Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 62

«Вернися, соколе!»

Так само, як сей інтересний заспів:

Текла річенька, звеніла,

Аж до парубків у сіни —

Туди парубки збирались,

По золотому складались

(Чуб., 150) —

він служить вступом до складки хлопців на забавку з дівчатами. Але сі весняні сходини парубків «у сінях» можуть мати ширше значення, ніж самі гулянки з дівчатами. Се парубоцький курінь вступає в новий сезон —

Прийде весна красна,

Буде вся наша голота рясна.

Весна звичайно, у різних народів, — се час відновлення воєнних організацій, операцій, походів і т. д. У римлян тиждень від 17 до 24 березня — се воєнний перегляд, чищення зброї, воєнні танці саліїв. У германських племен — не без зв’язку з кліматичними різницями — воєнний перегляд припадає на май. В старій поезії їх весна — се поклик «іти на війну — бити ворога». Можемо думати, що і у нас коли не раніше, то в чорноморсько-дунайській добі, тут також треба прийняти деякі такі практики в воєнних, парубоцьких організаціях. Тому коли серед наших варіантів веснянок про прихід весни ми стрічаємо такі:

Прийшла до нас весна красна,

Гаївочку нам принесла:

Для панянок гаївочку,

Для парубків мандрівочку.

Або:

А вже весна воскресла,

Що ж вона нам принесла:

На жіночки рубочки,

На дівочок віночки,

А парубкам шабельки,

Щоб ішли до війни 1 —

думається мені не про цісарську бранку, як видавцям, і навіть не про козацьку традицію, а значно раніші форми парубоцької дружини — про котру буду говорити нижче.

Тим я зазначив головніші мотиви, які відбиваються в нинішнім великоднім репертуарі. Вище я звернув на те увагу, що через свої вагання між Благовіщенням і Юрієвим днем, двома великими весняними святами, великодні обходи забрали багато такого, що належить до сих свят. Між іншим і з військових відправ, правдоподібно, дещо належить св. Юриєві, патронові їздців, ловців і вояків. Впливи старої християнської легенди про ясного вояка-їздця і змієборця дуже давно, мабуть іше перед християнізацією, в чорноморсько-дунайських стичностях, відбилися на нашім фольклорі і зв’язалися з старшими традиціями великого весняного свята. Я сподіваюсь повернутись до сього образу пізніше, коли буде мова про переймання християнської легенди, а тут тільки принагідне згадую повість про чудо св. Георгія, що сталось над «руським воєводою» під час походу на малоазійське місто Амастру на поч. IX в., як одну з ілюстрацій того, як давно образи святих їздців Георгія і Дмитра вражали уяву чорноморських піратів і вояків, коли вони стрічались з їх культом.

В подробицях вірувань, зв’язаних тепер з днем св. Юрія, «сімнадцятим тижнем на Різдві», можна завважити такі характеристичні подробиці. Се свято весни вже вповні розвиненої — трави, що виросла, збіжжя, що посходило. «В сей день сходить весна на землю» 2.

1 Мат. етн., XII, с. 146.

2 Мат. етн., XV, 41.

Перед тим тільки її викликали, виглядали, стрічали, тепер вона вже тут. Юрій, або Юрай, Урай, Рай, — се той воротар, що відмикає небо на дощ, на росу:

Та Юрай мати кличе,

Та подай, матко, ключа

Одімкнути небо, випустити росу (Чуб., 30).

Далі се збивається на антитезу дівоцької і парубоцької краси — тому що сей величавий заспів зійшов на вступ до жартливої веснянки.

В одній пінській колядці сі весняні і літні «святця», пов’язані з іменами церковних святих, вираховуються в такім порядку:

Першеє святце святе Юриє,

Другеє святце святий Петро,

Третєє святце свят Ілія:

Святе Юриє землю одомкає,

Святий Петро жито зажинає,

Святий Ілія у копи складає

(Чуб., 337).

В галицькій колядці протиставляються св. Дмитро св. Юрій — один приводить зиму, другий — літо:

В святого Дмитра труба із срібла,

В святого Юра труба із тура

[вар.: з буйного тура].

А як затрубив ще й святий Дмитро,

Та й покрив зимков [снігом] всі гори біло.

[Вар.: Гори, долини всі в біль ся вкрили].

Святий Юрію як се затрубив,

Всю кригу розбив, дерево розвив.

Або в ширшім образі:

Як май затрубив пресвятий Юрій,

Зазеленіли гори, долини,

Гори, долини, ще й полонини.

Пішли голоси по всіх низинах,

По буковинах, по всіх річинах,

Та по річинах, по кирничинах.

Усі низини зазеленіли,

Всі буковини сі зашаріли.

Та зозулечки повилітали,

Повилітали, защебетали.

І всі сі річки порозмерзали,

Всі сі кирнички повиповняли,

Пообцвітали все лотадами.

Та всі овечки та заблеяли,

Всі ся вівчарі ізрадували 1.

Розуміється св. Юрій, що титулується навіть «сином божим» 2, можливо, через подібність свого імені з передхристиянським «Раєм»3 перейняв тут на себе прикмети старого свята відімкненого неба і відімкненої землі. Воно «по полю ходить, хліб-жито робить».

1 Збираю варіанти, поправляючи подекуди ритм. — Гн., №115.

2 Святий Юрій по межах ходить,

По межах ходить да жито родить,

Із єдиного колосочка да буде жита бочка!

Приспів або: Христос воскрес, син Божий, або: Святий Юрій, син божий. (Українські мелодії зібрав К. Квітка, № 707).

3 Потебня так і доводив, що властиве ім’я cel міфічної істоти Рай, не Юрій, в котрім знайшов був нового «слов’янського бога» Шейн, і се первісно — епітет обжиночного вінка або снопа (II, 172).

Роса того дня має цілющу силу. В сей день справляються сакральні обходи поля — тепер в церковній формі, з священиком, святощами і церковним свяченням води, колись — з вегетаційними хороводами і танцями, які так обурювали нашого шановного Вишенського, що накликав знищити сей «празник діявольський на поле ізшедших сатані офіру танцями і скоками чинити». Після обходу відбувається на полі ж таки трапеза: їдять і п’ють цілий день, причім вживаються останки великоднього свяченого, і — по скінченню трапези дещо з того закопується на полі з примівками на врожай. Господарі качаються по засіву, на всі чотири боки, щоб тим способом викликати буйний врожай 1.

Сі останки старого вегетаційного свята дають деяке поняття про його характер, але словесний репертуар його згинув. Дещо можна підозрювати в вегетаційних мотивах веснянок. Обхід поля вважається способом на дощ — він відповідає подібним полудневослов’янським процесіям, де пісня вказує, що хмари повинні так іти по небу, як іде процесія — через поле, і мають «протікати» на поростання збіжжя й вина...

Другий момент, коло котрого збираються різні магічні акти, зв’язаний з стадом. На Юрія перший раз худоба виганяється до стада. Наведена вище вівчарська колядка представляє нараду святих вівчарів над вигоном овець:

Що в котру днину вівці мішати —

Будеш мішати та й виступляти,

Ой із царини та в полонину,

Будеш мішати та й трембітати!

І святий Юрій на сій нараді дістає поручення трембітати на виступ (Гн., с. 213).

В зв’язку з сим цілий ряд обрядів має завдання охоронити худобу від усякої злої сили і забезпечити багату «манну» — добуток від неї. Худобу очищують живим огнем, годують останками свяченого, виганяючи, потріпують свяченою вербою; різні операції проробляють над пастухом — обливають його і т. п.2

В зв’язку з тим, очевидно, стоїть погляд на се свято як свято звірини і спеціально — вовків: се їх весняне свято, як осіннього Юрія — свято осіннє. Юрій — «полісун» (ловець). Він «звіря пасе», призначає йому здобич. Тому в сей день не годиться відбирати від звіря, що він вхопить, бо се йому призначене. «Звірята з одного гнізда» в сей день сходяться і розмовляють, а «потім розходяться світами» 3.

Літо і осінь. Місяць по Юрія, 23 мая, в деяких римських календарях стоїть свято роз, dies rosae, rosalia, rosatio — початок літа і заразом день предків (parentalia) 4. Написи вказують на широке розповсюдження його якраз на Балканах, серед фракійського населення.

1 Чубинський, III, с. 30; Мат. до етнол., VI, с. XV, с. 67 й ін.

2 До циклу сих весняних обливань належить також і обливання попа, котре відбувається як, де і коли: або в призначений час, або власне так, щоб зробити се несподівано.