього, очевидно, вплинуло оповіданнє лїтописи про Володимира, і з нього він виводить, що вири були перед Володимиром, бо там сказано: „и живяше Володимиръ по строєнью дЂдню и отню” (Іпат. c. 87). Але се фраза занадто загальна, аби на її підставі можна було твердити, що вири були перед Володимиром. Не неможливо навіть припустити, що ся історія про кару смерти і вири перенесена на Володимира нпр. з Ярослава; але се була б може за сьмілива поправка.
24) ИзвЂстія ибнъ-Даста вид. Хвольсона c. 33-4.
25) Кар. 43.
26) Кар. 11-5.
27) Кар. 27, 123, 126.
28) Kap. 38, 39, 98.
29) Акад. 28 і 38.
30) Kap. 40.
31) Акад. l.
32) Kap. l.
33) Її ілюструє Кар. 21, для другої порівняти Акад. 2.
34) Іпат. c. 125
35) 3 оповідання видко, що се дїяло ся тодї, як Поволже належало Сьвятославу, а се було, по всякій правдоподібности, в 1073-6 рр., див. т. II c. 62.
36) Сей погляд, що Ярославичі не знесли пімсти, висловляли з старих дослїдників Еверс і Нейман, ширше уарґументував його Серґєєвіч, давши се дуже правдоподібне толкованнє, що тут іде мова про знесеннє кари смерти (Лекціи c. 383 і далї). Він при тім вказує й на анальоґію західно-европейського права, де право пімсти признавало ся ще в XV і XVI в. Я з свого боку вкажу ще на одно: Ширша Правда позволяє мстити ся за удар: як ми вже бачили в текстї, коли хто на удар „батогом, або чашею, або рогою, або тупицею (плазом)” відповість ударом мечем, він не винен (Кар. c. 21); параґраф нїчим не ограничує результатів сього удару мечем, хоч би від такого удару приключила ся й смерть; якаж льоґіка: за убийство не можна забити, а за удар можна. Так само не може бути прийнята гадка, що Правда, вичисляючи тих осіб, які можуть мстити ся, ограничує тим право пімсти: з такого толковання виходило б, що братанич може мстити за стрия, а стрий за братанича — нї, що сестринич міг мстити за вуя, а внук за дїда — нї. Очевидно, Р. Правда вичисляє тут местників тільки для прикладу.
37) Кар. 2.
38) Акад. 5.
39) Кар. 22.
40) Акад. 6, 7, 3.
41) Кар. 25, 23.
42) Кар. 21, 78, 79.
43) Кар. 37, 102, пор. Ак. 38.
44) Кар. 101.
45) На се вказав Рожков — Ж. М. Н. П. 1897, XI. 49, покликуючись на Кар. с. 29 і 80.
46) Кар. 35, 81-84, 86-7, 98.
47) Кар. 39, 40, 44, 92-3.
48) Kap. 39, 91.
49) Kap. 3-4.
50) Іпат. c. 87. Що знесеннє кари смерти стало ся під впливом руської суспільности, виходить з оповідання: кара запроваджуєть ся по нарадї Володимира з епископами, а зносять її „епископы и старци”. Очевидно се треба так розуміти, що виступили з бажаннєм її знесення „старци”, себто дорадники князя з місцевої аристократиї, а епископи мусїли признати їх арґументи. Розумієть ся, нам детайлї сього оповідання не важні, але ся припадкова згадка тут про старцїв інтересна як цїнний натяк. Що правда, з істнованнєм вир за Володимира справа стоїть непевно (див. вище c. 360), але й припустивши навіть анахронїзм — перенесеннє на Володимира фактів з Ярославових часів, не маємо причини відкидати сю обстанову: ради епископів і відраджування „старцїв”.
51) Кар. 2 і 76.
52) Кар. 5, 31, 97.
53) На сїй підставі В.-Буданов (Обзор c. 308) бачив тут побільшеннє кари за рецедив. Супроти одинокости сеї постанови рецидив можна приймати хиба implicite: несьвідоме наближеннє права до сього понятя.
54) Kap. 97.
55) „Аже разгнЂваєть ся князь на своєго человЂка, а отиметь князь все, жену и дЂти у холопство” — Христоматія І c. 101.
56) Проф. В.-Буданов (Обзор c. 319), виріжняючи убийство в афектї або в полїтичній боротьбі, бачить „сьвідоцтва про визначеннє кари смерти звичайними судами”: 1) в двох текстах Патерика (c. 132 і 138), 2) в науцї Мономаха синам: „ни права ни крива не убивайте ни повелЂвайте убити — аще будетъ повиненъ смерти, а душа не погубляйте никако яже хрестьяны” (Лавр. c. 237). Одначе на подробицї Патерика покладати ся не дуже безпечно, бо се може бути просто запозиченнє з візантийських шабльонів. Наука ж Мономаха може розуміти власне убийства в афектї і в полїтичній боротьбі, котрі В.-Буданов сам справедливо не включає в систему кар.
57) Кар. 45, 47, 66-9.
58) Вище c. 345-6.
59) Акад. 14, Кар. 44, 47-8, 69, 133.
60) В гл. III.
61) Кар. 33, 119.
62) Кар. 47.
63) Се залежить, що правда, від толковання слів: ”идетъ ли искати кунъ”, Кар. 70; деякі толкують, що тут іде мова про скаргу закупа на свого господина, иньше толкованнє — про грошеві операції закупа.
64) Новий перегляд матеріалу дав недавно Павлов-Сильванскій Символизмъ въ древномъ русскомъ пра†(Ж. М. Н. П., 1905, VI), але без використання матеріалу українського. Де що з звичайового права див. у др. Охримовича Знадоби до пізнання народнїх звичаїв і поглядів правних — Житє і Слово, 1895.
65) C. 343-5.
66) Кар. 115.
67) § 13.
68) Кар. 105.
69) З давнїйших Бєляєв, Нїкольский, з сучасних Серґєєвіч (Лекціи c. 538) не признають сього ограничення свободи тестатора; противну гадку висловив уже Попов — Объ опекЂ и наслЂдст†по Р. Пр., потім Цитович, з сучасних В.-Буданов Обзор c. 475-6, Рожков op. c. XII. 266.