Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 25
22) Hist. Russiae mon. I ч. 67-77.
23) Такого розчаровання дізнав тодї ж в своїх заходах коло орґанїзації боротьби з Татарами і угорський король, в своїх стараннях у курії і у західнїх володарів не добувши, як він писав, nichil consolacionis vel subsidii — nisi verba (Theineri Mon. Hung. I ч. 440 — про дату Вертнер ор. c. c. 376).
24) Manifestum est de sollicitudine nostra ac diligentia in revocatione Ruthenorum ad obedientiam sedis apostolicae, quorum nuncii vel iam accesserunt vel sunt ad vos proxime reuerenter acessuri — дата 5 idus maji a. 1252 — Peterffy Sacra concilia ecclesiae romano-catholicae in regno Hungariae, I (1742) c. 71, відти Fejer IV. l c. 144.
25) Theineri Mon. Pol. I ч. 107, Hist. Rus. mon. I ч. 88, пор. Potthast Reg. ч. 11106 i 11109.
26) Іпат. c. 548-9. Дату коронації Данила — р. 1253 має оден польський річник (Krasinskich) — Monum. Pol. hist, III c. 132, і вона потверджуєть ся грамотою з 24/XI. 1254 р., де Данило зветь ся уже першим королем руським (excellenti viro Danieli primo regi Ruthenorum — Codex dipl. Poloniae III ч. 63). Насуваєть ся питаннє, чи коронація стала ся ще перед тими вістями Данила до папи про рух Татар (що вислані були десь в лютім-мартї 1253 і привели до видання папської булї про хрестоносний похід на Татар), чи по нїй? Коли ми поміркуємо, що коронація Данила відбула ся серед походу на Ятвягів, а до такого походу Данило ледво чи забрав ся б разом з братом серед татарської грози, то з усякою правдоподібністю мусимо покласти коронацію на пізнїйше — на середину або другу половину 1253 р.: Данило мав час переконати ся, що в тій хвилї від Татар нема чого бояти ся, й забрати ся до походу на Ятвягів. З сим виводом, зробленим мною в першім виданню книги на підставі галицьких подїй, сходить ся ітінерарій Опіза, зібраний Абрагамом (c. 134); з нього виходить, що Опізо міг бути на Руси або в серпнї-вереснї, або в груднї 1253 р.
27) Про якесь посольство Данила до папи з весни 1254 р. маємо згадку у Тайнера Mon. Hung. І ч. 442.
28) Hist. Rus. mon. І ч. 93 і 95.
29) Поч. 1247.
30) 1248-1250.
31) Про подорож Данила на Угорщину, до Белї — Іпат. c. 540. Ся звістка широко інтерпретуєть ся у Шараневича Die Hypat.-Chr. c. 57 і далї і в новійшій студиї одного з моїх слухачів Б. Барвінського Прешбурський з'їзд в справі спадщини по Бабенберґах (Записки Н. т. ім. Ш. LII). Шараневич, помиляючи ся в датї Ярославської битви (1249 замість 1245), мусїв і звістку про похід Данила перенести на пізнїйші часи, і тому опинив ся на хибній дорозї. Барвінський пробував супроти дати 1248, виведеної для сеї подїї Дашкевичем і мною, оборонити р. 1250. Свої замітки з поводу його арґументації я подав при його статї, и. т. До справи хронольоґічної звязи в Гал.-волин. лїтописи. Оповіданнє Галицької лїтописи вказує на лїто р. 1248, і факти австрійської історії відповідають вповнї такому датованню: сей похід Данила став ся ще тодї, як цїсар „тримав Відень, землю Австрійську й Штирську”, значить не пізнїйше першої половини 1249 р., бо в другій половинї сього року бачимо Відень уже в руках чоловіка Ґертруди (Huber Geschichte Oesterreichs І c. 523). Що воно дїяло ся не вдовзї по смерти Фридриха Бабенберґа, показують і слова лїтописи: ”герцюкъ бо уже убьенъ бысть”. На пору року вказує подробиця, що під час з'їзду Данила з Белею було дуже горячо.
32) При кінцї 1250 р.
33) Кінець 1251 р.
34) Impirg, Інеперк нашої лїтописи.
35) Про сей австрійський епізод полїтики Данила див. прим. 8.
36) Іпат. c. 562.
37) В мартї 1261 р.
38) Див. прим. 8.
39) Іпат. c. 566-7.
40) 1271, липень, про лист низше.
41) Вище c. 46-7.
42) Про відібраннє Дорогичина наша лїтопись говорить, не називаючи його імени, під р. 1235 (в дїйсности се була весна 1238 р.) — „Данилови же рекшю: „не лЂпо есть держати нашеє отчины крижевникомь Тепличемь, рекомымъ Соломоничемь”, и поидоста на нЂ в силЂ тяжьцЂ, приаста градъ мЂсяца марта, старЂйшину ихъ Бруна яша и вои изоимаша и возъврати ся ВолодимЂрь”. Уже Дашкевич (Княженіе Даніила c. 14) справедливо відгадав, що тут іде мова про Дорогичин, відданий Конрадом мазовецьким на початку 1237 р. добржинським рицарям (грамота Конрада датована 8/III. 1237 р. — Voigt Geschichte Preussens II c. 277.). 1241 р. Дорогичин належав уже Данилу (Іпат. c. 524), отже мусїв він його відібрати між сими роками. Вправдї Данилович (Skarbiec І c. 63) переказує звістку про нїби знайдену в 1785 р. в Дорогичинї гробову плиту рицаря Генриха з Жеґоцїна з датою 1248 р., але в сїм роцї Дорогичин не міг уже бути в руках рицарів. Про се, коли Дорогичин був відібраний від Данила див. т. II c. 371-2.
43) Іпат. с. 516-7, пор. 521, 524, 527. Що конфлїкт з Конрадом не трівав довго й не був прикрий, видко з слів лїтописи про смерть Конрада: лїтопись його дуже похваляє и каже, що Данило „сожали си по немь”. Що конфлїкт Романовичів з Болєславом став ся в звязку з їх союзом з Конрадом, кажуть виразно самі Романовичі: „яко тебЂ дЂля нзъидеша на наю Ляхы, яко помощника ти єс— — Іпат. c. 532.
44) Коло р. 1243.
45) Іпат. c. 529, пор. Monumenta Pol. hist. II c. 804, III c. 72, 307, Длуґош II c. 299.
46) Умер 1247 р.
47) Болєслав умер 1248 р.
48) Іпат. с. 531-5, 538-9, 541, 551, 562, 567. Про шлюбні відносини мазовецької й галицько-волинської династиї див. у Бальцера Genealogia c. 314 і далї.
49) Іпат. c. 483.
50) Іпат. c. 492.
51) Див. Іпат. c. 503.
52) Іпат. c. 492.
53) Іпат. c. 503, 517, 530.
54) Recueil des voyages IV c. 736, пор. c. 741, Іпат. c. 530-l.
55) Іпат. c. 537, 538-40, 548-9.
56) Іпат. с. 554 (коло року 1254).
57) Codex dipl. Poloniae III c. 30.
58) Іпат. c. 517, 532, 541.
59) Іпат. c. 542 (1250).
60) Походи 1251-2 р.
61) Іпат. c. 541-4, 551, 567-8, 1 Новг. 283-4; коментар до сих звісток в моноґрафії Лятковского Mendog (Rozprawy wydz. hist-filozof. XXVIII) розд. IV і далї.
62) Іпат. c. 560-1; по звістцї, що Войшелк ухопив Романа, не маємо більше нїяких звісток про нього, і пізнїйше довідуємо ся тільки, що його поховано в Холмі (Іпат. c. 600).
63) Іпат. c. 565.
Татарські відносини — пляни Данила, ґравітація до Татар на Українї, „Куремсина рать”, походи Романовичів на „людей Татарських”, прихід Бурундая, знищеннє замків і похід на Польщу. Смерть Данила, його характеристика.
Ми спинили ся в татарських відносинах на тім моментї, коли Данило вернув ся з своєї подорожі в Орду, весною 1246 р., признавши себе татарським васальом, з гірким почутєм обиди від сього несподїваного пониження. Але се пониженнє уважав і він і його люде тільки хвилевим. Лїтописець поясняє покору Данила тим, що тодї він ще „не утвердилъ бЂ землЂ своея городы”. Коли й припустити в сих словах певну антіципацію пізнїйших фактів, то в усякім разї пізнїйша полїтика Данила показує, що він не мав наміру зіставати ся послушним слугою татарського хана. Під впливом оповідань лєґата про заходи папи коло орґанїзації християнського союза на Татар, і тих поголосок про новий похід Татар на західню Европу, що справдї робили такий союз потрібним для цїлої Европи, Данило фантазує про можливість оперти ся Татарам зa помочию того християнського союза; але що саму гадку про боротьбу з Ордою не піддала йому сама тільки перспектива сього союзу, видко з того, що й розчарувавши ся слїдом у своїх надїях на Европу, Данило веде далї до конфлїкту з Ордою.