Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 54

По вечері розноситься страва до близьких рідних, кумів, до бабки-повитухи — вона вважається своєю рідною для тих, кого приймала. До родової трапези, що засідала за вечерею (живих і померших) прилучаються, таким чином, і ті родичі, що були неприсутні.

На Різдво рано «полазник»: вводять до хати котресь з худоби на щастя.

Вечером першого чи другого дня, як ведеться, починають свій обхід колядники. Він тягнеться місцями аж до Водохрищ. Обряд досить складний, досі відповідно не аналізований. Не можучи переводити тут ширшого аналізу, я намічу коротко головне.

В основі обряду бачу поздоровлення і величання старого свійського, передрозселенського походження, аналогічні з великодніми, обжинковими й ін., котрі побачимо нижче. Сюди, мабуть, належать обходи з плугом і посівання зерном на новий рік; перший з сих обрядів дуже ослаб і звісний тільки в незначних згадках при новорічних церемоніях 1, але московські заборони XVII в. вичисляють «кликання плугові» між обрядами найбільш замітними 2.

До сього прилучились запозичення з балкансько-романських сатурналій і новорічних свят: обходи маскованих, танці, співи і поздоровлення. На сі запозичення і стичності вказує передусім назва провідника колядників, або «счинальника», як його звуть інакше 3. Ся назва у нас береза, румунське бреза — замаскований, перебраний, по-болгарськи брезая — маска 4.

1 У Чуб., 437, дуже глухо: «Орють землю [хто?] і ніби приготовляють до засіву, піснями і рухами представляючи оранку». У Гол., III, II, 144, на Маланку «тягають плуг по хатах» (Коломийськ. пов.). Потебня з сього звичаю ходити на новий рік з «ралом», «ральцем» виводив вираз «на ралець» (з поклоном і приносом), — підставою служила йому вказівка Новосельського (Lud Ukrainski I 54): Chodzenie z ralcem (radelkiem) przy powinszowaniach wiosennych; на жаль, не вказано, що дійсно чули чи бачили з сього звичаю.

3 «Коледы бъ и овсеня и плуги не кликали» — заборона 1628 р., повторена потім не раз ще.

3 Мат. етн., XV, с. 23.

4 Веселовскій, Румынскія, словянскія й греческія коляды. Сборникъ акад., т. 32, с. 119 и дд. Без опозиції прийняв сей вивід і Потебня.

Румунський «брезая» дійсно має голову кози, вовка, птаха. Наш береза не маскується, але в компанії колядників буває часом «коза» — в виверненім навзнак кожусі, котра танцює під музику, або «кінь» — поштурковисько, що має потішати публіку своєю незручністю. Під новий рік, крім кози (яка подекуди виступає теж тільки на «щедрий вечір»), ходять перебрані за діда, бабу, жида і т. д. Сі перебрані комічні фігури стоять, правдоподібно, в зв’язку з традицією римських новорічних забав, коли також ходили з дому до дому перебрані, масковані штукарі і скоморохи. Але заразом коза являється і свого рода «полазником», який приносить врожай і багатство:

Го-го-го, коза, го-го-го, сіра,

Ой розходися, розвеселися

При свому двору, при господару!

Де коза ходить, там жито родить,

Де не буває, там вилягає.

Де коза тут-туп, там жита сім куп,

Де коза рогом, там жито стогом,

Де коза хвостом, там жито кустом!

Не ходи коза у сеє сельце (N),

А в N всі люди стрільці,

Встрелили козу в правеє ухо,

Крізь полотенце да в щире серце.

Пуць, коза впала, не жива стала!

А міхоноша — бери дудочку,

Дуй козі в жилу — будь, коза, жива.

(Представлення козячої смерті — в різних варіантах, в кінці — побажання):

Устав наш козел, пішов наш козел,

Да на ноженьках, да на роженьках,

Да микаючи, да рикаючи,

Короля в полі да шукаючи.

Господина (!) в домі да питаючи,

Щоб сьому [дому] коровки були

Неврочливиї — молочливиї.

Овесь-самосій, ячмінь-колосій, і т. д.

(Чуб., III, с. 266).

Се питання для розслідження, наскільки в сім значенні кози належить шукати останків старої свійської традиції і що треба покласти на пізніші запозичення.

На старі бо балканські осади налягають пізніші впливи різних професіональних організацій «веселих людей», «скоморохів» всякого походження. Слово «скоморох», що приходить уже в церковних інвективах X — XI вв. (в болгар. Златоструї і в нашому старому літопису), досі зістається, на жаль, щодо свого походження неясним, так що його не можна взяти за підставу роз’яснення походження сих професіоналів, які грали, співали, показували вчених звірів (собак і медведів), мімічні і маріонеткові представлення (кукли) 1.

1 Матеріал про них зібраний у Веселовського, Коляды, розд. II: Святочныя маски и скоморохи, також Фаминцына, Скоморохи на Руси, 1889. Найдавніша згадка в Златоструї: «Сотона человЂки врази сътворяєть, всякими льстьми прЂвабляя ны от Бога: трубами й скомрахы й инЂми играми». В літопису під р. 1068: «Но сими дьяволъ льстить и другыми нравы, всяческими лестьми превабляя ны от Бога: трубами и скоморохы (вар. скомрахы), гусльми и русальи». Срезневский (Матеріялы для словаря) уважав се слово ідентичним з франц. scaramouche і виводив від готського skarn — сміх, scarmach — сміхотворець, так що се було б тільки старшим дублетом до «шпільмана», запозиченим від німців-сусідів ще в часах перед розселенням або в часах розселення.

Інший вираз — «шпільман», що приходить уже в одній полудневослов’янській кормчій XIII в. і, по гадці філологів, міг перейти на слов’янський грунт в X — XI вв., вказує ясно на західні течії, може, хронологічно пізніші від візантійських і східніх, але теж, безсумнівно, дуже старі (скоморохів одна суздальська компіляція теж описує як людей убраних на західний, німецький спосіб).

В організації колядницьких «таборів», описаній останніми літами з кількох гуцульських околиць 1, на мій погляд, ясно відбилися впливи професійних організацій, «веселих людей», що великими ватагами обходили міста і села і навіть силоміць внажувались до селянських хат, жадаючи почастунку за свої представлення — як се бачимо з московських розпоряджень 2. Завданням колядників також — «звеселити дім» 3, як і тих старих професіоналів, і при тім ся «веселість», як побачимо, має, як і у скоморохів, характер глумливий і навіть масний.

1 Особливо згадана записка П. Шекерика в XXXV т. Етн. зб. Пор. нижче, як описуються великодні волочобні дружини у білорусів.

2 В Стоглаві: «да по дальнымъ странамъ ходять скомрахи, совокупясь ватагами многими до шестидесяти и до семидесяти и до ста человЂкъ и по деревнямъ у крестьянъ сильно едять и піють и съ клЂтей животы грабятъ, а по дорогамъ разбиваютъ». В уставних грамотах починаючи з 1470-х рр. селянам дозволяється безкарно виганяти з своїх сіл скоморохів, коли «учнутъ у нихъ скоморохи играть силно» (силоміць).

3 Добриня, перебравшись за скомороха, обіцяє «єще повеселЂє играть», «звеселить своє сердечко богатирськеє» і «за игру веселую» дістає честь від князя Володимира (Гильфердингъ, Онеж. был., 136). Колядники «веселять дім» і «веселять себе» («Чи повелите колядувати, дім звеселити, діти збудити», — питають вони, і дістають відповідь: «Весельтеся, весельте» — Голов., IV, 1, 141).

Вправляються вони в се мистецтво довгою практикою — основу колядницької «табори» становлять колядники, які з року на рік по кільканадцять літ ходять з колядою, і при них вправляються поволі навики. Так само довгою практикою виробляються досвідчені берези і скрипники. Цілу пилипівку вони справляють репетиції свого репертуару, приблизно на Миколая намічаються «табори» і берези до них і остаточно формуються дружини, які числять найчастіше коло 12 людей або й більше. Крім берези, в ватазі йде «виборець» (скарбник), скрипник, «трембітанник» з трембітою і «кінь» (міхоноша). Старші ґазди за порозумінням з попом звичайно уставляють остаточну програму — оскільки, розуміється, організація зістається під церковним протекторатом.

В такім разі колядницька кампанія відкривається обходом наоколо церкви з колядою і першим колядницьким походом до попа, в котрім беруть участь тільки вибрані колядники і плясаки. Плясаки йдуть церемоніальним плясом попереду колядників: парами по два, маючи на плечах бардки (сокірки) з підв’язаними дзвінками і легенько ними помахуючи, щоб дзвінки «поцьоркували», «здрібна поступають, злегенька підскакуючи то на одній нозі, то на другій, а при тім приспівують спеціальні плясанки». Тим способом приходить і відходить колядницька дружина по всіх хатах під час сього обходу. Коли їх запрошують до хати 1, а не збувають тільки датком, поданим з вікна, то се дає початок властивій забаві. Колядників частують, вони співають гуртом, оповідають всячину, далі танцюють з домашніми, і так «розвеселивши дім» 2, доперва приступають до властивої колядної церемонії — сідають до столу і співають по черзі коляди господареві, господині й їх дітям, родичам помершим, інвентареві живому і мертвому. Кінчиться се загальним поздоровленням в тім роді: