Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 75

В звичайних справах виставало двох сьвідків-видоків; тільки в процесах проти чужинців вимагало ся їх більше („повне число”, але яке — не знати) ³¹). Сьвідки мусїли бути свобідними людьми; тільки з біди могло бути приняте сьвідоцтво вищих катеґорій холопів — тивунів, а в меньших справах — сьвідоцтво закупів ³²). Заяви сьвідків мусїли вповнї згоджувати ся з заявою сторони: „слово противу слова”, инакше не мали значіння ³³).

Коли покривджений не міг відповідно підперти своєї справи сьвідками: нпр. як сьвідки були холопи, а не свобідні, або вони не сьвідчили безпосередно, а підносили тільки підозріннє („запа”) або підозрілі другорядні обставини, як „прохоженіє нощноє”, — покривджений міг обвинуватити противника „в поклепі”, себто виставивши свої докази чи підозріння, він мав право жадати, аби той очистив себе з них. Обвинувачений міг очистити себе, поставивши сїмох „послухів” своєї доброї слави (а чужоземець — тільки двох), а коли сього не міг зробити, мусїв оправдати себе божим судом (ордалїями). Рід доказу залежав від цїнности процесу — в справах менше двох гривен обжалований виправдував себе присягою, в справах від двох гривен срібла до пів гривни золота (коло 6 гривен срібла) обвинувачений підпадав пробі водою, в справах вище пів гривни золота — „ісправі” зелїзом ³⁴).

Як робила ся проба водою, описує нам проповідник XIII в. Серапіон (київський монах, потім епископ Володимира суздальського). З його оповідання видко, що обвинуваченого кидали в воду, і коли він потопав, уважав ся неповинним, коли плив — винним (се опирало ся, очевидно, на поглядї на воду, як на чисту стихию, що не хоче приймати нечистого — винуватого). Отже се той самий спосіб, що заховав ся у нас в процесах про чарівництво до кінця XVIII в. (Серапіон теж говорить спеціально про розслїди „волхвовання”). Що до суду зелїзом, то ми не знаємо близше способу його (у иньших народів ходили по розпеченому зелїзу, або несли його в руках); очевидно тільки, що тут справа обертала ся коло того — чи будуть по сїй пробі у обвинуваченого по якімсь часї знаки від зелїза чи нї — „оже не ожет ся”: в сїм разї він признавав ся неповинним. За сю процедуру божого суду платив покривджений, а також і обжалований — коли очищав ся; обжалованому істець платив за муку гривну тільки в тім разї, коли „ял” його на підставі сьвідоцтва холопа і не довів свого.

Невиясненим зістаєть ся, чи були в уживанню у нас в XI-XII в. судові поєдинки, як форма божого суду. З Х в. маємо про них сьвідоцтва ібн-Даста; потім смоленська умова з Нїмцями ³⁵) згадує, як про звичайну процесову форму поєдинок „мечем а любо деревом”; в лїтературі найранїйша згадка про поєдинок („поле”) — в т. зв. Поученію м. Петра, непевнім що до свого часу (XIV або XV в.) ³⁶). По анальоґії широкого росповсюднення поєдинку на заходї, припускають його істнованнє і у нас під назвою „роти”, що означає „битву” по перекладу Беринди (XVII в.), але справа ся зістаєть ся, кажу, непевною ³⁷).

Присяга окрім поклепного процесу служила судовим доказом в таких справах при позичках, де не вимагало ся сьвідків, і про поклажу (депозит). Покривджені чужоземцї („Варяги і Колбяги”) присягою підпирали, замість „видоків”, свої скарги на побитє ³⁸). Взагалї полекші, які право робить чужоземцям в процесї, з огляду на їх трудне становище в чужій землї, уважати треба дуже цїкавою культурною прикметою.

Близших подробиць, як оголошував ся засуд, Р. Правда й иньші джерела нам не дають. Переводила засуд сама інтересована сторона: кредитори самі ведуть довжника на торг і продають його; ударений холопом сам бє його. І тут сторона тільки в разї потреби звертаєть ся за „помічю” до власти ³⁹). Тільки „потокъ и розграбленіє” — засланнє й конфіскація майна, найвища кара за деякі вчинки, мусїла переводити ся властию самою.

Примітки

¹) Лїтературу див. в прим. 28, де подана взагалї лїтература давнього руського права. Тут про судівництво я говорю, як про частину орґанїзації землї.

²) Р. Правда Кар. 73.

³) Р. Правда Ак. 41 (ємець) і 42 (вирник), Кар. 7, 8, 85.

⁴) Христоматія В.-Буданова І c. 244, примітка 25.

⁵) Р. Правда Ак. 20.

⁶) Ак. 38, Кар. 37, 89, 117.

⁷) Kap. 70.

⁸) Спеціальні розвідки про тивунів і мечників у Мрочек-Дроздовского ИзслЂд. о Р. ПравдЂ, II дод. XI і XV.

⁹) Про тивунів — Іпат. c. 151, пор. 229 і варіанти в т. II c. 147, про посадників — Іпат. c. 407: Ростиславичі, прийшовши з „Руси” (Чернигівщини) в Суздальщину, „роздала бЂста посадничьства рускымъ дЂцькымь, они же многу тяготу людемъ симъ створиша продажами и вирами”, — отже судили.

¹⁰) Вопрошаниє Кириково-Рус. ист. библ.VI с.46.

¹¹) Кар. 100,117.

¹²) Ак. 41, 100, пор. Іпат. с. 230, 402.

¹³) Kap. 118.

¹⁴) Христоматія В. Буданова І c. 23, Мрочекъ-Дроздовскій О древне-русскихъ ябетникахъ (Чтенія московські 1884, І). Слово звязують з норманським embaetti (нїм. Amt з ambt) — уряд, служба.

¹⁵) „Видока єму (собто покривдженому) не искати”, говорить Руська Правда, коли сьвідків не вимагало ся — Ак. 2, Кар. 24.

¹⁶) Кар. 125.

¹⁷) Кар. 3, 78, 88.

¹⁸) Кар. 88.

¹⁹) Кар. 27, 29, 123.

²⁰) Кар. 30.

²¹) Ак. 15, Кар. 30, 32, 33, 36.

²²) § 21.

²³) „Оже мучитъ смердъ смерда безъ княжа слова'' — Кар. 89, порівняннє сього параґрафа з 135 і з умовою Новгородцїв з Нїмцями (§ 4: А оже мужа свяжуть безъ вины, то 12 гривенъ за соромъ старыхъ кунъ) дає розуміти, що тут іде мова про самовільний і неоправданий арешт і всяке насильство взагалї.

²⁴) 1. c.

²⁵) Іпат. c. 123-5.

²⁶) Патерик c. 137.

²⁷) Нпр. при сводах: „Поиди на сводъ, гдЂ єси взялъ”, „вдай ты мнЂ свой челядинъ, а ты своєго скота ищи при видоцЂ” — Ак. 15, 30; при процесї на підставі заяви холопа: „по сего рЂчи азъ ємлю тя, а не холопъ” — Ак. 15, Кар. 30, 100. Такий же формалїстичний характер мало докладне означеннє числа сьвідків, вимога, щоб їх посьвідчення сходили ся буквально, або такі формальні жадання як нпр., щоб при продажі холопа гроші дано при нїм самім, і т. и.

²⁸) Про формалїзм у Руській Правдї див. особливо П. Бєляєва Очерки права и процеса къ эпоху Р. Правди; він справедливо поясняє й причину його.

²⁹) Ак. 2, 28, Kap. 24.

³⁰) Kap. 88.

³¹) Ак. 9, Kap. 26, 33.

³²) Kap. 77.

³³) Kap. 24.

³⁴) Кар. 15-17, 100-1.

³⁵) § 15-16.

³⁶) Поученіє м. Петра — Памятники стар. рус. литературы IV с. 187: „аще который человЂкь позовет ся на поле, приідетъ коєму попу да восхощеть причастити ся, а вы єму причастья не давайте” і т. д. Ся частина поучення зовсїм однакова з поученнєм м. Фотия, так що, можливо, маємо тут контамінацію, зроблену якимось пізнїйшим книжником. Див. про се Ґолубінский II c. 119.

³⁷) Про се нпр. Буданов Обзор 526, Серґєєвіч Лекціи c. 579-80. Ключевский (Курсъ I с. 282-3) уважає се сьвідомим пропущеннєм в Рус. Правдї, і в поминенню сього несимпатичного духовенству інституту бачить доказ того, що Р. Правда укладала ся в духовних кругах.

³⁸) Акад. 9.

³⁹) Карамз. 68, 76, 118.

Воєнна орґанїзація — термінольоґія; дружина, вої, воєнна практика, устрій війська, воєнне право, зброя і машини, турнїри.

Орґанїзація воєнних сил в державнім житю давньої Руси відогравала не меньшу ролю нїж в сучасних мілїтарних державах ¹). Основу її становило постійне княже військо, що своєю появою дало й початок сформованню Руської держави. Технїчною назвою його була „дружина” ²). Се слово має ріжне значіннє: воно значить товаришів, далї — товаришів воєнних, військо взагалї, вкінцї в тїснїйшім значінню — постійне військо на службі князя ³). Вояки земські, до дружини не приналежні, звали ся „воями”, хоч ся назва в ширшім значінню теж означала військо взагалї всяке ⁴). Для помічних полків — чорноклобуцьких, половецьких і т. и. не знаходимо спеціальної назви ⁵). Віддїл війська звав ся „полком”, хоч се слово теж мало дуже ріжнородні значіння: похід, битва (дати полкъ — дати битву), а також і територію, з котрої збирало ся військо — „вїдемо в сильний полк київський”, то значить — в Київщину ⁶).