Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 63
Супроти сказаного вище система земель давної Руської держави від половини XI в. представляєть ся як ґрупа автономних, незалежних земель-князївств, звязаних одностию династиї (до певної міри також й одностию дружини) й традицією давнїйшої приналежности до одної, Руської держави (що полишила незатерті слїди в правнім устрою й культурі земель), під сенїоратом, більше або меньше реальним, київського князя, котрого сенїорат в теорії мав відповідати родовому старійшинству династиї. З розростом династиї й роздробленнєм земель (в XII в.) ся ґрупа князївств-земель перетворяєть ся в систему ґруп незалежних князївств, з яких складаєть ся кожда земля, під сенїоратом свого старійшини, що знов признає над собою старійшинство київського князя.
Ся автономність князївств при сьвідомости певного спільного звязку дає певну анальоґію з федерацією, й се давало повід говорити про федеративний устрій, або бодай — федеративний принціп в системі земель давньої Руської держави 37). В дїйсности — більше моральний характер звязків сеї системи, брак орґанів федеративного устрою і якоїсь участи членів сеї системи в спільній управі не позволяють говорити про федеративний устрій, а тільки певні елєменти, з котрих міг би виробити ся федеративний устрій, одначе не виробив ся — як і взагалї вся полїтична система давньої Руси не виробила певних скристалїзованих форм, не вийшовши з стану формовання і боротьби ріжнородних чинників полїтичних відносин.
Примітки
1) В т. І гл. 4 (в першім вид. гл. 3).
2) Т. І с. 377 і далї.
3) Борис Кольоманович нпр. не може йти в рахунок, бо шукав спадщини по батьку, внук Юрия — Юрий Андрієвич подав ся в Грузію, оженивши ся з спадкоємницею Грузинської держави; Ростислав, син Михайла Всеволодовича належить до часів упадку.
4) Іпат. c. 390.
5) Речником сього погляду виступає в лїтописи Лєшко, князь краківський, але він тут, правдоподібно, стає речником поглядів руських кругів.
6) Іпат c. 489.
7) „Всеволода єсми имЂлъ въправду брата старЂшаго, занеже ми брать и зять старЂй мене яко отець”.
8) Іпат c. 230, 320, 332.
9) Іпат. c. 257.
10) Іпат. c. 368.
11) Іпат. c. 387, 388.
12) Іпат. c. 461.
13) Лїтературу сеї теорії див. в І прим. 47, також в прим. 22 сього тому.
14) Т.II, c. 292.
15) Див. прим. 22.
16) Іпат. c. 446.
17) Іпат. c. 371.
18) Що Мономах покликуєть ся разом на свою любов і до братиї й до Руської землї, ми вже бачили; додам кілька иньших прикладів. Уряджуючи братський з'їзд 1096 р., князї арґументують се потребою „соблюсти Рускую землю” (Іп. c. 167); запрошуючи братию до похода на Сьвятополка, Мономах страхав їх тим, що „начнет брат брата закалати, и погибнеть земля Руськая” (Іп. c. 171); заохочуючи Сьвятополка до походу на Половцїв, він каже йому: „то ти, брате, велико добро створити Русьской земли” (Іпат. 183). Мстислав, збираючи князїв у похід на Половцїв, каже: „братьє, пожальте ся о Руской земли и о своєй отчинЂ и дЂдинЂ” (Іпат. 368) — себто відкликуєть ся до династичних інтересів цїлого княжого роду.
19) Цїкаво нпр. як представляєть ся суд над Давидом: „Ты єси прислалъ к намъ река, кажуть Давиду: хощю, братьє, приити к вамъ и пожаловати своеє обиды, — да се єси пришелъ и сЂдиши съ своєю братьєю на єдиномь коврЂ и чему не жалуєши, до кого ти обида” ? — Іпат. c. 180. Порівняти розмови в Іпат. c. 183 ряд. 10, 11, 16, або: „и посемь братья вся” — Іпат. c. 184, теж c. 191, 361 (посла къ братьи своєй), 366 (съзва братью свою).
20) Див. поясненнє сього епізоду в т. II c. 131-2.
21) ”A мнЂ любо иную волость в тоє мЂсто даси, любо кунами даси за неє, во что будеть была” — Іпат. с. 460.
22) Лавр. c. 287.
23) Іпат. c. 329.
24) Див т.II c. 327.
25) Іпат. c. 361.
26) Іпат. c. 369.
27) „Рядь нашь такь єсть: оже ся князь извинить, то въ волость, а мужъ у голову; а Давидъ виноватъ” — Іпат. c. 409.
28) Се була анальоґічна претензія з претензіями суздальських князїв — уважати ся старійшими, хоч би и не сидїли у Київі, тільки коли Андрію, а потім Всеволоду удало ся осягнути признання сього права за ними, завдяки їх силам, з таких же претензій Сьвятослава нїчого не вийшло, бо не мав сили їх підперти.
29) Лавр. c. 287.
30) І c. 158.
31) Титул великого князя про київських князїв див. Іпат. c. 90 (св. Володимир), 110 (Ярослав), 208 (Мономах), 217 (Мстислав), 323 (Ізяслав), 352 (Ростислав), 426 (Рюрик), 427 (Сьвятослав Всеволодич); подекуди сього титула нема в Іпатськім кодексї, а тільки в пізнїйших Хлєбніковськім і Поґодінськім — 109, 113, 151; очевидно пізнїйше дописаний і заголовок на c. 268, де названо великим князем Юрия (Шахматов уважає його суздальським додатком). Про галицько-волинських князїв див. Іпат. c. 479 (Роман), 574 (Василько), 604 (Володимир). Титул: сей в другій особі уживає, здаєть ся минї, тільки Слово о полку Ігоревім (про Всеволода — гл. X).
32) Див. Іпат. c. 249, 266, 303, 323, 479, 604. Оден раз — в похвальнім слові Рюрику (Іпат. с. 476) ужито грецьке „кюръ” (???); додам, що сей титул служив призвищем одного рязанського князя.
33) Вираз Слова на перен. мощей Бориса і Глїба про Давида чернигівського княжаше в Чернигове в болшемъ княженьи, понеже бо (бЂ) старий братьи своєй — Пам. др. письм. XCVIII с. 16.
34) Ibid. c. 16 і 25.
35) З'їзди — в Любчу 1097 р., в Городку 1098, в Ветичах 1100 на Золотчі 1101, на Долобську 1103 і знову 1111 р.
36) Іпат. c. 456 і 459.
37) Див. прим. 22.
Полїтична орґанїзація землї — її ідеальна схема. Земська самоуправа, віче на Українї. Функції віча: вибір і усуваннє князя в Київі, ряд; неправильність сеї вічевої функції й причини того; факти з иньших земель; відносини князїв до сеї функції віча. Участь віча в иньших полїтичних справах — на запитаннє князя і з власної інїціативи. Город і пригороди. Становище князїв супроти віча. Склад віча, форми скликання і нарад віча, місця нарад і ставленнє рішень.
Ми знаємо, що творчим елєментом сеї державної системи були, по всякій правдоподібности, богаті патриціанські верстви її старого огнища — Київщини. І пізнїйше державна орґанїзація і тут і взагалї, по всїх землях, опирала ся на тіж вищі, богаті верстви властителїв і капіталїстів, служачи їх інтересам, і в них находячи свою опору. Розумієть ся, першим інтересом — були в нїй інтереси самої власти, — тих сфер і чинників, що безпосередно держали в своїх руках власть і для власної користи мусїли піддержувати державну орґанїзацію, з котрої тягнули доходи, з котрої жили, — князя і дружини. Але, безперечно, їм і тогочасній суспільности не були чужі гадки про певне оправданнє сеї власти мотивами ідеальної чи суспільної натури. „Вам бог казав правду дїяти на сїм сьвітї, правдою суд судити”, казав печерський ігумен київському князю 1), і безперечно, що се було загальне переконаннє: удержаннє справедливости взагалї і спеціально через суд („оправлюваннє” людей, як казали) то перша задача власти й рація її істновання. Друга — се оборона землї („соблюденнє”) від напастників, — та перша причина, що мусїла взагалї вплинути на утвореннє сильної й сконцентрованої власти. Сї справи громада, чи її властиві проводирі й речники — знов ті „лїпші”, маючі верстви, що не тільки як проводирі й репрезентанти громади, що „держать землю”, кажучи старим виразом, дбають про охорону спокою, а й близше заінтересовані в нїй з огляду на свої маєткові інтереси, — повіряють князеви, позволяючи йому на сї цїли, чи з огляду на осягненнє сих цїлей зберати ріжні доходи з землї, орґанїзувати й правити нею. Собі ж полишають вони тільки загальний нагляд, контролю дїяльности сього функціонара землї — бо не вважаючи на свій високий авторітет і становище, князь нїяк не може уважати ся паном чи власником землї, як пробували його представити часом, а властиво, кажучи словами Фридриха Вел.,являєть ся „первим слугою” землї чи громади.