Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 48

До другої чверти XIII в. про болоховські городи ми нїчого не чуємо; зрештою відомости про сю територію взагалї незвичайно бідні. Вперше в подїях 1232/3 р. виступають „болоховські князї” як союзники галицьких бояр в їх боротьбі з Данилом. Вдруге в такій ролї бачимо їх в подїях 1236 р.: тодї Данилові бояре забрали їх „усїх” і відвезли до Володимира, але вони, видко, перепросили ся з Романовичами, бо як слїдом потім болоховські князї були „вошли” в мазовецькі землї, і Болєслав мазовецький хотїв їх „розграбити”, то Романовичі за ними обстали, і Василько упрохав Болєслава пустити їх. Очевидно, вони мусїли піддати ся під зверхність Романовичів, стали їх підручниками. З другого боку Болєслав каже, що вони не були простими боярами Данила, але самостійними князями: „не суть вои твои, но суть особнии князи”.

Хто були сї князї — про се висловляли ся ріжні здогади. Трудно їх уважати князями з династиї Володимира, так само — і Даниловими боярами; такі здогади робили ся на підставі стилїзації лїтописних згадок, але в дїйсности підстави для того нема. Дуже привабна анальоґія їх з князями громад волоського права, але коли тепер виказано, що сї волоські князї від початку означали тільки сїльських старшин, старцїв ⁸), то для такого толковання не лишають місця наведені з Галицької лїтописи слова Болєслава, де болоховські князї виступають якими не якими, а все таки князями в значінню володарів, а не простих сїльських старцїв. Зрештою нїяких звязків сих болоховських громад чи з волоською кольонїзацією, чи з орґанїзацією волоського права не можемо вказати. Хоч певні анальоґії є: болоховські князївства були невеликі — виступають сї князї цїлою, чималою видко купою, і лїтописець мабуть не знав їх імен близше; становище князя супроти громади особливим авторитетом не визначало ся: лїтописець пізнїйше підданство Татарам уважає дїлом самих громад, і в дальшім оповіданню князїв зовсїм іґнорує. Сї обставини й не звичайне становище болоховських князїв супроти Татар дає розуміти, що репрезентантами князївсько-дружинного устрою вони не були, а були князями в значінню перед-дружиннім.

Під час похода Бату, коли руські князї розтїкали ся куди видко, сї болоховські князї, чи їх городи пішли на зустріч сїй татарській грозї: піддали ся добровільно Татарам і за те були ними помилувані, а опираючи ся на татарську протекцію по тім з іще більшим завзятєм виступали против Данила. Се дуже обурило Данила по тій недавнїй покорі болоховських князїв, а ще більше — дражнило його як дуже небезпечний полїтичний прояв, і коли болоховські князї ще перед поворотом Татар з Угорщини (1241 р.) взяли участь в походї Ростислава Михайловича на Бакоту, Данило з усїма силами кинув ся на болоховські городи: „городи їх дав огневи і греблї ⁹) їх розкопав, взявши богато невільників і розграбивши їх городи: Деревич, Губин і Кобудь, Кудин, Городець, Божський, Дядьков; прийшов на те Курил печатник князя Данила з трома тисячами піших і трома стами кінних (відбивши від Бакоти Ростислава) і дав їм Данило розграбити Дядьков город і від нього зачавши полонив і попалив землю Болоховську: їх Татаре полишили (помилували), аби для них орали пшеницю й просо, а Данило тим більше ворогував на них, що вони покладали ся на Татар” ¹⁰). Як я вже сказав, таке незвичайне завзятє у Данила, взагалї дуже повздержного, і се напруженнє сил, з яким напосїв ся він знищити маленьку Болоховську землю (він навіть у брата Василька забрав військо до сього похода) не можна витолкувати инакше, як страхом перед перспективою, яку відкрило перед його очима се добровільне підданство Татарам болоховських громад — „тим більше ворогував на них, що вони покладали ся на Татар”, як дуже бистро помітив лїтописець.

Але рух тим зломаний не був. З оповідання лїтописи про кампанїї Данила 1254-5 рр. против „татарських людей” бачимо; що в безпосереднїй залежности від Татар тодї стояли: Болохово (правдоподібно те Болохово над Горинею) і „всї Болоховцї” (треба мабуть розуміти громади побожські і послучські), Побоже, громади по середнїй Случи (Білобереже, Возвягль, Сїмоць і Городок) і цїле порічє Тетерева. Що більше — лїтописне оповіданнє дає натяк, що в анальоґічних відносинах до Татар стояв і сам Київ: Данило підбивши „татарських людей” в західнїй Київщинї, в порічях Случи й Тетерева, слїдом вибераєть ся походом і на Київ, та тільки обставини перебили йому ¹¹).

Низше я ще верну ся до питання, на яку територію розпросторила ся в другій половинї XIII в. безпосередня власть Татар, тепер же ще приглянемо ся близше тому, що оповідає нам лїтопись з нагоди тих війн Данила про „татарських людей”; оповідання її так важні, що при загальній бідности наших звісток в сїй справі, мусимо кожде її слово розважати.

Лїтописець зве сї безпосередно залежні від Татар громади „людьми Татарськими”, або „людьми сЂдящими за Татары”, себто під татарською протекцією; тому сї люде мають „надїю на Татар”. Залежність їх від Татар, очевидно, була добровільна: невважаючи на страшний погром болоховських городів 1241 р., ся і сусїднї територія тримають ся Татар далї і тільки по нових спустошеннях 1254/5 р. громади на галицько-волинськім пограничу піддають ся Данилу. Але й се підданство їх було вимушене й не щире: найлїпший доказ дало місто Звягель, що взявши від Шварна княжого управителя (тивуна), не дало йому правити у себе, а коли на другий рік прийшов під місто ІПварно з полком з пятьсот мужа, Звягляне, надїючи ся, що з сим полком він їх міста здобути не потрапить, стріли князя глузуваннями, стоючи на стїнах свого города.

Ся полїтика супроти Татар і князїв була, видко, дїлом цїлих громад, а не самих тільки якихось їх провідників або бояр. Се виразно показує отсей епізод з Звяглем, показують і лїтописні оповідання, що нїчого не згадуючи про князїв або посадників, говорять все про громади: вони то „мали на Татар надїю”, і на них мав завзятє Данило; тому нищив не самих провідників, а цїлі городи, цїлі землї. Самим страхом від Татар їх полїтики нїяк не можна витолкувати: кількаразові спустошення аж надто виразно показали сим громадам, що Данило їм далеко небезпечнїйший, нїж Татари. Татарська протекція надїй не оправдала; за „людьми татарськими” нїхто не обстав ¹²), а проте вони таки тримали ся Татар та всякими способами викручували ся від Данила — видко таки волїли татарську зверхність як Данила.

Таке становище їх не можна инакше пояснити як змаганнєм виломити ся з під князївсько-дружинного режіму, що важким тягарем лежав на народнїй масї й наприкрив ся її. Під татарською зверхністю громади могли шукати більшої свободи своєї громадської самоуправи, лекшого оподатковання (такі факти звістні і з часів арабських або турецьких завойовань у візантийських землях). Під татарською зверхністю громади виступають зовсїм свобідно й автономно, нема анї слїду татарських залог, наставників-баскаків, або чогось такого. Обовязок давати хлїбну данину („орати пшеницю й просо”, як каже лїтописець) мабуть не був дуже обтяжливий. З рештою треба памятати, що сей громадський рух розвинув ся, як бачимо, в найбільше глухих, пограничних краях, що все бокували від полїтичного вічового й князївсько-дружинного житя земських центрів (Київа, Володимира, Луцька) й могли від давна задержати певний пасивний сепаратизм, що й виявив ся тепер у сїм против-князївськім руху ¹³).

Наслїдком сього руху було відновленнє тих більше-меньше суспільно полїтичних відносин, які істнували перед київською княжою окупацією. Земля розсипаєть ся на дрібні городські громади, не злучені між собою нїякою тривкійшою орґанїзацією (скільки можна судити з скупих оповідань лїтописи), окрім спільности й солїдарности інтересів певної хвилї; з дуже слабою полїтичною властию, з повною перевагою самої самоуправної громади ¹⁴). Та обставина, що сї автономні громади тепер стояли під татарською зверхністю має анальоґію в становищу старих громад, переддружинних часів, під зверхність Хозарської орди.

Лїтописець не дає нїяких пояснень про початки сього руху. Бачимо тільки, що вже під час першого похода Бату через Русь, на Угорщину, болоховські громади перейши під безпосередню зверхність Татар. Се каже здогадувати ся, що інїціатива таких відносин вийшла не від Татар, що йшли спішно, розглядати ся в руських відносинах не мали часу, і взагалї ще дуже мало були в них орієнтовані, — пішла вона від самих громад. Чи тодї ж рух сей обняв сусїдні порічя Случи й Тетерева, чи пізнїйше доперва — на се не маємо вказівок; тутешнї громади виступають, вперше і в остатнє, тільки в р. 1254-5. Можна б думати, що вони піддали ся Татарам разом з Болоховцями ¹⁵); але та обставина, що Данило в своїм погромі Болоховцїв 1241 р. полишив послучські й потетеревські краї в спокою, скорше б промовляла за тим, що вони вже по поворотї Татар прийшли в безпосередню залежність від них.